Постанова

від 19.03.2008 по справі 10/81/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 19 березня 2008 р.                                                                                   

№

10/81/07 

Вищий 

господарський  суд  України 

в  складі  колегії 

суддів:

Бернацької

Ж.О. -головуючої (доповідач),

Подоляк

О.А.,

Разводової

С.С.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Запорізької області від

22.05.2007 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від

06.09.2007 р. в справі № 10/81/07 за позовом суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1, м. Запоріжжя до закритого акціонерного товариства

"Страхова компанія "Веско" в особі Запорізької філії за участю

третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

ОСОБА_2, м. Запоріжжя про визнання незаконною відмову від здійснення страхової

виплати, визнання події страховим випадком та стягнення страхового відшкодування

за

участю представників сторін:

від

позивача: не з'явилися,

від

відповідача: Данилова Т.А.,

від

третьої особи: не з'явилися, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

- суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 у січні 2007 року звернувся до

господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача

-закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Веско" в

особі Запорізької філії про визнання незаконним рішення Запорізької філії

закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Веско" про

відмову у виплаті страхового відшкодування; визнання дорожньо-транспортної

пригоди, яка трапилась 22.09.2006 р. на 26 км автодороги Одеса-Мелітополь за

участю автомобіля Івеко державний НОМЕР_1 з причепом Трайлер державний НОМЕР_2,

страховим випадком; стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового

відшкодування у розмірі 64981,05 грн., суми витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу 118 грн. та витрат по сплаті державного мита -

649, 81 грн.

Ухвалою

господарського суду Запорізької області від 26.02.2007 р. залучено до участі в

справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: приватного підприємця ОСОБА_2.

Рішенням

господарського суду Запорізької області від 22.05.2007 р. (суддя Алейникова

Т.Г.) у позові відмовлено; стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь

закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Веско" в

особі Запорізької філії витрати на послуги адвоката у розмірі 5000 грн.

Постановою

Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2007 р. (судді: Антонік

С.Г. -головуючий, Колодій Н.А., Юхименко О.В.) рішення господарського суду

Запорізької області від 22.05.2007 р. залишено без змін.

Рішення

та постанова мотивовані тим, що пошкодження напівпричепу Трайлер державний

НОМЕР_1, спричинені у результаті випадку, який згідно умов договору страхування

є не страховим. 

Не

погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Запорізької області від

22.05.2007 р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від

06.09.2007 р., позивач - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся

до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить

скасувати судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у

повному обсязі.

Касаційну

скаргу обґрунтовано тим, що судами порушено норми матеріального та

процесуального права.

У

відзиві на касаційну скаргу, закрите акціонерне товариство "Страхова

компанія "Веско" в особі Запорізької філії просить рішення

господарського суду Запорізької області від 22.05.2007 р. та постанову

Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2007 р. залишити без

змін, а касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на безпідставність її

доводів.

Вислухавши

представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши

правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія

суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи  з наступного.

          Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього

руху України, а також висновку спеціаліста Найденка С.М. № 2 від 08.02.2007 р.,

напівпричіп є транспортним засобом, призначеним для руху тільки в з'єднанні з

іншим транспортним засобом. Виходячи з вимог експлуатації транспортних засобів,

наведених у пункті 31 Правил дорожнього руху, остаточна висота малюнку

протектора шин причепів і напівпричепів повинна 

відповідати висоті малюнку протекторів шин тягача. У випадку

невідповідності стану поверхні або висоти малюнку протектора шини будь-якого

(одного або кількох) коліс з встановлених на автомобіль або напівпричіп, який

їм буксирується, експлуатація автомобіля-тягача, а також причепа (напівпричепа)

як у складі автопоїзду, так і окремо - забороняється. Роздільний розгляд причин

появи пошкоджень кожного з цих транспортних засобів з технічної точки зору є не

правильним і за даних обставин неможливим.

             Судами обох  інстанцій встановлено, що повідомлення про

пригоду з автомобілем Івеко державний НОМЕР_1 

та напівпричепу, Трайлер державний НОМЕР_2 свідчать, що позивач через

свого представника ОСОБА_3, повідомив відповідача про дорожньо-транспортну

пригоду з обома транспортними засобами. У повідомленнях зазначені: договори

страхування на  підставі яких вони подані,

пошкодження транспортних засобів, зазначене місце знаходження транспортних

засобів для їх огляду. Повноваження ОСОБА_3, як особи, допущеної до керування

транспортними засобами підтверджені трудовим договором між ним і позивачем .

          У договорах страхування № 3941-а/05

зп, 3942-а/05 зп (пункт 23.2.) міститься перелік випадків, які визначені

сторонами цих договорів, як не страхові. 

При цьому, в  підпункті 23.2.9.

договорів страхування передбачено,   що

не є страховим випадком збитки, які виникли внаслідок порушення  пункту 31 Правил дорожнього руху України щодо

технічного стану   транспортного засобу.

          25.12.2006 р. відповідач письмово

повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування листом №

4705-06, обґрунтувавши в ньому причини відмови підпунктом 23.2.9 договору

страхування, зокрема, порушенням позивачем і особою, допущеною ним до керування

вимог пункту 31 Правил дорожнього руху України щодо стану шин складової

автопоїзду - сідельного  тягача Івеко

державний НОМЕР_1, при експлуатації цього транспортного засобу, а також

напівпричепу, який ним буксирувався.

          Частиною 2 статті 991 Цивільного

кодексу України встановлено,   що

договором  страхування  можуть бути передбачені також інші (ніж

перелічені у частині 1 цієї статті) підстави для відмови здійснити страхову

виплату,  якщо  це  не

суперечить закону. Аналогічне положення 

міститься у статті 26 Закону України "Про страхування".

Судом

апеляційної інстанції встановлено, що визначений сторонами у договорі перелік

випадків, які не є страховими, не суперечить закону.

          Суд апеляційної інстанції  дійшов 

правильного висновку, що відмова відповідача у виплаті страхового

відшкодування  за  заявою позивача є законною та обґрунтованою

умовами договору страхування, оскільки пошкодження напівпричепу Трайлер

державний НОМЕР_2, виникли у результаті 

випадку, який згідно умов договору страхування є не страховим.

Твердження

позивача про те, що протокол № 1275 огляду сідельного  тягача Івеко державний НОМЕР_1, підписаний

ОСОБА_4, який не є повноважною особою і стороною у договорі страхування №

3941-а\05 зп від 19.12.2005 р.,  суд

апеляційної інстанції суд не прийняв до уваги, оскільки воно спростовується

матеріалами справи.

          Відповідно до свідоцтва про

реєстрацію РСА № 743566  автомобіля Івеко

державний НОМЕР_1,  в  розділі 

"Особливі  відмітки"

ОСОБА_4 внесений до цього свідоцтва як особа, допущена до  керування вказаним транспортним засобом.

Згідно пункту 9.2. Правил   страхування

№  003 

обов'язки  страхувальника,

вказані  у пунктах 8.2., 9.1.  цих  правил

(за  виключенням  обов'язку 

по  сплаті  страхових  

платежів)  в  однаковій мірі розповсюджуються на осіб, що

допущені до керування  застрахованим транспортним

засобом на законних підставах. Підпунктом 9.1.8 пункту 9.1. Правил страхування

передбачений обов'язок страхувальника, а також всіх осіб, яки допущені ним до

керування   транспортним засобом, надати

представнику відповідача можливість 

провести огляд пошкодженого транспортного засобу та скласти акт

огляду  транспортного засобу.

          Оскільки позивач погодився, що

складання та підписання акту огляду є обов'язком страхувальника на підставі

правил страхування, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що

участь ОСОБА_4 у складанні протоколу огляду пошкодженого транспортного засобу,

який належить ОСОБА_2 відповідає умовам підпунктів 9.1.8.,  9.1. Правил страхування № 003.

          Відповідно до Правил страхування №

003, з якими позивач був ознайомлений, для складання акту (протоколу огляду)

достатня присутність страхувальника або осіб, які допущені ним до керування.

Оскільки такі особи були присутні при огляді обох пошкоджених транспортних

засобів, суд апеляційної інстанції також 

правильно дійшов висновку про відсутність будь-яких порушень норм

матеріального права при складанні протоколів огляду пошкоджених транспортних

засобів.

          Судом апеляційної інстанції правильно

відхилені твердження позивача про те, що при огляді автомобіля Івеко державний

НОМЕР_1 не був присутній спеціаліст-автотехнік спростовується оригіналом протоколу

№ 1275, який був оглянутий у судовому засіданні і у якому наявний підпис

спеціаліста-автотехніка Найденка С.М., поясненнями спеціаліста Найденка С.М.

та  аварійного комісара Сороки Д.В. у

судовому засіданні, письмовими поясненнями спеціаліста-автотоварознавця Гецука

Л.З., які підтверджують факт присутності спеціаліста -автотехніка Найденка С.М.

при огляді автомобіля Івеко державний НОМЕР_1  

26.09.2006 р.

              Судом апеляційної інстанції також

правильно  відхилено клопотання щодо  призначення судової експертизи технічного

стану автомобіля Івеко державний НОМЕР_1, оскільки відповідно до заяви

представника позивача у судовому засіданні, позивачем вже проведений

відновлювальний ремонт автомобіля Івеко державний НОМЕР_1. При цьому, позивачем

не надано письмової згоди відповідача на проведення відновлювального ремонту

вказаного автомобілю, отримання якої до початку відновлювального ремонту є

обов'язком позивача відповідно до пункту 9.1.9 Правил страхування. 

Твердження

позивача про те що спеціаліст, який проводив дослідження технічного стану шин

транспортного засобу не є судовим Твердження позивача про те що спеціаліст,

який проводив дослідження технічного стану шин транспортного засобу не є

судовим  експертом, а тому його висновок

не може прийматись судом,  також

апеляційна інстанція правильно не прийняла до уваги, з огляду на наступне.

Доказом

того, що розмір протекторів шин лівих коліс задньої осі автомобіля Івеко  державний НОМЕР_1 мав граничний знос, який

дорівнював нулю, крім протоколу огляду № 1275, є також рапорти співробітників

ДАІ, які виїжджали на місце пригоди та письмові поясненнями

спеціаліста-автотоварознавця Гецука Л.З.

          Проведення дослідження технічного

стану транспортного засобу   організоване

аварійним комісаром Сорокою Д.В., якому відповідачем було  доручене з'ясування обставин пошкодження

застрахованих транспортних засобів відповідно до статті 25 Закону України

"Про страхування". Відповідно до пунктів 2, 15 Типового положення

"Про організацію діяльності аварійних комісарів", затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. N 8 аварійний комісар

-це особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір

збитків. В окремих випадках для з'ясування обставин і причин настання страхового

випадку та визначення розміру заподіяної шкоди аварійний комісар проводить або

організує проведення необхідної експертизи. Згідно статті 7 Закону України

"Про судову  експертизу",

дослідження технічного стану транспортного засобу  не 

відноситься до категорії досліджень, які повинні виконуватись

виключно   судовими експертами або

співробітниками державних експертних установ. До проведення такого дослідження

можливе залучення інших фахівців у 

відповідних галузях знань. Таким 

чином,  дослідження  проведене 

Найденко   С.М. не суперечить

Закону України  "Про  судову експертизу" і проведено у

порядку, передбаченому законодавством. Крім того, висновки і результати  цього дослідження підтверджені сукупністю

вказаних матеріалів справи.

               Судом апеляційної інстанції

правильно відхилено твердження позивача, що ним не подавалось повідомлення

про   пошкодження і настання випадку з

автомобілем  Івеко державний НОМЕР_1 , а

тому він мав право проводити відновлюваний ремонт застрахованого автомобілю без

письмового погодження не  відповідає

дійсності, оскільки у матеріалах справи міститься копія повідомлення  представника позивача ОСОБА_3  про 

дорожньо-транспортну  

пригоду  із  застрахованим 

автомобілем Івеко державний НОМЕР_1.

Таким

чином, колегія суддів дійшла правильного висновку про наявність у відповідача

достатніх правових підстав для відмови позивачу у виплаті страхового

відшкодування за пошкодження напівпричепу Трайлер державний НОМЕР_2. 

Судами  обох інстанцій при вирішенні питання про

розподіл судових витрат, встановлено наступне.

Відповідно

до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78,

витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів,

адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з

надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді,

розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5

статті 49  Господарського процесуального

кодексу України. 

Відшкодування

витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, здійснюється господарським судом

шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності

документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо

ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною

представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого

документа, який підтверджує сплату відповідних послуг. Статтею 44

Господарського процесуального кодексу України передбачено, до складу судових

витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати

за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку,

якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались та їх сплата

підтверджується  відповідними фінансовими

документами.

У

матеріалах справи міститься договір про надання адвокатської допомоги від

17.10.2006 р., акт виконаних робіт до договору від 26.02.2007 р., платіжне

доручення від 27.02.2007 р. № 202 про оплату послуг адвоката, копія свідоцтва

про право на зайняття адвокатською діяльністю № 

336 на ім'я ОСОБА_5, довідка адвокатського об'єднання "Запорізька

обласна колегія адвокатів" про 

перебування ОСОБА_5 в штаті цієї колегії .

За

таких обставин, є обґрунтованим покладення на позивача відшкодування витрат

відповідача на оплату послуг адвоката. Визначаючи суму, що підлягає

відшкодуванню, колегія суддів вважає, що місцевий  суд 

дійшов обґрунтованого висновку про часткову невідповідність сплаченої

відповідачем суми обсягу та характеру наданих адвокатом ОСОБА_5 послуг та

зменшив цю суму до 5000 гривень.

Відповідно

до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р.

"Про  судове рішення" (зі

змінами), рішення є законним  тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги цивільного

процесуального законодавства  і  всебічно перевіривши обставини вирішив справу

у відповідності з нормами  матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин,  а  при

їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або

виходячи  із загальних засад і змісту

законодавства України.

Висновки

судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для  визнання випадку страховим і стягнення

страхового відшкодування, відповідають діючому законодавству.

Враховуючи

викладене, рішення господарського суду Запорізької області від 22.05.2007 р. та

постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2007 р.

прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, і підстав

для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись

статтями 1115, 1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення

господарського суду Запорізької області від 22.05.2007 р. та постанову

Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2007 р. в справі №

10/81/07 залишити без змін.

Головуючий,

суддя:

Ж.

Бернацька

Судді:

О.

Подоляк

С.

Разводова