Рішення

від 15.11.2011 по справі 3/264

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/264

15.11.11

За позовом          Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області  в інтересах

                       держави в особі Регіонального відділення Фонду державного  майна України

                       по Черкаській області

До                    Державного підприємства «Укрриба»(далі відповідач-1)

                       Відкритого акціонерного товариства «Черкаська рибоводно-меліоративна

                       станція»(далі відповідач-2)                        

Про                     визнання недійсним договору зберігання №  01/08 від 01.03.2008 та повернення

                       майна

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури м. Києва     Некрасов О.М. - посвідчення №259 від 08.12.2009

Від позивача            не з‘явився

Від відповідача-1     ОСОБА_1. –по дов. № 11-13/356 від 29.04.2011

Від відповідача-2     не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні  вимоги Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області  в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного  майна України по Черкаській області про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 01/08 від 01.03.2008, укладеного між Державним підприємством «Укрриба»та Відкритим акціонерним товариством «Черкаська рибоводно-меліоративна станція»; про повернення у користування, що було передано за договором зберігання з правом користування № 01/08 від 01.03.2008 ДП «Укрриба».

Позовні вимоги мотивовані тим, що з умов договору вбачається, що основною його ознакою є користування державним майном за плату. Якщо основною ознакою договору є  передача в користування майна за плату, то відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України це договір є договором оренди найму майна. Таким чином, спірний договір зберігання державного нерухомого майна є удаваним правочином, який укладений з метою приховування справжнього правочину –договору оренди майна. В силу ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України відносини сторін за цим договором регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили –договору найму. При укладені договору порушені вимоги п.4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»та з цих підстав він є недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 порушено провадження у справі № 3/264 та призначено до розгляду на 03.11.2011.

03.11.2011 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких позивач просить розглядати справу без участі представника та зазначає, що спірний договір передбачає передачу майна (речі) в користування за визначену плату на певний строк, що по суті є договором найму (оренди) згідно ст. 759 Цивільного кодексу України та ст. 283 Господарського кодексу України. закон України «Про оренду державного та комунального майна»визначає, що об‘єктами оренди не можуть бути об‘єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації. Спірні об‘єкти не включені до переліку об‘єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об‘єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Зазначає, що п. 44 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»передбачає одним із джерел доходів загального фонду Державного бюджету плату за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, чим підтверджує можливість передачі таких ставків в оренду з дотриманням норм відповідного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/264 від 03.11.2011, в зв‘язку з нез‘явленням представників позивача та відповідачів в засідання суду та невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.10.2011, розгляд справи був відкладений на 15.11.2011.

Позивач в судове засідання 15.11.2011 не з‘явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.10.2011 та ухвалі від 03.11.2011 частково не виконав.

Однак, від позивача на адресу суду 14.11.2011 надійшла заява, в якій позивач просить розглядати справу без участі представника Регіонального відділення Фонду державного  майна України по Черкаській області.

Відповідач-1 у поданому в судовому засіданні 15.11.2011 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки вважає, що договір не є договором оренди так як його укладено відповідно до вимог глави 66 «Зберігання»Цивільного кодексу України та його зміст не суперечить нормам законодавства про зберігання майна.

Відповідач-2 в судове засідання 15.11.2011 не з‘явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.10.2011 та ухвалі від 03.11.2011 не виконав.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повернутим поштою на адресу суду повідомленням про вручення відправлення відповідачу-2  08.11.2011.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача-2 суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача-2 не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державний   комітет   рибного   господарства   України, утворений Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови № 1523 від 02.11.2006 як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України через Міністра аграрної політики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 42 від 24.01.2007 «Про затвердження Положення про Державний комітет рибного господарства України»Держкомрибгосп забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів.

Державне підприємство «Укрриба»засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об‘єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

01.03.2008 між Державним підприємством «Укрриба»(замовник) та Відкритим акціонерним товариством «Черкаська рибоводно-меліоративна станція»(зберігач) було укладено договір зберігання з правом користування  № 01/08 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба»та розташоване за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Княжа.

Згідно п. 2.1. договору зберігач зобов‘язаний прийняти від замовника майно, зазначене у п. 1.1. цього договору згідно з актом приймання-передачі.

Факт передачі відповідачем-1 та відповідно прийняття відповідачем-2 державного майна (гідротехнічні споруди) на зберігання з правом користування підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2008.

Відповідно до п. 1.3. договору майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна.

Згідно п. 2.2. договору за користування майном зберігач має вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 349,12 грн.

Пунктом 6.1. договору строк дії договору встановлено з 01.03.2008 по 01.03.2018.

Спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури спірний договір є договором прихованої оренди, а тому замовник не мав права його укладати, оскільки об‘єкт має загальнодержавне значення. Також прокуратура зазначає, що нерухоме державне майно передане на зберігання перевищує 200 кв. м., а тому відповідно до Закону України «Про оренду держаного та комунального майна»на укладення такого договору має бути отримана згода Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи із змісту наведеної статті право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

За спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у статті 944 Цивільного кодексу України.

Таким чином, умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи такого договору.

З огляду на викладене, доводи прокуратури щодо укладення між відповідачами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»не можуть бути об‘єктами оренди об‘єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». При цьому, відповідно до вимог п.п. г п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.

Отже об‘єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації та передачі в оренду. В свою чергу і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу майна в оренду Фонд державного майна України та його регіональні відділення не мають.

Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.

За змістом п. 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду .

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 «Про передачу гідротехнічних споруд»гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ «Черкаська рибоводно-меліоративна станція»с. Княжа, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП «Укрриба» у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об‘єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.

Як вище встановлено судом, майно, яке являється об‘єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба».

Листом від 06.04.2004 № 10-25-4699 Фонд державного майна України повідомив зберігача про те, що Фонд наділений повноваженнями щодо передачі гідротехнічних споруд в оренду, але дозволу Фонду державного майна України, як і його регіональних відділень, на вчинення зберігачем будь-яких дій з гідротехнічними спорудами не потрібно.

За змістом статуту ДП «Укрриба», зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 26.11.2009, відповідач-1 є державним комерційним підприємством.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб‘єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 Господарського кодексу України).

Отже реалізовуючи своє право господарського відання відповідачем-1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов‘язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування  № 01/08 від 01.03.2008 недійсними відсутні.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов‘язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов‘язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що відсутні підставі для визнання недійсним договору відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності правочину, а тому позовні вимоги прокуратури щодо повернення майна також не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокуратури, яка мала довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернулась до господарського суду з позовними вимогами.      

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області  в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного  майна України по Черкаській області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя

                                                   В.В.Сівакова

Рішення підписано 18.11.2011.