Рішення

від 18.10.2011 по справі 16/120-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2011 р.                                                                  Справа № 16/120-11

     Господарський суд Київської області  у складі  судді  Христенко О.О. розглянув

позов Приватного акціонерного товариства «ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНСОРЦІУМ», м. Львів

     до            Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО», м. Вишневе

     про          визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

     від позивача:   не з‘явився;

     від відповідача: ОСОБА_1 –довіреність від 15.07.2011 р. (представник).

                                                    Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНСОРЦІУМ» (далі –позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою від 18.08.2011 р. (вх. № суду 3389 від 18.08.2011 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО»(далі –відповідач) про визнання Договору поставки № 28/07-09 від 28.07.2009р. недійсним.

       Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в договорі відсутні умови про якість товару та гарантій щодо якості до товару з боку продавця, що, на думку позивача, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого Договору.

Відповідно до ухвали від 22.08.2011 р. порушено провадження у справі № 16/120-11 та призначено її розгляд на 04.10.2011 р. о 10 год. 00 хв.

Представник позивача в судове засідання 04.10.2011 р. не з‘явився, але через канцелярію суду 03.10.2011р. надав клопотання (Вх. № суду 13520 від 03.10.2011р.) про відкладення розгляду справи, витребувані документи суду не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законодавством порядку ухвалою суду від 22.08.2011 р., яку отримав під підпис в суді.

В судовому засіданні 04.10.2011р. представник відповідача проти позову заперечував про що також надав відзив від 03.10.2011р., в якому позов не визнає з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, на думку відповідача, позивач лише затягує процес розгляду справи про стягнення з нього заборгованості за спірним договором, яка розглядається Господарським судом Львівської області. Оскільки строк дії спірного Договору закінчився 31 грудня 2009 року, а зобов’язання за даним договором  досі не виконані позивачем.

Враховуючи неявку представника позивача, господарським судом було відкладено розгляд справи відповідно до п. 1, 2 частини першої ст. 77 ГПК України для повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору на 18.10.2011р. за участю повноважних представників сторін.

Позивач в судове засідання 18.10.2011 р. не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 04.10.2011 р., (яку відповідно до повідомлення про вручення позивач отримав 14.10.2011р., про що свідчить підпис на повідомленні) не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законодавством порядку.  

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповіча, проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, господарський суд  

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО»(Постачальник - далі відповідач) та Закритим акціонерним товариством «Західно-Український консорціум» (Покупець - позивач) 28 липня 2009 року було укладено договір поставки № 28/07-09 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити покупцю передбачену даним договором продукцію, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати таку продукцію на умовах та в порядку, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору, кількість і розгорнута номенклатура продукції, що є предметом Договору, ціна, строки та місце поставки визначаються в специфікаціях, які погоджуються сторонами і є невід’ємною частиною Договору.

Пунктом 2.3 Договору сторони встановили, що положення ст. ст. 673-681 Цивільного кодексу України не застосовуються до даного договору, у зв’язку з домовленостями сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 2.3. Договору є таким, що не відповідає загальним вимогам законодавства, додержання яких є необхідним при вчиненні правочину, а саме, ч.1 статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами частини першої статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Приписами статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Позивач у справі, як на підставу своїх вимог посилається на те, що при укладенні договору сторони не врегулювали умови про якість товару, що постачається.

Проте, такі твердження суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 зазначеного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст Договору, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Пунктом 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не впливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 3 статті 6 Цивільною кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Позивач в своїй позовній заяві посилається нате, що виключені пунктом 2.3 Договору поставки статті Цивільного кодексу України суттєво впливають на його законні інтереси щодо якості товару.

Проте, враховуючи специфіку товару, який відповідач зобов'язався поставити позивачу, за згодою обох сторін в договорі був прописаний пункт 2.4., відповідно до якого приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих вищезазначеним Договором поставки, здійснюється відповідно до вимог “Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості”, затвердженою ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6), “Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю”, затвердженою ухвалою Держарбітража при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7), з доповненнями і змінами.

        Позивач жодного разу у судові засідання не з’явився, позов не підтримав, не надав суду належних доказів в підтвердження того, що товар був поставлений відповідачем неналежної якості у зв’язку з чим повернутий відповідачу або доказів, які свідчать про те, що позивачем було інформовано відповідача про поставлений товар неналежної якості (листування) або, що зміст Договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, та не містить усіх істотних умов (протокол розбіжностей).

Як вбачається з матеріалів справи договір поставки від 28.07.2009 року № 28/07-09 підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору, зокрема п. 2.3 про який позивач зазначає в позові, суду не надано.

Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

Отже, зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому підстав для визнання недійсним договору поставки від 28.07.2009 року № 28/07-09  за наведеними позивачем підставами немає.

        Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що обставини на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, не підтверджені належними і допустимими доказами, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та  задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача у справі.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу  України, господарський суд  

вирішив:

 У задоволенні позову відмовити повністю.

 Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.    

     Суддя                                                                                    О.О.Христенко