ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2011 р. № 2а-8149/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кавки Н.І.,
представника позивача - Краснопольського В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Х»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень –
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Варіант-Х» (далі –ТзОВ «Варіант-Х») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі –ДПІ у Галицькому районі м. Львова) № 0000722321 та №0000712321 від 09.06.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова та прийняті за її результатами оспорювані податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.
Ухвалою суду від 22.07.2011 року відрито провадження у справі. В судовому засіданні 27.10.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у адміністративному позові.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був повідомлений про судовий розгляд справи, причин неявки не повідомив, заперечень проти позову не надав, а тому суд розглядає справу за наявними матеріалами, згідно вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, суд приходить до наступних висновків.
ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Варіант-Х»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року, результати якої відображені в Акті перевірки №1483/23-209/31804188 від 02.06.2011 року.
Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Варіант-Х»порядку ведення податкового обліку, зокрема:
- п.п.1.22.1 п.1.22, п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств в сумі 130 071 грн., у тому числі за ІІ-й квартал 2010 року –88 096 грн., за ІІІ-й квартал 2010 року –41 975 грн.
- п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 33 580 грн., в тому числі за серпень 2010 року –14 169 грн., вересень 2010 року –19 411 грн.
Податковим органом виявлено, що станом на 01.04.2011 року за даними бухгалтерського обліку, згідно рахунку 621 «Короткострокові векселі видані», в ТзОВ «Варіант-Х»по контрагенту ТзОВ «Сіфітон»(ЄДРПОУ 356251119) рахується безнадійна кредиторська заборгованість на загальну суму 352 382,66 грн., у зв’язку з чим занижено валовий дохід у ІІ кварталі 2010 року на суму 352 383 грн.
Кредиторська заборгованість виникла внаслідок видачі ТзОВ «Варіант-Х»за отримані товари від ТзОВ «Сіфітон»простих векселів, а саме:
- серія АА 0268080 від 08.04.2009 року на суму –100 000 грн.;
- серія АА 0268081 від 08.04.2009 року на суму –100 000 грн.;
- серія АА 0268082 від 08.04.2009 року на суму –100 000 грн.;
- серія АА 0268083 від 08.04.2009 року на суму –52 382,66 грн.
На момент отримання векселів (квітень 2009 року) ТзОВ «Сіфітон» згідно бази даних «АСІ ДПА України»податкової звітності за місцем реєстрації не подавало, господарської діяльності не проводило, з 27.04.2009 року підприємство визнано банкрутом.
Також в Акті перевірки №1483/23-209/31804188 від 02.06.2011 року податковим органом зазначено, що вказані векселі станом на 31.03.2011 року не були представлені підприємству до оплати, а на самих бланках векселів не було вчинено напис щодо дати пред’явлення їх у визначений строк до платежу або здійснення протесту у неплатежі.
ДПІ у Галицькому районі м. Львова зазначено в Акті перевірки №1483/23-209/31804188 від 02.06.2011 року, про те, що ТзОВ «Варіант-Х»здійснювало розрахунки з ТзОВ «Візіон Україна»(ЄДРПОУ 36412835), у якого відсутні валові доходи відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, операції з придбання товарів у ТзОВ «Візіон Україна»було віднесено до складу валових витрат на підставі видаткових накладних, а саме:
- №РН-080207 від 02.08.2010 року на суму 21 003,67 грн., ПДВ - 4 200,73 грн.;
- №РН-080206 від 02.08.2010 року на суму 36 004,17 грн., ПДВ - 7 200,83 грн.;
- №РН-081702 від 17.08.2010 року на суму 13 837,83 грн., ПДВ –2 767,57 грн.;
- №РН-090107 від 01.09.2010 року на суму 21 836,67 грн., ПДВ - 4 367,33 грн.;
- №РН-090106 від 01.09.2010 року на суму 22 213,83 грн., ПДВ - 4 442,77 грн.;
- №РН-090105 від 01.09.2010 року на суму 22 470,08,67 грн., ПДВ - 4 694,02 грн.;
- №РН-091401 від 14.09.2010 року на суму 29 534,04 грн., ПДВ - 5 906,81 грн.
Згідно бази даних «АІС ДПА України»ТзОВ «Візіон Україна»не подано податкової звітності за серпень-вересень 2010 року та за 2010 рік в цілому, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб внесено запит про відсутність підтвердження відомостей про місцезнаходження платника. Також в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від ТзОВ «Візіон Україна»до підприємств-покупців у зв’язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів. На підставі викладеного, податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між ТзОВ «Варіант-Х»та ТзОВ «Візіон Україна», а отже, на думку податкового органу, ТзОВ «Варіант-Х»завищено податковий кредит на суму 33 580 грн., в тому числі за серпень 2010 року в сумі 14 169 грн. та за вересень 2010 року в сумі 19 411 грн.
На підставі висновків вказаного Акту перевірки, 09.06.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесені податкові повідомлення-рішення № 0000712321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку на прибуток на суму 162 582 грн. ( в т.ч. за основним платежем –130 071 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –32 518 грн.) та №0000722321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість на суму 41 975 грн. (в т.ч. за основним платежем –33 580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –8 395 грн.).
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомлення-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Щодо визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток судом встановлено наступне.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 року №3480-IV (з наступними змінами і доповненнями) вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця, або його наказ третій особі, сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»від 05.04.2001 року №2374-ІІІ видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»№5 від 08.06.2007 року у випадках, коли правочином передбачено, що одна сторона передає товари, виконує роботи чи надає послуги, а інша з метою розрахунку видає (передає) або акцептує вексель на узгоджених сторонами умовах, зобов'язання з оплати цих товарів, робіт чи послуг вважаються виконаними при виконанні таких дій із векселем. Якщо одна сторона передала товари, виконала роботи або надала послуги, а інша сторона не видала (не передала) чи не акцептувала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов'язання за правочином, має право звернутися з вимогою про оплату.
Судом встановлено та підтверджено Актом перевірки ДПІ у Галицькому районі м.Львова №1483/23-209/31804188 від 02.06.2011 року (стор. 6), що при розрахунках за придбання товарів (роботи, послуги) у ТзОВ «Сіфітон»позивачем застосовано розрахункові документи –прості векселі. Таким чином, податковим органом встановлено та підтверджено факт здійснення господарських відносин між ТзОВ «Сіфітон»та ТзОВ «Варіант-Х»щодо придбання товарів.
Господарська операція з приводу придбання товару у ТзОВ «Сіфітон»відображена у бухгалтерському обліку ТзОВ «Варіант-Х»як валові витрати.
Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 527 Цивільного Кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
На виконання вищевказаних вимог, 08.04.2009 року в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед ТзОВ «Сіфітон», ТзОВ «Варіант-Х»видало прості векселі серії АА 0268080 від 08.04.2009 року (на суму 100 000 грн.), серії АА 0268081 від 08.04.2009 року (на суму 100 000 грн.), серії АА 0268082 від 08.04.2009 року (на суму 100 000 грн.), серії АА 0268083 від 08.04.2009 року (на суму 52 382,66 грн.). Всього на загальну суму 352 382,66 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач діяв у відповідності до вимог вищевказаного законодавства, з метою виконання покладених на нього зобов’язань. Крім того, керуючись принципом індивідуальної відповідальності, позивач не несе відповідальності за господарську діяльність своїх контрагентів,
Згідно п.19 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України та абзацу 1 ст.70 Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», від 06.07.1999 року №827-ХIV позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання. Аналогічно суди повинні вирішувати спори за участю векселедавця простого векселя (ст. 78 Уніфікованого закону). Перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.
Встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення, припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселем осіб.
Таким чином, строк позовної давності на пред'явлення позовних вимог до ТзОВ «Варіант-Х»як до векселедавця простого векселя не сплив, а отже така кредиторська заборгованість позивача не може бути визнана безнадійною.
Враховуючи викладене, висновок податкового органу про заниження валового доходу у ІІ кварталі 2010 року на вартість безнадійної кредиторської заборгованості перед ТзОВ «Сіфітон»є безпідставним.
Щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість судом встановлено наступне.
Орган державної податкової служби вважає не підтвердженими відповідними бухгалтерськими документами валові витрати на придбання товарів у ТзОВ «Візіон Україна».
Підпунктом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із абзацом 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 згаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) вказані документи повинні бути в наявності.
Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ –документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В обґрунтування позовних вимог позивач представив суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність існування господарських операцій між ТзОВ «Варант-Х»та ТзОВ «Візіон Україна», зокрема:
1. реєстр отриманих та виданих податкових накладних за серпень-вересень 2010 року;
2. податкові накладні:
- 80209 від 02.08.2010 р.
- 81710 від 17.08.2010 р.
- 90102 від 01.09.2010 р.
- 90101 від 01.09.2010 р.
- 91401 від 14.09.2010 р.
- 90103 від 01.09.2010 р.
3. видаткові накладні:
- №РН-081702 від 17.08.2010 р.
- №РН-080207 від 02.08.2010 р.
- №РН-080206 від 02.08.2010 р.
- №РН-090105 від 01.09.2010 р.
- №РН-090107 від 01.09.2010 р.
- №РН-090106 від 01.09.2010 р.
- №РН-091401 від 14.09.2010 р.
4. додатки до податкових декларацій, подані ТзОВ «Варіант-Х»за серпень-вересень 2010 року, де зазначались реквізити податкових накладних щодо даних операцій.
Судом встановлено, що за товари, отримані від ТзОВ «Візіон Україна»Позивач розрахувався та оплатив їх повністю, що підтверджують оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 «Замовлення; Конрагенти: Візіон Україна»за 01.08.2010 року –30.09.2010 року та платіжне доручення №329 від 15.02.2011 року.
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування, такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані відповідні первинні бухгалтерські документи, які були долучені до матеріалів справи. Такі документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У своїй сукупності наведені обставини підтверджують те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично відбувались.
З огляду на викладене, орган державної податкової служби неправомірно прийшов до висновку про не підтвердження відповідними бухгалтерськими документами валових витрат позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов‘язок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обов‘язку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобов‘язань, є такими, що порушують публічний порядок.
Суд зазначає, що господарські операції позивача з ТзОВ «Візіон Україна» не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Суб’єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.
Оскільки, фінансово-господарські операції ТзОВ «Варіант-Х»з контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв‘язку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.
Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.
Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно з ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до вимог ст.71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими Позивачу визначено податкові зобов'язання з податків на додану вартість та прибуток підприємств правомірними.
Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України –
п о с т а н о в и в :
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0000722321 та №0000712321 від 09.06.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант - Х» (ЄДРПОУ 31804188) 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова виготовлена у повному обсязі 01 листопада 2011 року.
Суддя Сакалош В.М.
Суд | Львівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.10.2011 |
Оприлюднено | 09.11.2011 |
Номер документу | 18948482 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сакалош Володимир Миколайович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сакалош Володимир Миколайович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сакалош Володимир Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні