Рішення

від 31.10.2011 по справі 36/331

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/331

31.10.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «САН»

про стягнення збитків в розмірі 361  923, 00 грн.  

Суддя Трофименко  Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –дов. № 1114 від 17.01.2011 р.

від відповідача: не з’явились

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «САН»відповідно до договору відповідального зберігання від 10.02.2009 р.  збитків в розмірі 361 923, 00 грн.  Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. порушено провадження у справі № 36/331, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.09.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.11 р. розгляд справи відкладено на 31.10.2011 р. у зв’язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з’явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 31.10.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача , Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»(далі –поклажодавець)  та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «САН» (далі –зберігач) укладено договір відповідального зберігання, за умовами якого поклажодавець зобов’язався передати, а зберігач прийняти за плату на відповідальне зберігання майно вказане в переліку майна, а зберігач прийняти за плату на відповідальне зберігання майно вказано в переліку  майна (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.2. договору передавання та повернення майна з відповідального зберігання здійснюється в місці зберігання майна шляхом оформлення сторонами відповідних актів приймання-передачі, які є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 1.3. договору вартість майна, переданого на зберігання вказана у переліку майна.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що поклажодавець здійснює оплату за цим договором у розмірі 50, 00 грн. за місяць. Оплата здійснюється в останній місяць зберігання шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок зберігача.

Відповідно до п. 1.5. договору строк зберігання становить 26 місяців.

Згідно з п. 4.1. договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна  з дати передачі  на зберігання і до дати повернення поклажодавцю. У випадку знищення абр ушкодження майна, яке зберігається, або його частини з вини зберігача, зберігач повинен за свій рахунок  відшкодувати поклажодавцю завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2009 р. поклажодавець передав, а зберігач прийняв наступне майно: принтер фарбоструменевий промисловий NEO-UV-LED (2LED-блока 2, 5 м.; XAA 126-16 голов; 8 цт-в) в компл., серійний номер № 0138, 2 направляючі  два стола довжиною по 150 см., двигун, підйомник балки в кількості 1 шт. та голівка  друкуюча  XAAR -126/300 (126/50)в кількості 16 шт. на загальну суму 361 923, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі.   

03.08.2011 р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сан»Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»направило претензію-вимогу № 1680 від 01.08.2011 р.,  в якій  зазначено, що 25.07.2011 р. представником поклажодавця виявлено, що майно, яке передано за договором відповідального зберігання від 10.02.2009 р.  зберігачу  фактично знищено та частково відсутнє і не може використовуватись за призначенням, у зв’язку з чим  поклажодавцю завдано збитків на суму вартості майна в розмірі 361 923, 00 грн., які останній  вимагає  відшкодувати.

Відповіді на вищезазначений лист позивач не отримав, відповідач збитки в розмірі 361 923, 00 грн. не сплатив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав умови договору відповідального зберігання від 10.02.2009 р.  щодо зберігання майна, у зв’язку з чим завдав позивачу збитків на суму вартості майна в розмірі 361 923, 00 грн.  

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання умов договору відповідального зберігання від 10.02.2009 р. збитки в розмірі 361 923, 00 грн.  

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Проаналізувавши зміст укладеного договору відповідального зберігання від 10.02.2009 р., суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками цей договір є договором зберігання, який відповідає вимогам статті 936 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.  Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 949 Цивільного кодексу України передбачено, що  зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно зі ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. 2. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Статею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування  збитків.

Чинне законодавство України, що регулює питання відшкодування збитків, відрізняє обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Згідно з статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст.ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з приписів ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Пунктом п. 4.1. договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна  з дати передачі  на зберігання і до дати повернення поклажодавцю. У випадку знищення абр ушкодження майна, яке зберігається, або його частини з вини зберігача, зберігач повинен за свій рахунок  відшкодувати поклажодавцю завдані збитки.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у судове засідання не з’явився,  заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено договір відповідального зберігання від 10.02.2009 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.  

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона  доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача відповідно до договору відповідального зберігання від 10.02.2009 р. збитків  в розмірі  361 923  грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «САН» (01103, м. Київ, вул. Дружби Народів, 10, код 35811340), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем у процесі виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»(79013, м. Львів, вул. С. Єфремова, 32 а, код 33951781) збитки в розмірі 361 923 (триста шістдесят тисяч дев’ятсот двадцять три) грн. 00 коп.,  3 619  (три тисячі шістсот дев’ятнадцять)  грн. 23 коп. державного мита та  236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

            Суддя

                                                                          Трофименко Т.Ю.

                                        Повний текст рішення складений: 01.11.2011 р.