Рішення

від 09.11.2011 по справі 51/395

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/395

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/395

09.11.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий  Дім  - Фрегат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Ліка"  

про стягнення 5 490, 95 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники :

від позивача: Дружинський А.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Ліка"про стягнення заборгованості за договором № 584ф від 15.12.2009 р. у розмірі 3 217, 18 грн., а також штраф у розмірі 160, 85 грн., 3 %: річних у розмірі 380, 00 грн., 1 159, 84 грн. –інфляційних та 573, 08 грн. –пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за отриманий товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.10.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у яких просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 104, 32 грн., 3 %: річних у розмірі 380, 00 грн., 1 159, 84 грн. –інфляційних та 573, 08 грн. –пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 р. припинено провадження у справі № 51/395 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий  Дім  - Фрегат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Ліка" в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 3 217, 18 грн. та штрафу в сумі 56,53 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача відмовився від заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 4  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися  відомості щодо місця проживання фізичної особи –підприємця.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.10.2011 р. вбачається, що місцем проживання відповідача є 04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, 4-А.

Ухвалу про порушення провадження у справі від 28.09.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/395.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 09.11.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2009 р. між сторонами був укладений договір поставки №584Ф, за умовами якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача, а відповідач –прийняти і оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених договором.

Відповідно до п. 1.3. договору загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно п. 4.4 договору моментом здійснення поставки товарів позивачем є їх отримання відповідачем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Пунктом 4.5. договору встановлено, що право власності на товар а також ризик випадкової загибелі товару переходить до відповідача в момент підписання відповідальною особою відповідача видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної.

У п. 5.1. договору передбачено, що відповідач оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовленні та товаросупроводжувальній документації, на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Згідно п. 5.2. договору розрахунки за поставлений позивачем товар здійснюються протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами.

Відповідно до п. 6.3. договору відповідач зобов'язаний прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог даного договору.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату за даним договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє відповідача від сплати основної суми заборгованості.

Згідно п. 7.3. договору крім пені, передбаченої п. 7.2. у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення –штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

У п. 8.1. договору зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 15.12.2010 р.

Пунктом 8.2. договору встановлено, що в разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.

Оскільки сторонами не надано жодних доказів щодо припинення договору в порядку п. 8.2. договору, суд приходить до висновку, що термін дії договору поставки №584Ф від 15.12.2009 р. автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у даній справі є чинним.

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару згідно договору поставки №584Ф від 15.12.2009 р. що підтверджується  видатковими накладними, податковими та товарно-транспортними накладними (копії - у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором № 584Ф від 15.12.2009 р., у зв'язку з чим виник спір у даній справі.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 584Ф від 15.12.2009 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

 Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання зобов'язань у строки, встановлені договором № 584Ф від 15.12.2009 р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 584 Ф від 15.12.2009 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України,  ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, пеня та штраф є різновидами неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено судом, відповідачем здійснено платіж щодо погашення заборгованості за поставлений товар відповідно до умов договору № 584Ф від 15.12.2009 р. у розмірі 3 273, 71 грн.

При цьому, позивач зазначає, що перераховані кошти зараховані ним як сплата заборгованості за договором № 584Ф від 15.12.2009 р. на суму 3 217, 18 грн. та 56, 53 грн. –штрафу.

Нормами статті 534 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Разом з тим, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, з огляду на те, що пеня і штраф є різновидами неустойки, суд дійшов висновку, що стягнення їх одночасно має наслідком подвійне притягнення відповідача до відповідальності за одне і теж правопорушення, а тому стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суперечить положенням Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, з огляду на те, що сплачену відповідачем суму позивач самостійно зарахував у якості погашення штрафу, суд дійшов висновку, що стягненню у судовому порядку підлягає саме штраф у розмірі 104, 32 грн.

Таким чином, стягнення штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором № 584 Ф від 15.12.2009 р. фактично виключає стягнення пені, а відтак –суд відмовляє у задоволенні вимоги про її стягнення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних становить 380,00  грн. та інфляційні нарахування у розмірі 1 159, 84 грн. за період з 08.01.2010 р. до 26.09.2011 р.

При перевірці правильності нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущено помилку у методиці розрахунку 3 % річних.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та про їх часткове задоволення, а саме: штраф у розмірі 104, 32 грн., інфляційні у розмірі 1 159, 84 грн. та 366, 06 грн. –3 % річних.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий  Дім  - Фрегат"  задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинговий центр "Ліка" (04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, 4-А код - 35488835) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий  Дім  - Фрегат" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1 код - 36100206) 104 (сто чотири) грн. 32 коп. - штрафу, 1 159 (одна тисяча сто п'ятдесят дев'ять) грн. 84 коп. –інфляційних нарахувань, 366 (триста шістдесят шість) грн. 06 коп. –3% річних, 42 (сорок дві) грн. 00 коп. - державного мита, 85 (вісімдесят п'ять) грн. 30 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

           Суддя                                                                                                     Пригунова А.Б.

                                                                   Повне рішення складено: 14.11.2011 р.