Рішення

від 08.07.2011 по справі 2-835/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ВІННИЦІ

08.07.2011

Справа № 2-835/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2011 року                                                                              Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Бойка В.М.,

при секретарі Паруліте Ю.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „ Синт-мастер” про визнання звільнення не законним та поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який мотивовано тим, що її згідно наказу №13/К від 05.05.2010р. було прийнято на роботу на посаду офіс-менеджера ПП „Синт-мастер” (код ЄДРПОУ 35997131) з 05.05.2010 року. Про що свідчить відмітка в трудовій книжці. Фактично вона працювала на даній посаді з листопада 2011 року.

           23.11.2010 року її було звільнено з посади офіс-менеджера на підставі ст.38 КЗпП України, про що зроблено запис в трудовій книжці.

           Під час перебування ОСОБА_1 у щорічній відпустці, 21.11.2010 року  до позивачки зателефонував заступник директора  ОСОБА_2 та повідомив ОСОБА_1 , що її буде звільнено з роботи 23.11.2010 р. та щоб позивачка забрала в цей день свої документи. Мотиви та підстави її раптового звільнення ОСОБА_2 особисто ОСОБА_1 не повідомив. Позивач вважає, що підставою її звільнення послугували особисті мотиви керівника підприємства. Від такого повідомлення ОСОБА_1 була дуже пригнічена.

           23.11.2010 року перебуваючи в офісі бухгалтер підприємства ОСОБА_3 під час видачі трудової книжки (яка вже була з відміткою про звільнення позивача), зобовязала ОСОБА_1 написати заяву про звільнення за власним бажанням, мотивуючи це тим, що інших варіантів звільнення в неї не має, на прохання позивача заперечення, щодо звільнення з даних підстав, вона відповіла, що ОСОБА_1 не отримає трудову книжку в разі її незгоди. В звязку із такимим обставинами, позивач не хотіла мати стосунків з даним підприємством, всупереч свого воєвиявлення, під тиском, написала заяву зміст якої ОСОБА_1 продиктувала бухгалтер. Проте, позивач, вважає, що такими діями ПП „Синт-мастер” було порушено гарантовані Конституцією України її трудові права.

           Дане примусове звільнення суперечить вимогам передбачених в ст.38 КЗпП України, а тим більше порушує права позивача  на отримання допомоги  в звязку із безробіттям передбаченої Законом України „Про загальнообовязкове державнестрахування  на випадок безробіття „.

           Також, призначивши на посаду ОСОБА_1 та до моменту її звільнення їй виплачувалась заробітна плата в середньомісячному розмірі 225,50 грн., хоча на справді при прийнятті на роботу позивачці пообіцяли заробітну плату на багато більше.

            Відповідно до ч.3 ст.95 КЗпП  України  передбачено що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно статтей 9 і 10  Закону України „Про оплату праці” та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

            Згідно ч.3 ст.3 Закону України „Про оплату праці”-мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обовязковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.                                                            

      Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України „Про оплату праці”-мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

      Так, суми прожиткового мінімуму на 2010 рік встановлено Законом України ” Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” від 20.10.2009р.№1646-VI, а також Законом України „Про Державний бюджет України на 2010рік” від 27.04.2010р. №2154- VI, який застосовується з 1 січня 2010 року.

      Відповідно до зазначених актів, встановлюється прожитковий мінімум на одну працездатну особу в таких розмірах:

           З 01.04.2010-по 30.06.2010року-884 грн.

           З 01.07.2010-по 30.09.2010року-888 грн.

           З 01.10.2010-по 30.11.2010року-907 грн.

       За період з травня по листопад 2010 року ПП „Синт-мастер” було виплачено ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 1566,50грн.. Проте виходячи з вимог КЗпП України та Закону України „Про оплату праці” ОСОБА_1 повинна бути виплачена заробітна плата за період з травня по листопад 2010 року в розмірі 6246,00 грн. Різниця недоплаченої їй суми складає 4689,50 грн.

        Враховуючи, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до встановлених законом вимог станом на 23.11.2010 року складав 907,00 грн., а починаючи з 01.12.2010 року-922,00грн., то відповідачем позивачці має бути сплачено 241,84 грн.( в листопаді)+594,80 (в грудні включаючи по 20.12.2010 року)=836,64грн. середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, дана сума буде відповідно скорегована на час винесення судом рішення по справі в сторону збільшення.

         Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України –при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більш одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.  

          Крім цього, протиправними діями з боку підприємства, які виразились у незаконному звільнені позивача з роботи, ОСОБА_1 завдана моральна шкода.

          Позивач вважає, що безпідставне та незаконне звільнення з роботи призвело до втрати нею нормальних життєвих звязків, яке вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У звязку із раптовим звільненням, яке позивач  жодним чином не могла передбачити, залишилась без заробітку та на даний час вимушена терміново шукати роботу. Проте, як відомо в сьогоднішні часи дуже важко знайти роботу. Через втрату роботи позивачка потрапила у скрутне матеріальне становище, вона не може забезпечити себе та своїх рідних, інших доходів в позивача не має. Порушився попередній уклад сімейного життя. Внаслідок матеріальних проблем та хвилювань стали виникати сварки, скандали, чого раніше в родині не було. Важко переживаючи обставини, що склалися, в позивача останнім часом виникли систематичні головні та серцеві болі, порушення сну, депресія, погіршився мій психічний стан, оскільки порушення її прав спричиняє позивачу душевні страждання. Позивач вимушена витрачати свій вільний час на здійснення дій по відновленню свого порушеного права. Розмір компенсації моральної шкоди позивачка оцінює в розмірі 3000,00грн.

             Представником позивача декілька раз була надана заява про збільшеня позовних вимог, в останій заяві  представник позивача  просить визнати наказ №8/З від 23.11.2010 року про звільнення  ОСОБА_1 незаконим та скасувати його, а також визнати звільнення незаконним та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді офіс-менеджера в ПП „Синт-мастер”. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 4928,01грн., недоплачену заробітну плату в розмірі

4689,50грн., моральну шкоду в сумі 5000,00грн. Всього на суму 14617,51грн., просив його задовольнити.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та заперечувала щодо його задоволення, про що надала відповідні письмові заперечення.

         При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

         Позивачку було прийнято на роботу згідно наказу№13 від 05.05.2010р.на  посаду офіс-менеджера ПП „Синт-мастер” (код ЄДРПОУ 35997131) з 05.05.2010 року. Про що свідчить відмітка в трудовій книжці (а.с.4). Фактично вона працювала на даній посаді з листопада 2011 року.

         Позивачка написала заяву від 23.11.2010 про звільнення попередивши про це власника ПП „Синт-мастер” за два тижні (а.с.22).

           23.11.2010 року її було звільнено з посади офіс-менеджера на підставі ст.38 КЗпП України, про що зроблено запис в трудовій книжці.

         Однак, позивачка, вважає, що дане примусове звільнення суперечить вимогам передбачених в ст.38 КЗпП України, чим порушує її права.

         Позивач має право відкликати свою заяву про звільнення, але в період з 23.11.2010 року по день винесення рішення не відкликала її.

          Письмових доказів про те що ОСОБА_1 намагалась відкликати свою заяву про звільнення суду не було надано.

        Згідно протоколу зборів трудового колективу ПП „Синт-мастер” від 19 червня 2009 року в п.1.2. ухвалили ввести на підприємство ПП „Синт-мастер” з 21 серпня 2009 року неповний робочий день та здійснювати нарахування заробітної плати відповідно до відпрацьованого часу. Також в п.2.2 погодили з предстваником трудового колективу –ОСОБА_4 питання про введення на підприємстві ПП „Синт-мастер” з 21 серпня 2009 року неповний робочий день та здійснення нарахування, виплати заробітної плати відповідно до відпрацьованого часу. По всім питанням порядку денного всі голосували „За”-одноголосно (а.с.32).

         Також, призначивши на посаду ОСОБА_1 та до моменту її звільнення їй виплачувалась заробітна плата в середньомісячному розмірі 225,50 грн., про що свідчить  довідка про розрахунок заробітної плати ОСОБА_5 №47 від 14.03.2011р. (а.с.23).

         Також в матеріалах справи знаходиться наказ №19/ш від 05.05.2010р. про штатний розклад  в якому затверджено штатний розклад ПП „Синт-мастер” посадовий оклад ОСОБА_1 в сумі 221,25грн.(а.с.33).

         В своїх запереченнях представник відповідача зазначив, що згідно зі ст.24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядження власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття її на роботу та видано наказ, відповідно до якого позивачку прийнято на посаду офіс-менеджера з 05.05.2010 року, на неповний робочий день з оплатою праці відповіно до відпрацьованого часу, з яким ОСОБА_1 була ознайомлена.

       ОСОБА_1 працювала на ПП „Синт-мастер” з 05.05.2010 року по 23.11.2010 рік. Позивачка була звільнена згідно її власноруч написаної заяви- за ініціативою працівника (ст.38 КЗпП).

       ОСОБА_1 в день свого звільнення отримала трудову книжку та розрахунок, доводиться видатковим касовим ордером за №79 від 23.11.2010 року та особистим підписом позивачки на ордері (а.с.24-30). Одночасно, ОСОБА_1 була ознайомлена із наказом №8/З про звільнення (а.с.21).

       Позивачкою по справі-Кравцовою Ю.М. було подано заяви до ГВПМ ДПІ  у м.Вінниці та до Ленінської районної прокуратури м.Вінниці стосовно примусового звільнення ОСОБА_1 з посади офіс-менеджера ПП „Синт-Мастер”.

        Прокуратурою Ленінського району м.Вінниці  було проведено перевірку та повідомлено усно ПП „Синт-мастер” , що порушень законодавства по факту звільнення ОСОБА_1 не виявлено. На адресу позивачки також було з даного приводу надано прокуратурою Ленінського району письмові відповіді в яких зазначено, що під час перевірки встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ПП „ Синт-мастер” з 05.05.2010року по 23.11.2010рік, та звільнена з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України та викладені факти ОСОБА_1 щодо вчинення тиску з боку керівництва підприємства , примусу до звільнення та інше не знайшли свого об’єктивного підтвердження (а.с.16).

Тому, викладені у позовній заяві факти щодо вчинення тиску з боку керівництва підприємства, примусу до звільнення та те, що позивачка була пригнічена та не усвідомлювала своїх дій, не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються,як підписами позивачки на всіх первинних документах так і особистим поясненням, викладеним у позовній заяві: ”я більше не хотіла мати стосунків з даним підприємством „.

          За весь час період роботи на підприємстві ОСОБА_1 отримувала заробітну плату відповідно до відпрацьованого часу у розмірі 0,25 ставки посадового окладу, як встановлено штатним розкладом по підприємству(а.с.33). ОСОБА_1 знала реальний розмір своєї зарплати, щомісячно отримуючи заробітну плату, що відображено у видаткових касових ордерах за особистим підписом ОСОБА_1 про отримання нею заробітної плати.

          З вимогами щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі мінімальної погодитись не можна оскільки заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за відпрацьований час.

           Вимога ч.3 ст.3 Закону України „Про оплату праці” щодо виплати заробітної плати не менше мінімальної, повинна проводитись за умовами виконання працівником місячної норми праці.

          На підприємстві було встановлено неповний робочий день, відповідно до наказу №1 від 21.08.2009 року, який був погоджений з трудовим колективом та представником трудовогу колективу (а.с.31).

          Відповідно до даного наказу офіс-менеджера переведено на 0,25 ставки посадового окладу. Це положення зберігало свою чинність на весь період роботи ОСОБА_1 на посаді офіс-менеджера ПП „Синт-мастер” і відповідно вона працювала неповний робочий день, що підтверджується табелями обліку робочого часу за травень-листопад 2010 року(а.с.34-40).

          Вимоги щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, взагалі є безпідставними, оскільки вона звільнилася за власним бажанням тому факт вимушеного прогулу відсутній.

          Заявлена до стягнення з ПП „ Синт-мастер” моральна шкода у сумі 5000,00грн. взагалі ні чим не бгрунтована та реально нічим не підтверджена. Те що у неї на утриманні знаходяться члени її родини не доведено, погіршення фізичного стану позивачки та причино –наслідковий зв’язок погіршення здоровя з фактом звільнення з роботи на ПП „Синт-мастер” нічим не доводиться.

          Враховуючи викладене, заявлений позов не відповідає обставинам справи, викладенні позивачкою вимоги спростовуються наявними документами.  

           Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк,  попередивши про це власника або уповноважений  ним орган письмово за два тижні.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

        Враховуючи наведене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст.24, 38, 94 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 133,134,209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

           В задоволенню позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Синт-мастер” про поновлення на роботі відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :