Постанова

від 07.06.2012 по справі 3/264

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2012 р. Справа № 3/264

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.12 у справі№3/264 за позовомЗвенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області до 1.Державного підприємства "Укрриба" 2.Відкритого акціонерного товариства "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" про визнання недійсним договору зберігання та повернення майна В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача-1: ОСОБА_4 -за дов. від 22.12.11;

від відповідача-2: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від прокуратури: Савицька О.В. - прокурор ГПУ, посв. №231.

Звенигородським міжрайонним прокурором Черкаської області в інтересах держави в особі відділення Фонду державного майна України по Черкаській області у жовтні 2011 року заявлений позов до Державного підприємства "Укрриба", Відкритого акціонерного товариства "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" про визнання недійсним договору зберігання з правом користування від 01.03.08 №01/08, укладеного між відповідачами. Водночас, прокурор просив зобов'язати відповідача-2 повернути Державному підприємству "Укрриба" спірне державне нерухоме майно. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що передача відповідачем -1 спірного державного майна відповідачеві - 2 відбулась без участі та дозволу Фонду державного майна України, а укладений договір зберігання є удаваним,

Доповідач: Добролюбова Т.В.

оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Прокурор зазначав, що Державне підприємство "Укрриба" при укладенні договору перевищило свої повноваження, як балансоутримувач майна, оскільки правомочною особою на укладення спірного договору, на думку прокурора, є позивач. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 203, 215, 216, 235, 759, 936 Цивільного кодексу України, статті 287 Господарського кодексу України, статей 2, 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.11, ухваленим суддею Сіваковою В.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що умова спірного договору щодо права користування річчю, переданою на зберігання, є елементом договору зберігання, наявність якої у договорі не змінює правової природи такого договору. Місцевий суд зазначив, що спірне майно має загальнодержавне значення та не підлягає передачі в оренду. Суд першої інстанції також зазначив, що спірний договір укладений Державним підприємством "Укрриба" в процесі реалізації права господарського відання. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 203, 215, 216, 235, 626, 628, 936, 944 Цивільного кодексу України, статей 74, 179 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.99 №908/68.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кошіля В.В -головуючого, Моторного О.А., Шапрана В.В., постановою від 19.01.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області залишив без задоволення.

Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказує на те, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором зберігання, адже, цим договором передбачено обов'язок зберігача вносити плату щомісячно, при цьому, відносинам зі зберігання не властиві права зберігача на передачу майна у користування іншим особам. На думку прокурора, вказаний договір є договором найму (оренди) і порядок укладення таких договорів регулюється нормами глави 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 глави 30 розділу VI Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Прокурор вказує також на порушення судами приписів статті 235 Цивільного кодексу України та наголошує на тому, що предметом вказаного договору є державне майно, а орендодавцем державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. Від Фонду державного майна України, Державного підприємства "Укрриба", Відкритого акціонерного товариства "Черкаська рибоводно-меліоративна станція", Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні учасників процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Звенигородського міжрайонного прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі відділення Фонду державного майна України по Черкаській області до Державного підприємства "Укрриба", Відкритого акціонерного товариства "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" про визнання недійсним договору зберігання з правом користування від 01.03.08 №01/08, укладеного між відповідачами. Водночас, прокурор просив зобов'язати відповідача-2 повернути Державному підприємству "Укрриба" спірне державне нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі правильно прийняли до уваги, що згідно з Положенням "Про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", затвердженим наказом Фонду держаного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.99 № 908/68, одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.98. За змістом пункту 2.4.1 цього Положення такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду. Водночас, судами враховано, що спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.03 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" до сфери управління Мінагрополітики України та на баланс Державного підприємства "Укрриба" були передані гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, які під час приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств. Зазначені гідроспоруди є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України та перебувають на балансі Державного підприємства "Укрриба". Отже, судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з планом приватизації, спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України від 06.05.03 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", гідротехнічні споруди, які є предметом оспорюваного договору, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України, а в подальшому передані на баланс Державного підприємства "Укрриба". Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За приписами частини 1 статті 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 944 Цивільного кодексу України , зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі. Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму. Комплексний аналіз статей Цивільного кодексу України про зберігання та інших статей цивільного законодавства свідчить про те, що договір зберігання за загальним правилом є оплатним, якщо інше не встановлено договором, або законом. Так, відповідно до частини 5 статті 626 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не передбачено договором, законом чи не випливає із суті договору. У статті 946 Цивільного кодексу України також передбачається, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.03.08 між Державним підприємством "Укрриба" - замовником та Відкритим акціонерним товариством "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" - зберігачем, укладено договір зберігання з правом користування № 01/08, за умовами якого замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування згідно з актом приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі Державного підприємства "Укрриба" та розташоване за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, с. Княжа Згідно з пунктом 1.3 договору майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої із замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна. Пунктом 2.2 договору зберігач зобов'язався за користування майном щомісячно до 15 числа наступного за звітним вносити плату в розмірі 349,12 грн. Водночас, пунктом 4.1 договору сторони погодили, що за відповідальне зберігання переданого згідно з актом приймання -передачі майна, замовник зобов'язаний щомісячно сплачувати зберігачу 10,00 грн з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік за закінченням календарного року до 15 січня наступного року. Судами також установлено, що на виконання умов вказаного договору Державним підприємством "Укрриба" передано Відкритому акціонерному товариству "Черкаська рибоводно-

меліоративна станція" гідротехнічні споруди, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.08. Зберігальне зобов'язання може бути як самостійним предметом договірного зобов'язання так і додатковим обов'язком іншого зобов'язання. Дійсна правова природа зберігання з наданням зберігачеві права користування полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець (власник чи інший титульний володілець майна), а у договорі майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном. Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, слід застосувати положення про удаваний правочин. Також, зі змісту приписів цивільного законодавства убачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети -приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили. Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України , якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами, вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. За частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Приписами статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна -майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. З огляду на те, що як установлено судами попередніх інстанцій, передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, визнається, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, адже правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва, тому Державним підприємством "Укрриба" при укладенні спірного договору перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна. Водночас, проаналізувавши умови спірного договору зберігання з правом користування, суд касаційної інстанції визнає, що оспорювана угода є удаваним правочином, оскільки

за своєю суттю є договором оренди майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статті 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися, коли правочин, який сторони насправді вчинили, суд визнає його недійсним як оспорюваний. Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. Відповідно до приписів частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки за результатами перевірки рішення та постанови у справі, судами попередніх інстанцій встановлено усі фактичні обставини, які входять до предмета доказування у даній справі та з'ясовані з достатньою повнотою, але помилково застосовані норми матеріального права, реалізуючи повноваження, визначені пунктом 2 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції скасовує рішення і постанову у справі з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, в чинній редакції, судовий збір від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету. Як убачається з матеріалів справи, Звенигородський міжрайонний прокурор Черкаської області звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області у жовтні 2011 року, тобто під час дії положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів", відтак за подання позову з відповідачів підлягає стягненню по 42,50 грн - державного мита та 118,00 грн - витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. З 01.11.11 набрав чинності Закон України "Про судовий збір", тому за подання апеляційної скарги з відповідачів підлягає стягненню по 235,25 грн, а за подання касаційної скарги стягненню підлягає по 375,55 грн.

За таких обставин та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.12 у справі №3/264 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.11 скасувати. Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір зберігання з правом користування №01/08 від 01.03.08, укладений між Державним підприємством "Укрриба" та Відкритим акціонерним товариством "Черкаська рибоводно-меліоративна станція". Зобов'язати Відкрите акціонерне товариство "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" повернути Державному підприємству "Укрриба" майно, передане за актом приймання - передачі від 01.03.08 за договором зберігання з правом користування від 01.03.08 №01/08.

З Державного підприємства "Укрриба" та Відкритого акціонерного товариства "Черкаська рибоводно-меліоративна станція" стягнути по 42,50 грн -державного мита за подання позову, 235,25 грн - судового збору за подання апеляційної скарги, 375,55 грн - судового збору за подання касаційної скарги та по 118,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зобов'язати господарський суд міста Києва видати наказ.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області задовольнити.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець