Рішення

від 07.04.2008 по справі 7/23пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД Луганської області  91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД Луганской области  91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.08                                                                                

Справа № 7/23пд.

Суддя Калашник

Т.Л. розглянув матеріали справи за позовом

Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Луганськ

до 1

відповідача - Луганської міської ради, м. Луганськ

до 2

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей-сервіс",

м. Луганськ  м. Олександрівськ

З-я особа на

стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову

-суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2, м. Луганськ

про визнання

договору на право тимчасового користування землею № 1824 від 10.02.97

втратившим чинність, визнання додаткової угоди до цього договору від 03.02.06

недійсною та визнання втратившим права користування земельною ділянкою

в

присутності представників сторін:

від позивача -не прибув;

від 1-го відповідача -не прибув;

від 2-го відповідача -Трачук

С.І., довіреність № б/н від 07.04.08;

від 3 особи -не прибув.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги:

1) визнати

договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах

оренди) №1824 від 10.02.97 р. укладений між Виконавчим комітетом Луганської

міської ради та ТОВ "Антей-сервіс" втратившим чинність з 27.11.01 р.;

2) визнати

додаткову угоду від 03.02.06 р. до договору на право тимчасового користування

землею №1824 від 10.02.97 р. укладеного між Луганською  міською радою та ТОВ

"Антей-сервіс", недійсною;

3) визнати ТОВ

"Антей-сервіс" втратившим право користування земельною ділянкою

надану ТОВ "Антей-сервіс" для розміщення торгового кіоску по вул.

Демьохіна (біля маг. "Українська паляниця") з 27.11.01 р.

           1-й Відповідач проти позову

заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зданих до суду

03.03.08 (а.с.97-99), посилаючись зокрема на те, що договір на право

тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) був

зареєстрований у книзі записів договорів на право тимчасового користування

землею 10.02.97 за №1824 у відповідності до вимог ст. 33 Закону України

"Про місцеве самоврядування в Україні".  На момент укладення додаткової угоди від

03.02.06 Луганська міська рада підтвердила, що відношення за договором

продовжують існувати. Крім того, по 03.02.06 (на момент укладення додаткової угоди)

ТОВ "Антей-Сервіс" вносило орендну плату, а Луганська міська рада її

приймала, що підтверджує наявність продовжених відносин.

Крім того за

листом № б/н від 03.03.08 (а.с.101) 1-відповідачем заявлено клопотання про

розгляд справи без участі представника Луганської міської ради.

          2-й Відповідач проти позову заперечує.

          3-тя особа позовні вимоги підтримала

з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, здану до суду 03.03.08

(а.с.93-96), посилаючись зокрема на те, що відповідно до умов договору № 1824

від 10.02.97 у виконавчого комітету Луганської міської ради відсутні

повноваження продовжити строк дії договору, а ТОВ "Антей-сервіс" не

має прав на продовження дії договору № 1824 від 10.02.97, тобто, згідно умов

договору № 1824 від 10.02.97 у сторін відсутнє право на пролонгації договору на

право тимчасового користування землею. В порушення рішення виконкому Луганської

міської ради №38/20 від 23.01.98 ТОВ "Антей-сервіс" в місячний строк

не звернулось до відділу земельних ресурсів для внесення змін до договору

оренди земельної ділянки. Таким чином, строк дії договору № 1824 від 10.02.97

закінчився 27.11.01, що також встановлено Постановою Ленінського районного суду

м. Луганська від 10.08.07 у справі № 22а-3699/07.

У позовній

заяві та за листом, зданим до суду 18.02.08 (а.с.45), позивачем у справі подано

клопотання про витребування доказів:

- витребувати у

Луганській міській раді у якості доказів відомості, щодо державної реєстрації

Додаткової угоди від 03.02.06 р. до договору на право тимчасового користування

землею № 1824 від 10.02.97 та документи підтверджуючі проведення державної

реєстрації (оригінали для огляду та копії до залучення до матеріалів справи);

-

зобов'язати  Луганську міську раду надати

в якості доказів технічну та проектну документацію до земельної ділянки переданої

ТОВ "Антей-сервіс" у користування на підставі договору на право

тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) № 1824 від

10.02.97.

          За листом, зданим до суду 07.04.08,

позивачем заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, з посиланням

на ст. 81 ГПК України. В обґрунтування заявленого клопотання позивач

посилається на те, що на теперішній час є необхідність залишити його позов без

розгляду, оскільки представник відмовився представляти інтереси позивача, а також

у зв'язку із зміною обстановки.

          Строк розгляду справи, передбачений

ст. 69 ГПК України, закінчується 07.04.08, тому справа розглядається за

наявними у ній матеріалами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника 2-відповідача,

встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -

в с т а н о в и в:

         В обґрунтування заявленого позову

позивач посилається зокрема на те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір

про сумісну діяльність від 24.07.07, згідно умов якого позивач та ОСОБА_2

повинні сумісно побудувати торгівельний павільйон за адресоюАДРЕСА_1. На

виконання цього договору позивачем було передано ОСОБА_250000 грн., проте

будівельні роботи не були розпочаті оскільки виник конфлікт маж ОСОБА_2 та 2-м

відповідачем. Незаконність претендування 2-го відповідача полягає в тому, що

згідно умов договору № 1824 від 10.02.97 у сторін договору відсутнє право на

пролонгацію договору на право тимчасового користування землею. Рішенням

виконавчого комітету Луганської міської ради від 23.01.98 за № 38/20 продовжено

строк оренди земельної ділянки до 24.10.08. Згідно даного рішення 2-й

відповідач повинний у місячний строк звернутися до відділу земельних ресурсів

для внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки, що ним не

було зроблено. Лише через 8 років після винесення вказаного рішення була

укладена додаткова угода від 03.02.06 до договору № 1824 від 10.02.97, строк

дії договору продовжено до 24.10.08. Крім того, договір № 1824 від 10.02.97 був

укладений в порушення діючого законодавства України, а саме без проектної

документації. Додаткова угода від 03.02.06 до договору № 1824 від 10.02.97 в

порушення діючого законодавства не пройшла державну реєстрацію та нотаріально

не посвідчена. Таким чином, позивач вважає, що додаткова угода від 03.02.06 до

договору № 1824 від 10.02.97 не має законної сили, так як укладена з порушенням

норм діючого законодавства України та на підставі договору, який припинив свою

дію за 5 років до укладення додаткової угоди.

          1-й Відповідач проти позову заперечує

з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зданих до суду 03.03.08

(а.с.97-99).

          2-й Відповідач проти позову

заперечує.

          3-тя особа позовні вимоги підтримала

з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, здану до суду 03.03.08

(а.с.93-96).

Клопотання

позивача за листом, зданим до суду 07.04.08, про залишення позову без розгляду

відхиляється судом за тих підстав, що ст. 81 ГПК України не передбачено

залишення позову без розгляду за заявою позивача, у тому числі за підстав

викладених у клопотанні.

Клопотання

позивача про витребування доказів викладене у позовній заяві та за листом,

зданим до суду 18.02.08 (а.с.45), відхиляється судом за необґрунтованістю. До

того ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору

по суті.

Оцінивши доводи

сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими,

що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Щодо вимог про

визнання договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на

умовах оренди) №1824 від 10.02.97 р. укладений між Виконавчим комітетом

Луганської міської ради та ТОВ "Антей-сервіс" втратившим чинність з

27.11.01 та визнаня ТОВ "Антей-сервіс" втратившим право користування

земельною ділянкою надану ТОВ "Антей-сервіс" для розміщення торгового

кіоску по вул. Демьохіна (біля маг. "Українська паляниця") з

27.11.01, слід зазначити наступне.

Відповідно до

ст. 124 Конституції України юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини,

що виникають у державі.

         За змістом ст.ст. 1, 21 ГПК України

господарські суди розглядають справи за участю підприємств, установ,

організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які

здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в

установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

         Згідно ст. 12 ГПК України

господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні,

зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо

приватизації майна, та з інших підстав, крім випадків, визначених у цій статті.

Стаття 12 ГПК України містить вичерпний перелік спорів, які не підлягають

розгляду господарським судом, до них відносяться спори, про приватизацію

державного житлового фонду; спори, що виникають при погодженні стандартів та

технічних умов; спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також

тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до

законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спори, що виникають

із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду

України та адміністративних судів; інші спори, вирішення яких відповідно до

законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших

органів. Даний спір між позивачем і відповідачем не підпадає під жодну з

перелічених підстав, а відтак підлягає розгляду господарським судом.

         Статтею 1 ГПК України передбачено, що

підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому  числі 

іноземні),  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність без

створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу   суб'єкта 

підприємницької діяльності, мають 

право  звертатися до господарського

суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених  або оспорюваних прав і

охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених  цим 

Кодексом  заходів,  спрямованих 

на запобігання правопорушенням. Згідно статті 2 ГПК України

господарський суд порушує справи за позовними заявами:

              - підприємств та організацій, які

звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних

законом інтересів;

              - державних та інших органів, які

звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими

актами України;

              - прокурорів  та їх заступників, які  звертаються до господарського суду в

інтересах держави;

              - Рахункової палати, яка звертається

до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені

Конституцією та законами України.

         Згідно статті 41 ГПК

України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного

провадження, передбаченому цим Кодексом. Одним з елементів позову є предмет

позову. Предмет позову -матеріально правова вимога, заявлена позивачем у суд до

відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення права позивача.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, якими способами захисту

цивільних прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем

порушення права позивача, а саме:

-          визнання права;

-          визнання правочину недійсним;

-          припинення дії, яка порушує право;

-          відновлення становища, яке існувало

до порушення;

-          примусове виконання обов'язку в

натурі;

-          зміна правовідношення;

-          припинення правовідношення;

-          відшкодування збитків та інші способи

відшкодування майнової шкоди;

- 

        відшкодування моральної

(немайнової) шкоди;

-   визнання незаконним рішення, дій чи

бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим

або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб;

-   суд може захистити цивільне право або

інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20

Господарського кодексу України також визначено, якими способами захисту прав та

інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права

позивача, а саме:

- визнання

наявності або відсутності прав;

- визнання  повністю 

або  частково  недійсними 

актів  органів державної  влади та органів місцевого самоврядування,

актів  інших суб'єктів, що суперечать

законодавству, ущемляють права та законні інтереси   суб'єкта  

господарювання  або   споживачів;  

визнання

недійсними

господарських угод з підстав, передбачених законом;

-

відновлення  становища, яке існувало  до 

порушення  прав  та законних інтересів суб'єктів

господарювання;

- припинення

дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження

до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування

збитків;

- застосування

штрафних санкцій;

- застосування

оперативно-господарських санкцій;

- застосування

адміністративно-господарських санкцій;

- установлення,

зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими

способами, передбаченими законом.

Крім того, ч. 3

ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та

юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання

прав;

б) відновлення

стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню

дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання

угоди недійсною;

г) визнання

недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування;

ґ)

відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування

інших, передбачених законом, способів.

         Таким чином, господарські суди

вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає

статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять

господарський характер. Аналогічну правову позицію викладено у Постановах

Верховного суду України від 13.07.04 у справі № 10/732 та від 14.12.04 у справі

№ 6/11. Проте захист таких інтересів повинний вчинюватись у спосіб передбачений

законодавством, у тому числі процесуальним.

        Предмет позову, а саме вимога про

визнання договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на

умовах оренди) №1824 від 10.02.97 р. укладений між Виконавчим комітетом

Луганської міської ради та ТОВ "Антей-сервіс" втратившим чинність з

27.11.01 та визнаня ТОВ "Антей-сервіс" втратившим право користування

земельною ділянкою надану ТОВ "Антей-сервіс" для розміщення торгового

кіоску по вул. Демьохіна (біля маг. "Українська паляниця") з

27.11.01, це фактично вимоги про встановлення факту, які не відповідають

встановленим законом або договором способам захисту порушеного права чи

інтересу.

Щодо вимоги про

визнання додаткової угоди від 03.02.06 р. до договору на право тимчасового

користування землею №1824 від 10.02.97 р. укладеного між Луганською  міською радою та ТОВ

"Антей-сервіс", недійсною, слід зазначити наступне.

Приписи ст.ст.

13 і 41 Конституції України  визначають,

що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної

влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі

суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно

ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого

самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють

територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень

шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому

порядку.

Відповідно до

ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з

орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом

України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами,

прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Стаття 12

Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських

рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження

землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із

земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116

Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають

права власності та права користування земельними ділянками із земель державної

або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів

місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності

та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її

власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право

постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право

на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його

державної реєстрації (частини 1,2 ст. 125 Земельного кодексу України).

Приписами

частини 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної

ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав

на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння

земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та

юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом передбаченим частиною 3

ст. 152 Земельного кодексу України.

Позивачем у

справі не доведено наявність у нього статусу землевласника або землекористувача

стосовно спірної земельної ділянки.

Оскільки

позивач у справі не є землевласником та землекористувачем спірної земельної

ділянки, то його права на цю земельну ділянку не порушені і він не має права

вимагати усунення порушення користування (володіння) спірною земельною

ділянкою.

За вказаних

обставин у задоволенні позову слід відмовити з віднесенням судових витрат на

позивача згідно ст. 49 ГПК України.

         На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 1, 41, 12, 21, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У

задоволенні позову відмовити.

2. Судові

витрати покласти на позивача.

         Рішення набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно

до ст. 84 ГПК України.

Дата підписання

рішення -09.04.08. 

                          Суддя                                                                          

Т. Л. Калашник