41/190
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 р. № 41/190
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:суддів:Добролюбової Т.В.,Гоголь Т.Г.,Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства "Євродом" м. Лисичанськ, Луганська обл.
на рішеннягосподарського суду м. Києва від 14.04.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006
у справі№ 41/190
за позовомПриватного підприємства "Євродом" м. Лисичанськ, Луганська обл.
доТовариства з обмеженою відповідальністю "УкрЮгімпекс" м. Київ
провизнання договору неукладеним
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явилися
від відповідача: Калита А.М. за дов. від 26.06.06
Відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 11.09.2006, надіслана сторонам у справі –14.09.2006).
ВСТАНОВИВ:
01.02.2006 року Приватне підприємство "Євродом" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "УкрЮгімпекс" про визнання договору від 01.11.2004 № 01-11 неукладеним з тих підстав, що договір не містить посилання на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс", обов'язковість застосування яких визначена Указом
Президента України від 04.10.1994 №567/94 (зі змінами від 01.07.1995 №505/95) "Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів".
Доповідач: Продаєвич Л.В.
У запереченні на позов ТОВ "УкрЮгімпекс" зазначало, що при укладанні спірного договору сторонами дотримані приписи статті 180
Господарського кодексу України, вимоги "Інкотермс" не є істотними умовами договору поставки.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.04.2006 (суддя: Пилипенко О.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 (судді: Брайко А.І. –головуючий, Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) –у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення вмотивовані тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором поставки і містить всі передбачені законодавством істотні умови. Крім того, судами зазначено, що позивачем обраний спосіб захисту, який не передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Приватне підприємство "Євродом" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, прийняти нового рішення, яким просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вважає, що судами не враховані приписи частини 4 статті 265 Господарського кодексу України, за якими умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".
Підприємство вважає, що між сторонами не досягнуто згоди щодо суттєвих умов постачання, а тому є підстави для визнання договору неукладеним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:
Як встановлено господарськими судами та вбачається із матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання неукладеним договору купівлі –продажу від 01.11.2004 №01-11, підписаного ТОВ "УкрЮгімпекс" (продавець) та ПП "Євродом" (покупець).
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття та види договору, зокрема, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 628 цього кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З цією нормою Цивільного кодексу України кореспондуються положення глави 20 Господарського кодексу України.
Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Згідно з частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Отже, фактичні дії сторін можуть підтверджувати, що договір укладений, але на інших умовах. Правові наслідки визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) регулюються нормами глави 83 Цивільного кодексу України про зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Частини перша та друга статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права;
визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Враховуючи зміст вказаних норм законодавства України, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України. Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.
Вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.
Вказане відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 124 Конституції України.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняті до уваги посилання позивача на пункт 4 статті 265 Господарського кодексу України та Указ Президента України від 04.10.1994 №567/94, і погоджуючись з такою правовою позицією судів, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно з пунктом 4 статті 265 Кодексу умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Зазначений припис статті означає, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності договорів, у тому числі зовнішньо - економічних контрактів, предметами яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною Торговою Палатою.
Указом Президента України від 04.10.1994 №567/94 приписано суб'єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів забезпечувати додержання Правил "Інкотермс", а відтак, останні не є істотними умовами договору поставки.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду першої інстанції та постанова Київського апеляційного господарського суду ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду м. Києва від 14.04.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 у справі № 41/190 –залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Євродом". м. Лисичанськ, Луганська обл. –залишити без задоволення.
Головуючий, суддя
Т. Добролюбова
Суддя
Т. Гоголь
Суддя
Л. Продаєвич
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 19.10.2006 |
Оприлюднено | 20.08.2007 |
Номер документу | 193303 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Продаєвич Л.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні