Постанова

від 14.05.2008 по справі 33/291-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 14 травня 2008 р.                                                                                   

№

33/291-07 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

Коробенко

Г.П. -головуючого,

Костенко

Т.Ф., Полянського А.Г.

розглянувши

матеріали  касаційної скарги

 приватного підприємця ОСОБА_1 м.

Дніпродзержинськ

на

постанову

Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 19.02.2008 р.

у справі

господарського

суду Дніпропетровської області

за

позовом

товариства

з обмеженою відповідальністю "Порив-К" м. Львів

до

приватного

підприємця ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ

про

стягнення

187 468 грн. 95 коп.

за

участю представників сторін:

від

позивача: Лин Л.Я.

за дов. від 05.05.2008р. б/н,

від

відповідача: ОСОБА_2

за дов. від 14.03.2007р. №730

ВСТАНОВИВ:

    Товариство з обмеженою відповідальністю

"Порив-К" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області

з позовною заявою до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення з останнього

155 110 грн. 38 коп. основного боргу, 7075 грн. 58 коп. -3% річних, 25 282 грн.

99 коп. інфляційних витрат.

          Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 16.11.2007р. у справі №33/291-07 позов задоволено

частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 149 664 грн. -основного

боргу, 6827, 13 грн. -3% річні, 24 339 грн. -інфляційні та судові витрати. В

решті позовних вимог відмовлено.

         Судове рішення мотивовано частковою

обгрунтованістю позовних вимог з посиланням на ст.ст. 14, 16, 525, 526, 625,

655 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу

України.

      Постановою Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 19.02.2008р. у справі № 33/291-07

апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 задоволено частково, рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 16.11.2007р. з даної справи змінено, викладено

його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити

частково. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ на

користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порив-К" м. Львів

149 525 грн. 31 коп. основного боргу, 23 774 грн. 52 коп. інфляційних витрат,

6820 грн. 81 коп. річних, 1801 грн. 20 коп. державного мита, 113 грн. 37 коп.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ. В

решті позову відмовити".

      Постанова суду апеляційної інстанції  в частині 

задоволення  позову  мотивована тим, що відповідач не довів факт

виконання своїх грошових зобов'язань, тому в силу ст. 625 ЦК України  повинен сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від

простроченої суми, а в частині відмови в позові тим, що сума боргу вказана з урахуванням

транспортних витрат на доставку меблів є безпідставною, оскільки умовами

договору №138/0 купівлі-продажу не передбачено покладення цих витрат на

відповідача, в зв'язку з  чим з суми

боргу, що не сплачена відповідачем, слід виключити транспортні витрати в сумі 4

766 грн. 67 коп., а також вартість уцінки меблів в сумі 818 грн. 40 коп., згода

на що була надана позивачем.

           Не погоджуючись з вказаним рішенням

та постановою з даної справи, ПП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до

Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти

нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково в сумі 1270, 87 грн.

основного боргу, а в решті позовних вимог відмовити, мотивуючи скаргу тим, що

оскаржувані рішення та постанова прийняті внаслідок неповного з'ясування всіх

обставин, які мають значення для справи та без врахування встановлених

фактичних обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права

та з порушенням норм процесуального права.

    Розпорядженням в.о. Голови судової палати з

розгляду спорів, пов'язаних з державним регулюванням економічних відносин від

13.05.2008р. №02-12.2/156 суддів Божок В.С., Мачульського Г.М. замінено на

суддів Костенко Т.Ф., Полянського А.Г.

       Колегія суддів, приймаючи до уваги межі

перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних

обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при

винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу

задовольнити частково, враховуючи наступне.

     Як встановлено господарським судом першої

та апеляційної інстанції, 09.06.2003 року між ТОВ "Компанія Киянка

-Штайнгофф" (правонаступник -ТОВ "Порив-К") (продавець) та ПП

ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №138/0 (далі

-Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується на протязі 30-ти

календарних днів або у погоджений між сторонами термін виготовити та передати у

власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити

його вартість на умовах п.7.1 даного договору.

           Згідно п.1.2 Договору назва товару:

меблі та супутні товари.

       Факт поставки меблів та їх отримання

відповідачем підтверджено накладними на відвантаження товару та довіреностями

отримувача, на підставі  яких позивач

здійснив розрахунок боргу на суму 169820,00 грн.

      Судами попередніх інстанцій також

встановлено, що суму поставки  позивачем

визначено з урахуванням транспортних витрат на доставку меблів  до відповідача, а також те, що в накладних

вказано як підставу для поставки  

договір №138/0 від 09.06.2003р. за виключенням накладної №003726,  підставою поставки в якій значиться угода

№186/0 від 06.11.06р.

   Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи

юридичну оцінку обставин справи і повноту їх встановлення у відповідності до

приписів ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України,

касаційна інстанція вважає  за необхідне

зазначити, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені

обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені

обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і

підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

   Постанова суду апеляційної інстанції та

рішення місцевого суду не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не

ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності.

          Так, відмовляючи в позові в частині

стягнення транспортних витрат в сумі 4 766,67 грн., а також вартості уцінки

меблів в сумі 818,40 грн.,  апеляційний

господарський суд виходив з того, що покладання транспортних  витрат на відповідача не передбачені умовами

договору, а вартість уцінки меблів здійснена за згодою позивача, з чим колегія

погоджується, оскільки    такі висновки

суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи та умовах  договору.

  Що ж до решти позовних вимог про стягнення

основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, то, задовольняючи їх, суд

апеляційної  інстанції дійшов висновку

про доведеність позовних вимог, стверджуючи при цьому, що меблі за накладною

№003726 наряду з іншими накладними слід вважати поставленими позивачем до

відповідача на підставі договору №138/0, 

оскільки інших договорів на поставку меблів в спірний період між

сторонами  не існувало, а також, що факт

оплати відповідачем за поставлений йому 

позивачем товар не підтверджений доказами.

     Однак з такими висновками суду апеляційної

інстанції колегія не  погоджується з

огляду на таке.

          Як вбачається із матеріалів справи,

відповідачем надані платіжні доручення на підтвердження оплати поставлених йому

меблів за договором №138/0 від 09.06.2003р., які судом 1-ї та 2-ї інстанцій не

взяті до уваги з тих  підстав, що в

кожному платіжному документі зазначено цільове призначення платежу

-"оплата за мебель согласно договора №101/31 от 01.03.07г.", а

сума  платежу не співпадає з сумою

поставки за договором №138/0 від 09.06.03р.

   При цьому, попередніми судами залишено поза

увагою та без належної  перевірки і

оцінки наявний у справі акт звірки розрахунків від 26.09.07р. (а.с. 46),

підписаний в односторонньому порядку уповноваженими особами  позивача, в якому в якості часткової оплати

відповідачем за поставлені меблі зазначені платіжні доручення №11 та № 12  від 29.04.05р., які судами наряду з  іншими платіжними дорученнями відхилені як

доказ оплати відповідачем  боргу.

   Натомість апеляційним господарським судом в

ході апеляційного   перегляду даної

справи в порушення вимог ч.1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України від позивача прийнятий акт 

взаєморозрахунків від 15.05.05р. який не був предметом дослідження в

суді 1-ї  інстанції та відрізняється від

зазначеного вище акту від 26.09.07р. 

         Не звернули уваги господарські суди

попередніх інстанцій і на ту  обставину,

що розрахунок боргу позивачем здійснений на підставі накладної №000637 виходячи

із суми в 30936,00 грн., в той час як в самій накладній (а.с.20) сума

поставки зазначена 28910,40 грн.

         Слід також зазначити, що апеляційний

господарський суд, оцінивши як доказ поставки позивачем товару до відповідача

за накладною №003726 на підставі договору № 186/0 від 06.11.2003р., вважав

здійснення такої поставки  фактично на

підставі договору №138/0 від 09.06.2003р., при цьому не прийняв  в якості доказу оплати відповідачем платіжні

доручення із зазначенням призначенням платежу -"оплата за мебель согласно

договора №101/31 от 01.03.07г." з протилежних причин, стверджуючи про

відсутність посилання в них на договір № 186/0 від 06.11.2003р., що в порушення

приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України свідчить про

надання  переваги доказам позивача перед

доказами відповідача при наявності схожості 

підстав.   

Таким

чином, скільки, відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського

процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена

повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової

перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги ст. 43

Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі

всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин

справи в їх сукупності, колегія вважає рішення та постанову господарських судів

такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до

господарського суду першої інстанції.

          Керуючись ст.ст. 1115, 1117,

1118, 1119-11112 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

           Касаційну скаргу задовольнити

частково.

    Постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 19.02.2008р. та рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 16.11.2007р. у справі № 33/291-07 скасувати. 

       Справу направити до господарського суду

Дніпропетровської області на новий розгляд.

Головуючий

суддя                                                        

Г.П. Коробенко         

                      Судді:                                                    

Т.Ф. Костенко

                 А.Г. Полянський