Рішення

від 28.11.2011 по справі 4279-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4279-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

28.11.2011Справа №5002-32/4279-2011

За позовом –  Представництва Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ген. Васильєва, 44, оф. 50, ідентифікаційний код 35515821).

До  відповідача – Приватного підприємства «Жилвік» (95040, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Нижній, 22-А, ідентифікаційний код 37230296).

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. О. Невського, 1, ідентифікаційний код 01185562).

За участю Прокуратури Автономної Республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21).

Про стягнення 36 902, 48 грн., розірвання договору оренди майна та спонукання до повернення державного нерухомого майна

За участю представників:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

Від третьої особи – не з'явився

Від прокуратури – не з'явився

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу  України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Представництво Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Жилвік» про стягнення суми боргу за договором оренди № 277/2010-А від 30.11.2010р. у розмірі – 29078,23 грн., штраф – у розмірі 5438,17 грн., пені – 2386,08 грн., про розірвання договору оренди № 277/2010-А від 30.11.2010 р. нерухомого майна, укладеного між Представництвом Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі та Приватним підприємством «Жилвік», про зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно  - вбудовані нежитлові приміщення № 34, 34а, 35-40, 43, 44, 46, 47, І, загальною площею 172,7 кв. м., які розташовані на третьому поверсі трьох – поверхової будівлі ЦПЗ № 3 за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Леніна, 15, що перебуває на балансі Кримської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Ухвалою господарського суду від 07.10.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 27.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду 27.10.2011р., від 07.11.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

31 жовтня 2011 року на адресу канцелярії суду надійшла заява, в якій прокурор, керуючись статтею 29 Господарського процесуального кодексу, повідомляє суд про його вступ у розгляд справи, оскільки у позовних вимогах винесенні питання, які зачіпають інтереси держави у сфері бюджетних відносин та можуть завдати збитків Державному бюджету України.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором оренди в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, що і спричинило звернення Фонду державного майна до суду із відповідним позовом.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.  Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 34).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 28).

Отже, господарським судом  виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2010р. між Представництвом Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі ( Позивач) (Орендодавець) та Приватним підприємством «Жилвік» ( Відповідач) ( Орендар) укладений договір оренди № 227/20100А нерухомого майна, що належить до державної власності. ( а.с. 14-16).

Так, пунктом 1.1 Договору встановлено, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 290, 0 кв.м.

Згідно із пунктом 3.1 зазначеного договору, сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна і становить без ПДВ  за перший місяць оренди – жовтень 2010р. 3 793, 74 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди – листопад 2010р. визначається  шляхом коригування орендної плати  за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2010р.

Коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції  за наступний місяць передбачено пунктом 3.2 Договору.

Так, у відповідності до акту від 30.11.2010р. відповідач прийняв об'єкт оренди у користування ( а.с. 16 зворотній бік аркуша).

Так, недобросовісне  виконання обов'язків з договором відповідачем призвели до утворення в нього кредиторської заборгованості  за період з 13.01.2010р. по 12 09.2011р. в розмірі 29 078, 23  грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини  1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, як вказувалося вище, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та стаття 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та ст. 598  Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 3 статті 18 Закону України «Про оренду комунального майна» встановлена одним з обов'язків орендаря зобов'язання  вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності до пункту 1 статті 19 вищеназваного Закону України орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідач не надав суду доказів оплати орендної плати у повному обсязі.

За таких обставин, дослідивши обставини справи та взаємовідносини  між сторонами, суд встановив, що нарахована позивачем сума орендної плати в розмірі  29 078, 23 грн. підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 386, 08   грн.

Відповідальність за несвоєчасне виконання обов'язків за договором передбачена пунктом 3.7 Договору.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, пунктом 3.6 Договору сторони погодили обов'язок орендаря  оплачувати  орендну плату не пізніше  12 числа місяця, за який здійснюється платіж.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені за період з 13.01.2011р. по 16.09.2011р. нарахована невірно, з огляду на те, що позивач сам не заперечує проти зарахування в рахунок авансу платежу, здійсненого відповідачем 23.12.2010р. в сумі 25 303, 47 грн. ( а.с. 47), а отже на цю суму неможливо нарахувати пеню.

Перша прострочена заборгованість, на яку  можливо нарахувати пеню – заборгованість за квітень 2011р., оскільки борг за січень 2011р. – березень 2011р. погашений за рахунок  авансового платежу та платежу здійсненого відповідачем із зазначенням найменуванню платежу – за січень 2011р.

Крім того, ще залишок авансу та платежу за січень 2011р. погасив частину боргу за квітень 2011р.

Отже пеня нараховуватиметься так:

10 256, 5 грн. ( залишок боргу за квітень 2011р.) х 158 днів прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  688, 17   грн.

8 926, 48 грн.  ( заборгованість за  травень 2011р. ) х 127 днів прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  481, 42   грн.

8 997, 90  грн.  ( заборгованість за  червень 2011р. ) х 97 днів прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  370, 64   грн.

9 033, 89   грн.  ( заборгованість за  липень 2011р. ) х 67 днів прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  257, 03   грн.

8 916, 45  грн.  ( заборгованість за  серпень 2011р. ) х 36 днів прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  136, 31   грн.

8 880, 79  грн.  ( заборгованість за  вересень 2011р. ) х 4 дня прострочення х 15, 5% (Подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. =  15, 09   грн.

Отже загальна сума пені, що підтверджується матеріалами справи становить 1 948, 66 грн., і саме в цьому розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Іншого сторонами всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 5 438, 17 грн. – штрафу.

Нарахування 10 % штрафу від суми заборгованості  передбачено пунктом 3.8 Договору.

Проте позивач нараховує штраф на всю суму, нараховану за спірний період, проте не беручі до уваги часткові оплати, здійснені відповідачем.

Отже нарахування штрафу можливо лише на суму заборгованості Таким чином, штраф слід розрахувати так:

29 078, 23 грн. х 10% = 2 907, 82 грн.

Отже штраф можливо стягнути лише в сумі 2 907, 82 грн.

Стосовно вимоги позивача щодо розірвання договору оренди, необхідно зазначити наступне:

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам статті 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов'язань за договором оренди), їх сумісний розгляд не ускладнює вирішення справи а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується  із гарантованим статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому позиції щодо можливості висування в межах однієї позовної заяви вимог про розірвання договору та повернення об'єкту оренди дотримується і Вищий господарський суд України, що вбачається із змісту пункту 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність позову полягає у  примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди та застосування наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені та розірвання договору оренди .

          Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За змістом  ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Посилання  позивача на  нездійснення орендних платежів як на підставу вимоги про розірвання Договору оренди,  судом розцінюються, як обґрунтовані з огляду на наступне:

          як вже зазначалося, за змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Загальні вимоги до виконання зобов'язання сформульовані в статті 526 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Умова про внесення орендної плати, частиною 1 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» віднесена до істотних умов договору оренди у розумінні частини  1 статті 180 Господарського кодексу України та частини  1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Дотримання зазначеної умови є обов'язковим для Відповідача згідно статті 629 Цивільного кодексу України, а їх порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, які свідчать про наявність заборгованості з орендних платежів, а також ту обставину, що зазначена умова спірного договору є істотною, несплата орендних платежів, судом  трактується як суттєве порушення умов договору у розумінні статі 610, пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно статті 611 цього Кодексу, законодавець визначає розірвання договору.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що у позивача є достатньо підстав, у розумінні частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, для дострокового розірвання спірного договору оренди.

Такий висновок узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в абзаці  2  пункту 13 Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна”  від 25.05.2000 р. N 02-5/237.

Положення частини 3 статті 291 Господарського кодексу України вимагають дотримання порядку розірвання, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

Проте, у світлі приписів статті 124 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні  від 09.07.2002р. №15-рп/2002, обставини дотримання (недотримання) такого порядку взагалі не впливають на можливість застосування судом відповідного способу захисту порушених прав Позивача.

Аналогічна правова позиція сформульована в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.   

Верховним судом України, з посиланням на Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спору) також зазначалося, що недотримання позивачем частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання Договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

За таких обставин, вимоги Позивача  про розірвання спірного договору також  підлягають задоволенню.

Стосовно ж вимоги  про зобов'язання відповідача повернути  державне нерухоме майно  балансоутримувачеві, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи містять акт повернення орендованого державного майна, складений 02.11.2011р. ( а.с. 44).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки під час розгляду справи відповідач повернув орендоване майно, провадження у справі в частині зобов'язання відповідача повернути орендоване приміщення  підлягає припиненню у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача  пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Жилвік» (95040, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Нижній, 22-А, ідентифікаційний код 37230296) на користь Представництва Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ген. Васильєва, 44, оф. 50, ідентифікаційний код 35515821)  29 078, 23  грн. заборгованості, 1 948, 66 грн. пені, 5 438, 17 грн. – штрафу.

3.          Розірвати договір оренди від 30.11.2010р. № 274/20 я10-А нерухомого майна, що належить державній власності, укладений між Представництва Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ген. Васильєва, 44, оф. 50, ідентифікаційний код 35515821) та Приватним підприємством «Жилвік» (95040, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Нижній, 22-А, ідентифікаційний код 37230296).

4.          В частині вимог щодо зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно провадження у справі припинити.

5.          В іншій частині позову відмовити.

6.          Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 28.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського  процесуального кодексу України та підписана 28.11.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.     

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.