Постанова

від 15.05.2008 по справі 13/601-33/143

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 15 травня 2008 р.                                                                                   

№

13/601-33/143 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

головуючого     

Грейц

К.В.,

суддів:

Глос

О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ВАТ

"Українська страхова компанія "Дженералі гарант" в особі

Київської філії "Сіті"

на

постановуКиївського

апеляційного господарського суду від 06.12.2007 р.

у

справі

№13/601-33/143

господарського

суду

м.Києва

за

позовом

ВАТ

"Українська страхова компанія "Дженералі гарант" в особі

Київської філії "Сіті"

до

ФОП

ОСОБА_1

про

стягнення

9 030,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

господарського суду м.Києва від 20.09.2007 р. у справі №13/601-33/143 (суддя

Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного

господарського суду від 06.12.2007 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В.,

Алданова С.О.), у позові ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі

гарант" в особі Київської філії "Сіті" до ФОП ОСОБА_1 про

стягнення 9 030,25 грн. відмовлено повністю.

У

касаційній скарзі ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі

гарант" в особі Київської філії "Сіті" просить скасувати рішення

господарського суду м.Києва від 20.09.2007 р., постанову Київського

апеляційного господарського суду від 06.12.2007 р. у справі №13/601-33/143 та

прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі,

посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій

норм матеріального та процесуального права, оскільки використання або

невикористання автомобіля в підприємницькій діяльності не може бути критерієм

для висновку про задоволення або відмову в задоволенні позову, оскільки

законодавство не містить норм про те, що невикористання автомобіля в

підприємницькій діяльності звільняє від відповідальності за заподіяну шкоду.

Розпорядженням

в.о.Голови судової палати Першикова Є.В. від 14.05.2008 р. №02-12.2/160

призначено розгляд касаційної скарги у постійному складі колегії: головуючий

суддя -Грейц К.В., судді -Глос О.І., Бакуліна С.В.

Сторони

не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у

судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши

матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарським

судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на

підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого

господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає

задоволенню з наступних підстав.

Відповідно

до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна

інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами

першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими

судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

25.11.2004

р. між позивачем та представництвом фірми "Бош Рексрот СП. з.о.о."

було укладено договір добровільного страхування автотранспорту, водія та

пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом

№19-3255040. Відповідно до зазначеного договору було застраховано автомобіль

"Деу-Ланос", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

05.11.2005

р. в м.Києві на перехресті бульвару Лесі Українки та провулку Щорса відбулося

зіткнення двох автомобілів: автомобіля “Деу-Ланос”, реєстраційний номерний знак

НОМЕР_1, та автомобіля “Фольксваген-Пассат”, реєстраційний номерний знак

НОМЕР_1, під керуванням гр.ОСОБА_1 Внаслідок дорожньо-транспорт ної пригоди

автомобіль “Деу-Ланос” було пошкоджено.

Зіткнення

відбулося в результаті порушення ОСОБА_1 вимог п. 8.7.3 пп. “е” Правил

дорожнього руху України, що підтверджується довідкою ГУ МВС України в м.Києві

Печерського районного управління №3024 від 08.11.2005 р. та постановою судді

Оболоньського районного суду міста Києва у справі №3-23845 від 22.12.2005 р.

Фактичні

витрати на проведення відновлювального ремонту автомобіля "Деу-Ланос"

склали 8 856,00 грн., що підтверджено замовленням-нарядом від 09.11.2005 р.

№267 та рахунком від 09.11.2005 р. №267.

21.11.2005

р. позивач оплатив ТОВ "Таурус Агропром" вартість послуг із ремонту

автомобіля, що підтверджено платіжним дорученням №3261.

Враховуючи,

що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993

Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування

за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право

вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,

має до особи, відповідальної за завдані збитки, ВАТ Українська страхова

компанія "Дженералі Гарант" в особі Київської філії "Сіті"

звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з

відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування заподіяної шкоди 9

030,25 грн.

Відмовляючи

в задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій

виходили з того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача (фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1), оскільки: по-перше, відповідно до матеріалів

справи (довідки Управління Державної автомобільної інспекції від 02.02.2006 р.

№120, довідки Печерського районного управління Головного управління

Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві від 08.11.2005 р. №3024)

власником автомобіля "Фольксваген-Пассат", реєстраційний номер

НОМЕР_1 є громадянин ОСОБА_1, який порушив п. 8.7.3 пп. "є"

Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем

“Деу-Ланос”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1; по-друге, позивач (який

звернувся з позовом не до громадянина ОСОБА_1, а саме до підприємця

ОСОБА_1) в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не

довів, що при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 діяв як

підприємець (використовував автомобіль в підприємницькій діяльності).

Колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських

судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення

позову, пред'явленого до фізичної особи-підпри ємця ОСОБА_1, є законними та обґрунтованими

з огляду на наступне.

Відповідно

до ч. 1 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в

судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та

організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Частиною

1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що

підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі

іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для

вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання

правопорушенням.

Згідно

з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій" місцеві господарські

суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також

інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно

до п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським

судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні

і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з

інших підстав, крім:

спорів

про приватизацію державного житлового фонду;

спорів,

що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів

про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання

робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути

встановлені за угодою сторін;

спорів,

що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції

Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших

спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів

України віднесено до відання інших органів.

Враховуючи,

що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1 від 23.02.1999 р. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець і

позов подано до фізичної особи-підприємця (відповідача у справі), висновки

господарських судів попередніх інстанцій про підвідомчість даного спору

господарським судам є законними і обґрунтованими.

Відповідають

вимогам чинного законодавства і висновки господарських судів щодо відсутності

підстав для задоволення позову, пред'явленого до фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1, з огляду на наступне.

Відповідно

до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної

небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі

(право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє

транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання

або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Господарськими

судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що власником автомобіля

"Фольксваген-Пассат", реєстраційний номер НОМЕР_1 є громадянин

ОСОБА_1, який керуючи власним автомобілем "Фольксваген-Пассат"

порушив п. 8.7.3 пп. "є" Правил дорожнього руху України, внаслідок

чого здійснив зіткнення з автомобілем “Деу-Ланос”, реєстраційний номерний знак

НОМЕР_1 (а.с. 15-17).

Відповідно

до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач,

пред'являючи позов не до громадянина ОСОБА_1, а до фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1, не довів, що ОСОБА_1 при вчиненні

дорожньо-транспортної пригоди діяв як підприємець (використовував власний

автомобіль у підприємницькій діяльності), що встановлено господарськими судами

і підтверджено матеріалами справи.

Доводи

касаційної скарги про те, що використання чи невикористання автомобіля в

підприємницькій діяльності не може бути критерієм для висновку про задоволення

або відмову в задоволенні позову не можуть бути взяті до уваги, оскільки в

даному випадку встановлення даного факту для господарських судів було критерієм

для висновку щодо пред'явлення позову до належного (або неналежного)

відповідача.

Слід

зазначити, що у разі встановлення судом, що визначений позивачем відповідач є

неналежним, у позові може бути відмовлено. Водночас ця відмова в задоволенні

позову до неналежного відповідача не позбавляє позивача права на звернення з

новим позовом до належного відповідача.

З

огляду на викладене, підстав для скасування постанови Київського апеляційного

господарського суду від 06.12.2007 р. у справі №13/601-33/143  не вбачається.

Враховуючи

викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119,

ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі гарант" в

особі Київської філії "Сіті" на постанову Київського апеляційного

господарського суду від 06.12.2007 р. у справі №13/601-33/143 залишити без

задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від

06.12.2007 р. у справі №13/601-33/143 -без змін.

Головуючий                                                                                     

К.Грейц

Судді                                                                                                   О.Глос

С.Бакуліна