Рішення

від 27.05.2008 по справі 9/70

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/70

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

27.05.08                                                                                           Справа№ 9/70

Господарський суд Львівської області в складі судді Данко Л.С.

При секретарі Козак І.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом:  Прокурора Залізничного району міста Львова, в інтересах держави в особі

Уповноваженого органу:  Львівської міської ради, м. Львів,

Позивача: Львівського міського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, м. Львів,

До відповідача: Приватного підприємства “ТОМІО”, м. Львів,

Про  стягнення  1752 грн. 18 коп.

За участю представників:

Від прокуратури: Топій Т.В., посвідчення за № 157,

Від уповноваженого органу: не прибув,

Від позивача: Охріменко В.В., довіреність у справі,

Від відповідача: не прибув,

Представникам  роз”яснено права і обов”язки передбачені ст. 22, 29  ГПК України.

Учасники судового процесу, які прибули в судове засідання, подали письмове клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Залізничного району міста Львова, в інтересах держави в особі Уповноваженого органу:  Львівської міської ради, м. Львів, Позивача: Львівського міського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, м. Львів, до відповідача: Приватного підприємства “ТОМІО”, м. Львів, про  стягнення  1232 грн. 81 коп. основного боргу, 93 грн. 14 коп. пені, 27 грн.27 коп. відсотків річних та 198 грн. 96 коп. інфляційних витрат.

           Представник прокуратури уточнені позовні вимоги підтримав повністю, просить стягнути з відповідача на користь позивача 1232 грн. 81 коп. основного боргу, 93 грн. 14 коп. пені, 27 грн.27 коп. відсотків річних та 198 грн. 96 коп. інфляційних витрат.

           Представник уповноваженого органу не прибув, подав клопотання (вхідний № 11888 від 23.05.08р.) про розгляд даної справи без його участі.

           Представник позивача позовні вимоги підтримав в частині стягнення з відповідача на свою користь1232 грн. 81 коп. основного боргу, 93 грн. 14 коп. пені, 27 грн.27 коп. відсотків річних та 198 грн. 96 коп. інфляційних витрат, згідно поданої ним заяви про зменшення ціни позову, подав докази часткового погашення відповідачем основного боргу в сумі 200,00 грн.

          Представник відповідача, повторно, без поважних причин не направив до суду повноважного представника та не виконав вимог ухвал суду від 25.03.08р., від 17.04.08р., не зважаючи на те, що був належним чином 09.04.2008рр. повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією № 2908478.

          Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України –за наявними у справі матеріалами.

            У ході  судового розгляду встановлено:

            Між  Позивачем та Відповідачем  був укладений договір  № 1721 від 01.10.2003р. про постачання теплової енергії в гарячій воді.

            Позивач свої зобов»язання за даним договором виконав –надав відповідачу послуги по виробленню теплової енергії, що підтверджується  матеріалами даної справи.

     Відповідач  в порушення умов даного договору –не своєчасно розраховувався за отриману ним теплову енергію.

     Станом на час  подання позову до господарського суду Львівської області, заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.01.07р. по 01.03.08р. складала 1432 грн. 81 коп., 27.03.2008р. відповідачем, частково, основний борг був погашений в сумі 200,00 грн., що підтверджується  особовим рахунком Позивача від 27.03.08р., і станом на 17.04.08р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 1232 грн. 81 коп. основного боргу, що підтверджується матеріалами справи.

           Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

          Згідно з частиною 3 даної статті, сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

          Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

          В нашому випадку господарське зобов”язання виникло з господарського договору .

          Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

           Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

           Частиною цієї статті встановлено, що зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами —громадянами, не є господарськими і регу люються іншими актами законодавства.

            Згідно частини 4 зазначеної статті, суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

          Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

            Частиною 2 статті 216 ГК України передбачено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

             Частиною 3 статті 216 ГК України визначено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

             потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

              сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

              у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

             Стаття 217 ГК України передбачає, що господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання, а саме, частиною 1 цієї статті визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання,

в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

            Частиною 2 цієї статті визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

           Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання (частина 1 цієї статті), а частиною 2 зазначеної статті визначено, що                                                                                                                                                                                                                                       учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

             Виходячи з вимог статті 219 ГК України, за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

               Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі  93 грн. 14 коп., яка нарахована за 182 дні (тобто за 6 місяців, а саме за вересень, жовтень, листопад, грудень 2007р., січень та лютий 2008р.), відповідно до п. 7.2.3. договору – розрахунок в матеріалах справи.                

              Стаття 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнають ся господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

              Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

              Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли  зобов”язання мало бути виконано.

              Відповідно до вимог частини 2 статті 343 ГК України,  платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може  перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

              Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, в редакції Закону України від 10.01.2002р. № 2921-111, передбачено, що розмір пені, передбачений ст. ст. 1, 3 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нарахована пеня.

              З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства встановлено, що розмір та порядок нарахування пені не суперечить вищенаведеному законодавству України.

             Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь  198 грн. 96 коп.  інфляційних витрат за весь період прострочення (розрахунок –в матеріалах справи) та 27 грн. 27 коп. - три відсотки річних, які нараховано позивачем на відповідача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.  

             Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

             Щодо звернення з позовом до господарського суду  Прокурора Залізничного району міста Львова, то слід зазначити наступне.

             На органи прокуратури, відповідно до ст.121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено п.6 ст.20 ЗУ «Про прокуратуру» та ч.2 ст.2 ГПК України. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р., інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

            Враховуючи те, що „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

             Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

            Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк.

              Кримінально-виконавчим кодексом України (ст.1) встановлений порядок і умови відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки судів. Крім цього, ст.ст.115,116 КВК України, передбачено, що особам, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, забезпечуються необхідні житлово-побутові умови, засуджені повинні одержувати харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму та медико-санітарне забезпечення.

            Судом взято до уваги посилання позивача на те, що несплата Відповідачем боргу негативно відбивається на фінансовому становищі Львівського комунального підприємства “Залізничнетеплоенерго”, призводить до виникнення боргу перед державою за газ, що може призвести до небезпечних наслідків і створити загрозу, або завдати шкоди інтересам держави.

 Суд заслухав пояснення представника прокуратури, позивача,  оглянув та дослідив  докази у справі, оцінив їх в сукупності,  прийшов до висновку, що позов документально обгрунтований, відповідачем  не спростований, в процесі розгляду справи в суді –частково (в сумі 200,00 грн.) погашений, є таким, що підлягає до задоволення, частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 1232 грн. 81 коп. основного боргу, 93 грн. 14 коп. пені,  27 грн. 27 коп. відсотків річних та 198 грн. 96 коп. інфляційних витрат.

Судові витрати: прокурор за даним позовом державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не сплачував, відповідно до статті 4 Декрету КМ України “Про державне мито”, так як увільнений від сплати останнього за своїми позовами.

Відповідно до частини третьої статті 49 ГПК України, покласти на відповідача судові витрати у даній справі пропорційно розміру задоволених вимог, шляхом стягнення з відповідача  в доход Державного бюджету України 102 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи наведене,   керуючись ст.ст.  4-3, 4-7, 32,  33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 77, 82 –85  ГПК України,  господарський суд , -    

                                                    ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити частково.

2.   Стягнути з   Приватного підприємства “ТОМІО”, поштовий індекс 79044, м. Львів, вул. Горбачовського, 4/22 (код ЄДРПОУ 20832955) на користь Львівського комунального підприємства “ЗАЛІЗНИЧНЕТЕПЛОЕНЕРГО”, поштовий індекс 79054, м. Львів, вул. С.Петлюри, 4а ( код ЄДРПОУ 20784943) 1232 грн. 81 коп. основного боргу, 93 грн. 14 коп. пені,  27 грн. 27 коп. відсотків річних та 198 грн. 96 коп. інфляційних витрат.

3.    Стягнути з   Приватного підприємства “ТОМІО”, п. і. 79044, м. Львів, вул. Горбачовського, 4/22 (код ЄДРПОУ 20832955)  в доход Державного бюджету України 102 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до статті 116, 117 ГПК України.

Суддя                                                                                                                       Данко Л.С.

Рішення прийнято, оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, підписано та проголошено –27.05.2008 року. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені 91-93 ГПК України. Рішення набирає сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя                                                                                             Данко Л.С.