Постанова

від 25.10.2011 по справі 5024/1152/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5024/1152/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р. Справа № 5024/1152/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:  Шевченко В.В.

                                  Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Ткачук Є.О.,

за участю представників:

Від прокурора: не з'явився

Від позивача: Тайльмайєр А.М.

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гелиос”

на рішення господарського суду Херсонської області

від 19.07.2011 року

у справі № 5024/1152/2011

за позовом: Заступника прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Міського комунального підприємства „Херсонтеплоенерго”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гелиос”

про стягнення 10901,30 грн.

ВСТАНОВИЛА:

          У червні 2011 року заступник прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Міського комунального підприємства „Херсонтеплоенерго” звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гелиос” про стягнення 9714,56 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію згідно з договором № 521 від 05.04.2007р., а також 694,72 грн. пені, 275,36 грн. штрафу, 184,30 грн. втрат від інфляції та 32,36 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

          У відзиві на позовну заяву відповідач вказував те, що по причині важкого фінансового стану не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг з теплопостачання за період з грудня 2010р. по березень 2011р. На даний момент заборгованість в сумі 9177,99 грн. ним сплачена. Залишок заборгованості в сумі 536,57 грн. не визнає, оскільки вважає необґрунтованим здійснений позивачем перерахунок вартості спожитої теплової енергії у січні 2009 року на підставі нового тарифу, встановленого рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради у лютому 2009 року, тому що, на його думку, застосовувати тариф можливо лише з дня прийняття відповідного рішення. Також вважає неправомірним нарахування пені у розмірі 0,1%, а також штрафу у розмірі 7%, оскільки позивач не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, а є міським комунальним підприємством, до того ж чинним законодавством України не передбачено подвійне покарання за одне й теж саме порушення.    

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 року (суддя –Александрова Л.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Геліос" на користь МКП "Херсонтеплоенерго"  536 грн. 57 коп. основного боргу, 602 грн. 30 коп. пені, 275 грн. 36 коп. штрафу, 32 грн. 36 коп. 3% річних та 184 грн. 30 коп. інфляційних втрат; на користь держави в доход державного бюджету - 82 грн. 85 коп.  витрат по сплаті державного мита; на користь держави в доход державного бюджету - 179 грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення суми 6625 грн. 42 коп. основного боргу припинено. В задоволенні решти позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ „Гелиос” просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення 536,57 грн. основного боргу та 602,30 грн. пені. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги всі учасники судового процесу були повідомлені заздалегідь належним чином, проте прокурор та відповідач не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез'явлення прокурора та представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.          

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2007 року між Міським комунальним підприємством „Херсонтеплоенерго” (виробник) та ТОВ „Гелиос” (споживач) було укладено договір № 521 про постачання теплової енергії, за яким позивач зобов'язався виробити та поставити споживачеві теплову енергію в обумовлених обсягах на потреби опалення протягом опалювального періоду, відповідач зобов'язався приймати теплову енергію і оплачувати її за встановленими тарифами у строки, передбачені цим договором.

Умовами п.п. 6.3, 6.6, 6.8 даного договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць; споживач зобов'язаний отримати рахунок за фактично спожиту теплову енергію щомісяця, не пізніше 20 числа у виробника та оплатити його протягом 5-ти банківських днів після одержання рахунку.

Згідно з умовами пунктів 7.3.3, 7.3.4 договору, за несвоєчасну оплату за спожиту теплову енергію у встановлений договором термін, згідно ст. 231 ГК України від 16.01.2003р. нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості наданих послуг за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості; у разі несплати, або несвоєчасної оплати споживач на вимогу виробника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач у період з грудня 2010 року по березень 2011 року включно поставив відповідачеві теплову енергію загальною вартістю 11758 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами здачі –приймання робіт (надання послуг) № 2867 від 31.12.2010р., № 28 від 31.01.2011р., № 487 від 28.02.2011р., № 927 від 31.03.2011р., наявними в справі та не заперечується відповідачем.

Для оплати вартості спожитої у вказаний період теплової енергії позивач виставив відповідачеві рахунки № 521/13822 на суму 2580,01 грн. –опалення за грудень 2010 року, № 148 від 07.02.2011 року на суму 3397,17 грн. –опалення за січень 2011 року, № 480 від 04.03.2011р. на суму 3228,25 грн. - опалення за лютий 2011 року, № 822 від 11.04.2011 року на суму 2552,57 грн. –опалення за березень 2011 року.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не здійснив в повному обсязі оплату спожитої теплової енергії у встановлений строк. Так, лише у березні 2011 року відповідач сплатив позивачеві 2580,01 грн. згідно з рахунком № 521/13822 за спожиту теплову енергію у грудні 2010 року, у зв'язку з чим в нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 9177,99 грн. за спожиту теплову енергію у січні, лютому, березні 2011 року.

Після звернення заступника прокурора до господарського суду з даним позовом відповідач сплатив позивачеві 2252,57 грн. за спожиту теплову енергію у березні 2011 року згідно з рахунком № 822 від 11.04.2011р., а також 6625,42 грн. за спожиту теплову енергію у січні, лютому 2011 року згідно з рахунками № 148 від 07.02.2011р., № 480 від 04.03.2011р., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями № 2755 від 15.06.2011р., № 2760 від 20.06.2011р. та не заперечується позивачем.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 8877,99 грн. основного боргу, сплачених відповідачем після пред'явлення даного позову, підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору. А місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення в цій частині помилився у розрахунках, оскільки не врахував сплату відповідачем 2252,57 грн. за платіжним дорученням № 2755 від 15.06.2011 року.

Отже, станом на момент вирішення даного спору непогашений борг відповідача перед позивачем складає 300 грн. за спожиту теплову енергію у березні 2011 року, позаяк у даному місяці ним було спожито теплової енергії на 2552,57 грн., а сплачено за платіжним дорученням № 2755 від 15.06.2011р. лише 2252,57 грн.  

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник)  зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші  ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 вказаного Закону випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань  приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову  енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору  на  підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими  в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Таким чином, укладений між сторонами договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно з ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, за правилами ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до т. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Таким чином, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою для виникнення у нього зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії відповідно до умов договору та чинного законодавства.  

Як вже було зазначено вище, наявними в справі матеріалами, поданими заступником прокурора і позивачем на підтвердження пред'явлених вимог, а саме актами здачі –приймання робіт (надання послуг) та рахунками на оплату теплової енергії спожитої у період з грудня 2010 року по березень 2011 року включно підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 300 грн. за спожиту теплову енергію у березні 2011 року. Наявність решти заявленої до стягнення заборгованості в сумі 536,57 грн. позивачем і заступником прокурора не доведена належними і допустимими доказами. Наявні в справі розрахунки заборгованості в цій частині, що обчислені позивачем, не містять відомостей щодо механізму та періоду виникнення цієї заборгованості і первісними документами бухгалтерського обліку не підтверджені. А висновок місцевого суду в частині стягнення основного боргу в сумі 536,57 грн. не ґрунтується на матеріалах справи та відповідних розрахунках і є помилковим.

Відтак, судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не заперечуючи факту споживання теплової енергії у спірний період у визначених обсягах не надав суду належних доказів проведення розрахунку у повному обсязі, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 300 грн. слід визнати таким, що підлягає стягненню.

                    Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

          На підставі вказаної норми позивач за період з 01.04.2011 року по 01.06.2011 року на суму простроченої заборгованості в розмірі 9714,56 грн. нарахував відповідачеві 184,30 грн. втрат від інфляції та 32,36 грн. 3% річних, які просить стягнути на свою користь.

          Перевіривши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних колегія суддів приходить до висновку, що вони є помилковими, оскільки за визначений позивачем час прострочення від фактично простроченої суми боргу у розмірі 9177,99 грн. втрати від інфляції складають 193,69 грн., а 3% річних –46,02 грн.

          Разом з тим, оскільки заступником прокурора пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 184,30 грн. втрат від інфляції та 32,36 грн. 3% річних, а суд не може виходити за межі пред'явлених позовних вимог, то господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в цій частині у заявленому до стягнення розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частинами  4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Як вже було зазначено вище, сторони передбачили у договорі про постачання теплової енергії, що за несвоєчасну оплату за спожиту теплову енергію у встановлений договором термін, згідно з ст. 231 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості наданих послуг за кожний день прострочення платежу. А також поряд з нормою про сплату пені зазначено про сплату штрафу: „а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості” (п. 7.3.3 договору). Тобто  за  одне  і  теж  порушення передбачено і штраф, і пеню, які є відповідальністю одного виду.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Пеня є повторною відповідальністю поряд зі штрафом за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст. 61 Конституції України.

Оскільки із змісту договору № 521 про постачання теплової енергії вбачається, що штраф виступає як додатковий вид штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, що є фактичним порушенням норм діючого законодавства, то колегія суддів вважає, що стягненню підлягає саме пеня у сумі 559,86 грн., обчислена у встановленому договором розмірі –0,1% від суми простроченого грошового зобов'язання - 9177,99 грн. за визначений позивачем період прострочення  виконання з 01.04.2011р. по 01.06.2011р.

Заперечення відповідача проти позову в частині стягнення пені у встановленому умовами п. 7.3.3 договору розмірі судом першої інстанції правомірно не були прийняті до уваги як такі, що не відповідають положенням ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за комунальні послуги та утримання прибуткових територій.”  

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову і припинення провадження у справі в частині стягнення 8877,99 грн. основного боргу.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника стосовно відсутності боргу перед позивачем та неправомірного нарахування пені судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки спростовуються наявними в справі матеріалами, ретельно дослідженими судом, та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 99, 105-106, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гелиос” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 року у справі № 5024/1152/2011 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Гелиос” (73000, м. Херсон, вул. Суворова 7-9/16, код ЄДРПОУ: 31293649):

а) на користь Міського комунального підприємства „Херсонтеплоенерго” (73028, м. Херсон, вул. Острівське шосе, 1, код ЄДРПОУ 31653320) 300 грн. основного боргу, 559,86 грн. пені, 184,30 грн. втрат від інфляції та 32,36 грн. 3% річних;

б) на користь держави в доход Державного бюджету 10,76 грн. державного мита та 23,30 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 8877,99 грн. основного боргу.

          У задоволенні решти частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням правильних реквізитів.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                  Бєляновський В.В.

Судді                                                                                          Мирошниченко М.А.

                                                                                                   Шевченко В.В.