Постанова

від 22.04.2008 по справі 10/361-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 22 квітня 2008 р.                                                                                   

№

10/361-07 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.

Дроботової - головуючого

Н.

Волковицької Л. Рогач

за

участю представників:

скаржника

ОСОБА_1

-довіреність від 23.11.2007 р.

позивача

Жемчугова

М.В. -довіреність від 21.04.2008 р.

відповідача

не

з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 

ОСОБА_2

на

рішення

від

06.07.2007 р. господарського суду Сумської області

у

справі

№

10/361-07 господарського суду Сумської області

за

позовом

Приватного

малого виробничо -комерційного підприємства "Ресурс"

до

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Лікувально -діагностичний

вертебреологічний центр"

про

визнання

договору дійсним    

В С Т А Н О В И В :

Приватне

мале виробничо -комерційне підприємство "Ресурс" звернулось до

господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Лікувально

-діагностичний вертебреологічний центр" про визнання дійсним договору

купівлі -продажу нерухомого майна від 20.06.2007р. та про визнання права

власності на частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м.

Суми, вул. Харківська, 5 загальною площею 378,25 кв.м. за Приватного малого

виробничо -комерційного підприємства "Ресурс"  "Ресурс" та на частину нежитлового

приміщення загальною площею 185,65 кв.м. за ТОВ "Лікувально -діагностичний

вертебреологічний центр", посилаючись на приписи частини 2 статті 220,

статтю 392 Цивільного кодексу України.

Позовні

вимоги обґрунтовані тим, що 20.06.2007 р. між сторонами було досягнуто

домовленостей щодо всіх істотних умов договору купівлі -продажу частини

нерухомого майна загальною площею 378,25 кв.м., що розташоване за адресою: м.

Суми, вул. Харківська, 5, в наслідок чого підписано договір.

Після

отримання коштів відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору

купівлі -продажу нерухомого майна від 20.06.2007р. і не визнавав за позивачем

права власності на придбане за цим договором нерухоме майно.

Рішенням

господарського суду Сумської області від 06.07.2007 р. (суддя Малафеєва І.В.)

позовні вимоги задоволені повністю, визнано дійсним договір купівлі -продажу

нерухомого майна від 20.06.2007 р., укладений між ТОВ  "Лікувально -діагностичний

вертебреологічний центр" та Приватним малим виробничо -комерційним

підприємством "Ресурс".

Визнано

право власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Суми,

вул. Харківська, 5, загальною площею 378,25 кв.м. за Приватним малим виробничо

-комерційним підприємством "Ресурс". 

Визнано

право власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Суми, вул.

Харківська, 5, загальною площею 185,65 кв.м. за ТОВ  "Лікувально -діагностичний

вертебреологічний центр".

Мотивуючи

рішення господарський суд, керуючись приписами статей 219, 220, 321, 328, 331,

367, 392 та 657 Цивільного кодексу України дійшов висновку щодо обґрунтованості

позовних вимог.

До

Вищого господарського суду України, на підставі статті 107 Господарського

процесуального кодексу України, звернулась громадянка ОСОБА_2 з касаційною

скаргою на рішення господарського суду Сумської області від 06.0.2007 р., в

якій просить його скасувати, справу направити на новий розгляд.

          Скаржник у касаційній скарзі

посилається на те, що оскаржуване  судове

рішення стосується його прав та обов'язків, оскільки  ОСОБА_2 є учасником ТОВ "Лікувально -

діагностичний вертебреологічний центр", а згідно статуту товариства,

власність товариства  - це приватна

власність його учасників і кожен учасник має право на прибутки і майно

товариства пропорційно своїй частці в статутному капіталі товариства.

Заслухавши

доповідь судді -доповідача, представників скаржника та позивача, перевіривши

наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин

справи і повноти їх встановлення в рішенні суду, а також правильність

застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів

вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно

до статті 107 Господарського процесуального кодексу України касаційну скаргу

мають право подати, в тому числі й особи, яких не було залучено до участі у

справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і

обов'язків.

Згідно

зі статтями 1119, 11110 цього ж кодексу касаційна

інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий

розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого

порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і

обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі

змісту наведених вище норм випливає, що обов'язковою умовою задоволення касаційної

скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення

та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та

обов'язків такої особи.

Судова

колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення, оскаржуване не залученою

особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто

коли в рішенні суду безпосередньо розглянуто й вирішено спір про право у

правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та

обов'язки цієї особи  у відповідних

правовідносинах.

          З матеріалів справи вбачається, що

оскаржуваним у справі рішенням господарського суду Сумської області, зокрема,

визнано дійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна від 20.06.2007 р.,

укладений між ТОВ  "Лікувально

-діагностичний вертебреологічний центр" та Приватним малим виробничо -

комерційним підприємством "Ресурс", тобто був розглянутий спір між

двома юридичними особами щодо укладення договору купівлі -продажу нерухомого

майна.

Зі

змісту касаційної скарги вбачається, що порушення своїх прав та обов'язків

оскаржуваним рішенням, скаржник вбачає в тому, що він є учасником товариства,

за статутом якого власність товариства  -

це приватна власність його учасників і кожен учасник має право на прибутки і

майно товариства пропорційно своїй частці в статутному капіталі товариства.

Проте,

колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами частини 1 статті

23 Закону України "Про господарські товариства" управління

товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких

здійснюється відповідно до виду товариства.

Частиною

2 статті 97 Цивільного кодексу України передбачено, що органами управління

товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено

законом.

Відповідно

до статті 10 Закону України "Про господарські товариства" Учасники

товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в

порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків,

передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та

одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку

(дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є

учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в

установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність

товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для

ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи

зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі

товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку,

встановленому законом.

Учасники

можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими

документами товариства.

Отже,

акціонер (учасник) не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень

власника майна товариства.

А

тому, беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити,

що оскільки судом було розглянуто спір між двома юридичними особами стосовно

укладеної між ними угоди, то касаційна скарга ОСОБА_2, подана в порядку статті

107 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню, у

зв'язку з тим, що не порушує права скаржника, як учасника товариства.     

Враховуючи

викладене, касаційна інстанція вважає прийняте у справі рішення таким, що

відповідає нормам права, а саме приписам 

статей 107, 1119, 11110 Господарського

процесуального кодексу України, підстав для його зміни чи скасування не

вбачається.

Керуючись

статтями 107, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111

Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення

господарського суду Сумської області від 06.07.2007 р. у справі                      № 10/361-07 залишити без

змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 -без задоволення.

Головуючий                                                                                  

Т. Дроботова

Судді                                                                

                              Н.

Волковицька

Л. Рогач