Постанова

від 31.07.2008 по справі 22/448-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/448-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 липня 2008 р.                                                                                    № 22/448-07  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши

касаційну скаргудержавного підприємства "Придніпровська залізниця"(далі Залізниця)

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від24.04.08

у справі№ 22/448-07

господарського судуДніпропетровської області

за позовомвідкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі Товариство)

доЗалізниці,

відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі Комбінат)

простягнення 835,01 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Юхименко М.П. (за дов. № 84-4016 від 11.09.06)- у судовому засіданні 17.07.08;Переяславська М.В. (за дов. № 4-4016 від 29.01.07);

- відповідачів:Залізниці:Шляєв І.В. (за дов. № 63 від 01.01.08);

Комбінату:Коротенко Р.О. (за дов. № 09-18/1311 від 28.12.07)- у судовому засіданні 17.07.08, 31.07.08.

Ухвалою від 24.06.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Залізниці № Мюр-039 від 21.05.08 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 17.07.08.

З метою надання можливості скаржникові захищати свої права та інтереси безпосередньо у судовому засіданні, ухвалою суду від 17.07.08 розгляд справи було відкладено на 31.07.08.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 17.07.08, 31.07.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 31.07.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 28.02.08 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Пуппо Л.Д.) з Комбінату на користь Товариства стягнуто 835,01 грн. основної суми, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що комерційними актами підтверджено прибуття вантажу до одержувача у непошкодженому відкритому складі, завантаженому засобами відправника, при відсутності ознак втрати вантажу під час перевезення.

Постановою від 24.04.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Лисенко О.М., суддів –Виноградник О.М., Джихур О.В.) апеляційну скаргу Комбінату задоволено частково.

Рішення від 28.02.08 господарського суду Дніпропетровської області скасовано.

В задоволенні позовних вимог відмовлено.

З Товариства на користь Комбінату стягнуто 51,00 грн. державного мита за перегляд справи в апеляційному порядку.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що оскільки комерційними актами зафіксовано виникнення пагорбів на поверхні вантажу, то дана обставина не виключає можливості доступу до вантажу сторонніх осіб під час перевезення, у зв'язку з чим апеляційний суд фактично прийшов до висновку про наявність вини Залізниці у виникненні недостачі. Разом з тим, апеляційний суд дійшов до висновку про сплив строку позовної давності.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 24.04.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 28.02.08 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 24, 52, 111, 129, 130, 133 Статуту залізниць України, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що факт відсутності вини Залізниці у виникненні недостачі в даному випадку засвідчено комерційним актом, яким визначено, що слідів втрати і витікання вантажу не було, всупереч чому апеляційний суд на підставі записів такого акту допустив припущення про те, що під час перевезення вантажу до нього могли мати доступ сторонні особи, чим, фактично, зроблено переоцінку (тлумачення) даних, наведених у акті на підставі чого зазначено про вину Залізниці.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Комбінат щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Залізниці залишити без задоволення, а оскаржену постанову –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, відповідно до договору № ДУК-03/06-10-р/2388 від 23.05.06, укладеного між Товариством та ТОВ "Метінвест холдінг", на адресу Товариства від Комбінату по залізничним накладним № 49265575 та

№ 49265574 надійшли два вагони (№№ 65227902, 65288169) з коксовим горішком.

Разом з тим, встановлено, що отриманий вантаж Товариством було оплачено у повному обсязі.

Вирішуючи спір місцевий та апеляційний суди встановили, що видача вантажу вантажоотримувачу здйснювалась відповідно до п. 52 Статуту залізниць України з перевіркою ваги вантажу, при цьому виявлена недостача, що підтверджується комерційними актами БН № 751118/59 від 27.03.07 та

БН № 751115/56 від 27.03.07.

Так, судами встановлено, що відповідно до комерційного акту від 27.03.07 БН № 751118/59 у вагоні № 65288169 вантажу менше на 900 кг, навантаження у вагоні пагорбоподібне, "шапкою" вище рівня бортів на

10-30 см, вантаж не маркований; вагон бездверний, замість дверей справні торцеві стінки, люки зачинені; слідів втрати та витікання не було.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до комерційного акту від 27.03.07 БН № 751115/56 по накладній

№ 49265575 у вагоні № 65227902 вантажу менше на 1 100 кг, навантаження пагорбоподібне, шапкою вище бортів на 10-30 см, вантаж не маркований, люки і двері щільно зачинені, слідів втрати і витікання вантажу не було.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із

ст. 908 Цивільного кодексу України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом ст. 909 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із

ст. 307 Господарського кодексу та п. 22 Статуту залізниць України, встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента) або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України та п. 110 Статуту залізниць України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти, сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 (далі –Статут), цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Згідно п. 113 Статуту за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди. Разом з тим, відповідно до п.п. а п. 111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу за умови надходження його у непошкодженому вагоні з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Пунктом 129 Статуту регламентовано, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодежувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач. Така заява має бути здійснена в момент отримання вагону з вантажем від залізниці.

Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення таких обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Пунктом 5 Інструкції П-6 встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування, чи ваги вантажу та кількості місць, зазначених у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту, а у разі неправомірної відмови органу транспорту від складання комерційного акту вантажоодержувач зобов'язаний відповідно до діючих на транспорті правил оскаржити цю відмову та здійснити приймання продукції у порядку, передбаченому даною інструкцією.

Оскільки, відповідно до п. 5 Інструкції П-6, комерційний акт складено перевізником за участю вантажоодержувача, складання акта відповідно до вимог Інструкції П-6 не обов'язкове.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Правила складання актів (розділ 28 Правил перевезень вантажів) не передбачають зупинення видачі вантажу одержувачу і виклик вантажовідправника.

Відповідно до п. 16 Правил складання актів у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місця незагального користування протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику дирекції залізничних перевезень безпосередньо або через начальника станції.

У разі додержання порядку оскарження відмови у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до суду з позовом, до якого необхідно додати докази оскарження дій начальника станції залізниці та акти приймання вантажу.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що матеріали справи не містять доказів оскарження Товариством в установленому порядку комерційних актів БН № 751118/59 від 27.03.07 та БН № 751115/56 від 27.03.07, зокрема, й стосовно засвідчення обставин щодо того, що "слідів втрати та течі вантажу не було", а тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідальність за недостачу по даним комерційним актам повинна бути покладена на Залізницю.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного суду щодо пропуску Товариством строку позовної давності виходячи з наступного.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що основним актом цивільного законодавства, який регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, є Цивільний кодекс України. Положення вказаного Кодексу поширюються також на господарські відносини, що мають зазначені ознаки.

Положенням ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Так, ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту залізниць України, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, юридичний аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що сплив строку позовної давності є са мостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно пра ва позивача порушені. Оскільки цивільно-правовий інститут позовної дав ності належить до інститутів матеріального права, суд, встановивши, що строк давності пропущено і підстав для його продовження немає, може відмовити в задоволенні позову.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, комерційні акти, на підставі яких Товариство дізналось про недостачу, щодо стягнення вартості якої заявило позов, складені 27.03.07, а з позовом Товариство звернулось лише 21.11.07.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відмова у задоволенні позовних вимог можлива лише за наявності двох умов. По-перше, про застосування позовної давності одна із сторін у справі повинна зробити відповідну заяву, по-друге, причини такого пропуску повинні бути визнані судом неповажними. У противному випадку порушене право підлягає захисту. Зокрема, право потерпілого суб'єкта цивільних правовідносин отримати захист в разі поважності причин пропущення строку позовної давності прямо передбачене ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що матеріалам справи підтверджено, що в процесі розгляду справи Залізницею було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо відсутні правові підстави для поновлення строку позовної давності.

Отже, регламентовано, що лише у разі, якщо суд визнає причини пропуску позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що таких обставин попередніми судовими інстанціями у спірних правовідносинах встановлено не було.

На наведені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а апеляційний суд застосовуючи до спірних правовідносин інститут позовної давності помилково здійснив тлумачення комерційних актів, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, що чинним законодавством не передбачено, а тому рішення попередніх судових інстанцій є такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, виходячи з положень ст.ст. 6, 8 Конституції України, колегія суддів Вищого господарського суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст.ст. 125, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Вищого господарського суду України та його завданням щодо забезпечення законності у здійсненні правосуддя.

Водночас, з урахуванням встановлених обставин по справі та повноважень, закріплених у п. 2 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про можливість прийняття нового рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" № Мюр-039 від 21.05.08 задовольнити частково.

Рішення від 28.02.08 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 24.04.08 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 22/448-07 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська