Постанова

від 18.11.2008 по справі 10/361-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/361-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 листопада 2008 р.                                                                                    № 10/361-07  

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Н. ВолковицькоїЛ. Рогач

за участю представників:

скаржникаНємцев В.А, - довіреність від 12.09.2008 р.

позивача

Жемчугова М.В. –довіреність від 21.04.2008 р.

відповідача

не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Приватного виробничо –комерційного малого підприємства «Агро -1»

на рішення від 06.07.2007 р. господарського суду Сумської області

у справі№ 10/361-07 господарського суду Сумської області

за позовомПриватного малого виробничо –комерційного підприємства "Ресурс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр"

провизнання договору дійсним     

В С Т А Н О В И В :

У липні 2007 р. Приватне мале виробничо –комерційне підприємство "Ресурс" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр" про визнання дійсним договору купівлі –продажу нерухомого майна від 20.06.2007р. та про визнання права власності на частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 5 загальною площею 378,25 кв.м. за Приватного малого виробничо – комерційного підприємства "Ресурс"  "Ресурс" та на частину нежитлового приміщення загальною площею 185,65 кв.м. за ТОВ "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр", посилаючись на приписи частини 2 статті 220, статтю 392 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.06.2007 р. між сторонами було досягнуто домовленостей щодо всіх істотних умов договору купівлі –продажу частини нерухомого майна загальною площею 378,25 кв.м., що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 5, в наслідок чого підписано договір.

Після отримання коштів відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі –продажу нерухомого майна від 20.06.2007р. і не визнавав за позивачем права власності на придбане за цим договором нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.07.2007 р. (суддя Малафеєва І.В.) позовні вимоги задоволені повністю, визнано дійсним договір купівлі –продажу нерухомого майна від 20.06.2007 р., укладений між ТОВ  "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр" та Приватним малим виробничо –комерційним підприємством "Ресурс".

Визнано право власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 5, загальною площею 378,25 кв.м. за Приватним малим виробничо –комерційним підприємством "Ресурс".  

Визнано право власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 5, загальною площею 185,65 кв.м. за ТОВ  "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр".

Мотивуючи рішення господарський суд, керуючись приписами статей 219, 220, 321, 328, 331, 367, 392 та 657 Цивільного кодексу України дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

До Вищого господарського суду України, на підставі статті 107 Господарського процесуального кодексу України, звернулось Приватне виробниче –комерційне мале підприємство "Агро –1" з касаційною скаргою на рішення господарського суду Сумської області від 06.0.2007 р., в якій просить його скасувати, справу направити на новий розгляд.

          Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що оскаржуване  судове рішення стосується його прав та обов'язків, оскільки  скаржник на праві спільної часткової власності володіє нежитловими приміщеннями у будинку           № 5 по вул. Харківській у м. Суми.

          Укладаючи договір купівлі –продажу нерухомого майна від 20.06.2007 р., який є предметом спору у даній справі, та яке перебуває у спільній частковій власності, позивач не проінформував скаржника про такий продаж та не повідомив про його умови, чим порушив вимоги статті 362 Цивільного кодексу України.    

Заслухавши доповідь судді –доповідача, представників скаржника та позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи і повноти їх встановлення в рішенні суду, а також правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 107 Господарського процесуального кодексу України касаційну скаргу мають право подати, в тому числі й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Згідно зі статтями 1119, 11110 цього ж кодексу касаційна інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі змісту наведених вище норм випливає, що обов'язковою умовою задоволення касаційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та обов'язків такої особи.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто коли в рішенні суду безпосередньо розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи  у відповідних правовідносинах.

          З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним у справі рішенням господарського суду Сумської області, зокрема, визнано дійсним договір купівлі – продажу нерухомого майна від 20.06.2007 р., укладений між ТОВ  "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр" та Приватним малим виробничо – комерційним підприємством "Ресурс", тобто був розглянутий спір між двома юридичними особами щодо укладення договору купівлі – продажу нерухомого майна.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що порушення своїх прав та обов'язків оскаржуваним рішенням, скаржник вбачає в тому, що він володіє спірним нежитловим приміщенням у будинку № 5 по вул. Харківській у м. Суми на праві спільної часткової власності.

Відповідно до пункту 1 статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Тобто, частка кожного власника є свідомо визначеною в конкретній величині.

За приписами статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що учасникові спільної часткової власності надано право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що можливо через укладення договорів купівлі –продажу, дарування, міни тощо. В цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частка майна в натурі, а ідеальна частка у праві власності, тобто відбувається лише заміна суб'єкта цивільного права.

При цьому, продаж частки у праві спільної часткової власності має здійснюватися з дотриманням правил статті 362 Цивільного кодексу України, якою передбачено переважне право співвласників перед іншими особами на купівлю частки у праві спільної часткової власності.         

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення від 06.07.2007 р. предметом спору у даній справі, зокрема, була вимога підприємства «Ресурс» про визнання дійсним договору купівлі –продажу нерухомого майна від 20.06.2007 р. та про визнання права власності на частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 5 загальною площею 378,25 кв.м. за Приватного малого виробничо –комерційного підприємства "Ресурс"  та на частину нежитлового приміщення загальною площею 185,65 кв.м. за ТОВ "Лікувально –діагностичний вертебреологічний центр".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позивач та відповідач є співвласниками спірної нежитлової будівлі, а договір купівлі –продажу містить всі істотні умови, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки судом було розглянуто спір між двома юридичними особами стосовно укладеної між ними угоди, то касаційна скарга Приватного виробничо –комерційного малого підприємства "Агро –1", подана в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що не порушує права скаржника, як співвласника нежитлового приміщення, що знаходиться у спільній частковій власності сторін у справі та скаржника.      

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняте у справі рішення таким, що відповідає нормам права, а саме приписам  статей 107, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 107, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Сумської області від 06.07.2007 р. у справі                      № 10/361-07 залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного виробниче –комерційного малого підприємства "Агро –1"  –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                        Т. Дроботова

Судді:                                                                                               Н. Волковицька

                                                                                               Л. Рогач