Рішення

від 18.08.2008 по справі 4/168

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/168

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "18" серпня 2008 р.Справа №  4/168

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/168

за позовом: Прокурора Кіровського району м. Кіровограда в інтересах  держави в особі Української державної інноваційної компанії м. Київ від імені якої діє Відокремлений підрозділ Кіровоградського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово - кредитної установи, м. Кіровоград,

до 1-го відповідача: Корпорації "Система ССБ", м. Кіровоград,

до 2-го відповідача: акціонерного товариства закритого типу "Сонола",              м. Кіровоград,

про стягнення солідарно 565 836 грн. 81 коп.

Представники сторін:

від прокуратури - Стойко А.В., посвідчення № 431;

від позивача - Радловський А.Г., директор;

від відповідача 1 - Вставська І.П., довіреність № 180 від 25.03.2008 року;

від відповідача 2 - Вставська І.П., довіреність № 45 від 28.05.2008 року.

Суть спору:

Прокурором Кіровського району м. Кіровограда в інтересах держави в особі  Української державної інноваційної компанії м. Київ від імені якої діє Відокремлений підрозділ Кіровоградського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово - кредитної установи звернувся з позовом про стягнення з відповідачів солідарно суму збільшення заборгованості за рахунок індексу інфляції та 3% річних 565 836,81 грн., яка складається із суми збільшення заборгованості за рахунок індексу інфляції 473 922,79 грн. та суми збільшення заборгованості за рахунок 3% річних 91 914,02 грн. Клопотанням від 29.07.2008 року позивача без посилання на приписи ст. 22 ГПК України, а помилково визначивши в якості підстави для збільшення розміру позовних вимог ст. 31 ЦПК України, збільшив розмір позовних вимог та пропонує стягнути з відповідачів солідарно втрати від інфляції в розмірі 602 207 грн. 72 коп. та 3 проценти річних в розмірі 98 887 грн. 73 коп. Клопотання про збільшення позовних вимог приймається судом до провадження та розгляду у справі.

В судовому засіданні 07.08.2008 року оголошено перерву в порядку ст. 77 ГПК України до 15 год. 18.08.2008 року, про що сторони по справі та прокурор повідомлені під розписку.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників  судового процесу, господарський суд, -

                                                 ВСТАНОВИВ:

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного повноважними представниками сторін в результаті вільного волевиявлення інноваційного договору № 0002-99 від 20.10.1999 року, згідно до умов якого позивачем внесено в реалізацію проекту вклад в розмірі 786 300 грн. Згідно до п. 2.2.12 вказаного договору АТЗТ "Сонола" зобов'язалось повернути кошти в розмірах та в строки, передбачені планом повернення коштів. В результаті зміни в односторонньому порядку умов договору АТЗТ "Сонола" не було проведено своєчасне повернення коштів, у зв'язку з чим станом на 01.04.2008 року заборгованість складає 692 069 грн. 48 коп. В якості забезпечення виконання зобов'язань по договору позивачем та Корпорацією "Система ССБ" 21.10.1999 року укладено та нотаріально посвідчено договір поруки, пунктом 2.2 якого Корпорація "Система ССБ" як поручитель несе відповідальність перед кредитором (позивачем по справі) у тому ж обсязі, як і АТЗТ "Сонола". У зв'язку з проведеною реорганізацією та ліквідацією Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, відповідно до Указу Президента України "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999 року та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 13.04.2000 року про створення Української державної інноваційної компанії, яка є правонаступником майнових прав та обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, між АТЗТ "Сонола", Корпорацією "Система ССБ" та Кіровоградським регіональним відділенням 22.08.2000 року укладено додаткову угоду до інноваційного договору, якою підтверджено зобов'язання АТЗТ "Сонола" та поручителя Корпорації "Система ССБ" на суму 786 300 грн. перед Кіровоградським регіональним відділенням. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України № 1007 від 08.08.2007 року Українську державну інноваційну компанію перейменовано в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу. В квітні 2001 року поручителем Корпорацією "Система ССБ" погашено заборгованість лише в розмірі 50 000 грн., у зв'язку з чим позивач змушений був звертатись до господарського суду за захистом своїх прав та рішеннями господарського суду Кіровоградської області від 21.09.2001 року, 21.12.2001 року, 29.03.2002 року та від 23.07.2002 року з відповідачів солідарно стягнуто 736 300 грн. основного боргу, 1 200 грн. втрат від інфляції, 655 грн. 89 коп. процентів річних, 6 318 грн. 31 коп. державного мита та 443 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання наказів по вказаних рішеннях господарського суду Корпорацією "Система ССБ" перераховано 44 230 грн. 52 коп., а від АТЗТ "Сонола" жодних платежів не  надходило. Однак, листом № 462 від 03.06.2005 року АТЗТ Сонола" підтвердило свої наміри повернути цільовий вклад до кінця 2005 року, що відповідно до ст. 264 ЦК України є перериванням строку позовної давності. Крім того, листом від 07.08.2007 року № 07/1 відповідачі підтвердили наявність заборгованості на суму основного боргу в розмірі 692 069 грн. 48 коп. та зобов'язались провести погашення заборгованості в рівних пропорціях до 25.08.2007 року та до 27.08.2007 року по 230 000 грн. і до 30.08.2007 року - 232 069 грн. 48 коп.

Відповідачі позовні вимоги не визнають та звернулись до суду з клопотаннями про застосування строку позовної давності до вимог, оскільки на їх думку відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Позивач звернувся до суду з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, отже позовні вимоги про стягнення 565 836 грн. 81 коп. є безпідставними. При наявності рішень судів про стягнення заборгованості може вирішуватись питання лише про виконавчу давність, тобто про строк для примусового виконання рішення суду. Крім того, позивачем при зверненні до суду не враховано порушення справи про банкрутство Корпорації "Система ССБ" № 10/61 та оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів в період з 07.10.2003 року по 18.04.2006 року у відповідності до п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" згідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення враховуючи наступне.

Наявність та розмір заборгованості визначеної до примусового стягнення з відповідача на суму 692 069 грн. 48 коп. основного боргу визнана сторонами спору та не спростовується наданими до суду доказами. Натомість, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що враховуючи розмір визначеної заборгованості за рішеннями господарського суду основний борг складає 736 300 грн., втрати від інфляції 1 200 грн., проценти річних 655 грн. 89 коп., сума сплаченого державного мита 6 318 грн. 31 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 443 грн., тобто загальна сума заборгованості складає 744 917 грн. 20 коп. та враховуючи погашення заборгованості на суму 44 230 грн. 52 коп., несплачена сума складає 700 686 грн. 68 коп., тобто різниця між узгодженою сторонами сумою заборгованості за судовим рішеннями, що набрали чинності та розрахованими виходячи з позовних вимог становить 8 617 грн.20 коп., яку господарський суд відносить на арифметичну помилку позивача при підготовці позову. При цьому господарський суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог враховуючи відсутність клопотання заінтересованої сторони, тому справа підлягає до розгляду в межах позовних вимог.

Господарським судом враховується, що за приписами ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, наявність та розмір грошового зобов'язання відповідачів  повністю підтверджено рішеннями господарського суду Кіровоградської області від 21.09.2001 року, 21.12.2001 року, 29.03.2002 року та від 23.07.2002 року, згідно до яких з відповідачів солідарно стягнуто 736 300 грн. основного боргу, 1 200 грн. втрат від інфляції, 655 грн. 89 коп. процентів річних, 6 318 грн. 31 коп. державного мита та 443 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 27-33).

Оскільки фактично відповідачами вказані рішення були виконані лише частково станом на 27.07.2007 року відповідачі згідно до акту звірки основної заборгованості по інноваційній позичці згідно до договору № 0002-9 від 20.10.1999 року погодили наявність заборгованості в розмірі 692 069 грн. 48 коп. (а.с. 34), тому позивачем нараховано відповідачу 602 207 грн. 72 коп. втрат від інфляції за період з грудня 2002 року по 01.07.2008 року і 98 887 грн. 73 коп. річних за той же період, а всього 701 095 грн. 45 коп.

Стягнення зазначеної суми є предметом спору у даній справі.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав.

Відтак, встановлені ст. 625 ЦК відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, господарський суд прийшов до висновку, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню, але частково, в межах трирічного строку позовної давності.

Правовідносини між учасниками спору виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, тобто до 01.01.2004 року та продовжували існувати після набрання ним чинності, тому до правовідносин необхідно застосовувати приписи Цивільного кодексу України.

Згідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу  України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України,  положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно до ст. 191 Цивільного кодексу Української РСР (ЦК УРСР) за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі.

Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

За приписом ст. 192 ЦК УРСР в разі невиконання зобов'язання боржник і  поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за  сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно,  якщо інше не встановлено договором поруки.

Крім того, згідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за  позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За приписом ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом,  арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Таким чином, враховуючи заявлені позовні вимоги з грудня 2002 року  станом на день набрання чинності ЦК України строк позовної давності не сплив, тому враховуючи внесені зміни до порядку застосування строку позовної давності згідно до яких ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позов правомірно заявлено лише за період з 01.07.2005 року по  01.07.2008 року, а в решті позовних вимог необхідно відмовити за спливом строку позовної давності.

Саме таку правову позицію викладено в Постанові Вищого господарського  суду України від 15.03.2007 року по справі № 15/231-06 щодо якої ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.05.2007 року відмовлено в порушенні провадження з перегляду та в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2005 року по справі № 5/241.

При цьому господарським судом враховується, що прокурор та позивач  займають помилкову позицію щодо наявності підстав для переривання строку позовної давності згідно до ст. 264 ЦК України та не використали можливість для надання до суду доказів наявності поважних причин пропущення строку позовної давності і застосування приписів ч. 5 ст. 267 ЦК України щодо захисту порушеного права в разі визнання судом поважними причин пропуску такого строку. Як прокурор для захисту інтересів держави, так і позивач з метою захисту своїх власних інтересів не були позбавлені можливості звернутися до суду для стягнення втрат від інфляції своєчасно за період з грудня 2002 року по червень 2005 року включно, а наданими до суду доказами не спростували викладені в заяві відповідача обставини щодо необхідності застосування строку позовної давності.

Погоджуючись з визначеним позивачем розміром заборгованості відповідача  В окремі періоди господарський суд прийшов до переконання, що втрати від інфляції в період з 01.07.2005 року по травень 2006 року включно складають          49 118 грн. 52 коп. виходячи з розміру заборгованості 736 300 грн., за червень 2006 року в розмірі 732 грн. 27 коп., за липень 2006 року в розмірі 6 412 грн. 18 коп., за період з серпня по листопад 2006 року - 46 234 грн. 61 коп., з грудня 2006 року по лютий 2008 року включно 168 302 грн. 32 коп., з березня по квітень 2008 року 48 568 грн. 05 коп., за травень 2008 року 8 996 грн. 90 коп. та за червень 2008 року 736 грн. 56 коп., тобто втрати від інфляції фактично складають та підлягають до стягнення в сумі 329 101 грн. 41 коп.

При цьому, господарським судом враховується, що позивачем при  проведенні розрахунку втрат від інфляції за грудень 2006 року не правильно застосовано індекс інфляції у розмірі 100 відсотків, оскільки згідно до Повідомлення Державного комітету статистики України від 05.01.2007 року індекс споживчих цін (індекс інфляції) у грудні 2006 року становив 100,9 відсотка порівняно з листопадом 2006 року. За період січень-грудень минулого року - 111,6 відсотка.

Поряд з цим, проаналізувавши обґрунтованість позовних вимог позивача  викладених в клопотанні про збільшення позовних вимог, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що в розрахунку 3% річних згідно до ст. 625 ЦК України визначено два різні періоди щодо нарахування до стягнення процентів річних, оскільки в назві розрахунку значиться період з 01.12.2002 року по 15.07.2008 року, а фактично розрахунок проведено за період з 01.12.2002 року по 07.08.2008 року. Однак, визначальний для оцінки позовних вимог господарський суд вважає період з 01.12.2002 року по 07.08.2008 року та з підстав викладених раніше вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, призначивши до стягнення проценти річних в межах 3-річного строку, тобто за період з 07.08.2005 року по 07.08.2008 року на суму 61 608 грн. 75 коп.

Підставою для стягнення процентів річних є приписи ч. 2 ст. 625 ЦК  України згідно до яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суми, що підлягають до стягнення перебувають в межах позовних вимог.

Господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як  необґрунтоване посилання позивача на приписи ст. 264 ЦК України як на підставу для переривання строку позовної давності вчинення відповідачем дій, що засвідчують визнання боргу або іншого обов'язку, оскільки у вказаних позивачем в якості доказів визнання боргу листах № 199 від 24.03.2005 року, № 462 від 03.06.2005 року, № 07/1 від 07.08.2007 року та від 27.05.2008 року мова йде про визнання наявності та розміру основної заборгованості, а не заявлених до стягнення втрат від інфляції та процентів річних, що є предметом позовних вимог по справі. Згідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тому посилання позивача на дату пред'явлення останнього позову про стягнення основного боргу 01.08.2002 року за яким господарським судом Кіровоградської області порушено провадження у справі № 12/299, як на дату з якої необхідно відраховувати початок строку позовної давності не є правомірним, навіть враховуючи посилання позивача на закінчення строку позовної давності в такому випадку 01.08.2005 року.

Натомість, господарський суд не погоджується також і з поясненнями  відповідача щодо необхідності врахувати при розгляді справи факт перебування Корпорації "Система ССБ" в процедурі банкрутства по справі № 10/61 та оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів в період з 07.10.2003 року по 18.04.2006 року у відповідності до п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" згідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань, оскільки згідно до умов інноваційного договору № 0002 від 20.10.1999 року заборгованість АТЗТ ''Сонола" станом на 01.04.2008 року склала 692 069 грн. 48 коп., заявлені до стягнення суми нараховано на заборгованість АТЗТ "Сонола", а не Корпорації "Система ССБ" і нарахування зроблені по позиці, а позовні вимоги виникли із договору поруки від 21.10.1999 року зареєстрованої за № 2474.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому  одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Крім того, згідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель  поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання  боржником.

Поряд з цим, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого  порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник,  включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно,  якщо інше не встановлено договором поруки.

Господарський суд вважає за необхідне також проаналізувати положення  спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким повністю спростовуються посилання відповідача щодо безпідставного нарахування втрат від інфляції та процентів річних в період дії мораторію стосовно поручителя.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом ЗО днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Згідно ч. 2. ст. 14 Закону зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Правові наслідки для осіб, які не звернулись в установлений термін зі своїми вимогами, визначені в п. 5 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: їх вимоги не розглядаються і вважаються погашеними. Крім того, згідно зі ст. 1 Закону термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" тлумачиться як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з  порушенням провадження у справі, про що зазначається в ухвалі господарського суду про порушення справи про банкрутство (ст. 11, абзац 1 ч. 4 ст. 12 цього Закону).

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати  грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів обов'язкових платежів, що виникли до введення мораторію, а заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань, не діють.

Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на  задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Зазначена норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії  мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю. Тобто за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.

Таку правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду України від  02.08.2005 року по справі № 33/137-044.

Крім того, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що заявлені до  стягнення втрати від інфляції та проценти річних не є недоїмкою, штрафом чи пенею, а їх правовий статус визначено приписами ст. 625 ЦК України як вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги  позивача підлягають до часткового задоволення в розмірі втрат від інфляції на суму 329 101 грн. 41 коп. та процентів річних на суму 61 608 грн. 75 коп., а всього підлягає до стягнення 390 710 грн. 16 коп.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідачів солідарно та пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 34, 49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,

                                                       ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Корпорації "Система ССБ", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26009142 в АППБ "Аваль", МФО 323538, р/р 2600030011359 в ОД Укрсоцбанк м. Кіровограда, МФО 323293, код ЄДРПОУ 23235177) та акціонерного товариства закритого типу "Сонола", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26008301331475 в Кіровоградському центральному відділенні "Промінвестбанк", МФО 323301, код ЄДРПОУ 23222714) на користь Української державної інноваційної фінансово-кредитної установи м. Київ від імені якої діє Відокремлений підрозділ Кіровоградського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово - кредитної установи,                             м. Кіровоград, вул. Дзержинського 82 (р/р 2600020801 в АППБ "Аваль", МФО 323538, код ЄДРПОУ 13764225) втрати від інфляції в розмірі 329 101 грн. 41 коп. та процентів річних на суму 61 608 грн. 75 коп., а всього 390 710 грн. 16 коп.

Наказ видати.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути солідарно з Корпорації "Система ССБ", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26009142 в АППБ "Аваль", МФО 323538, р/р 2600030011359 в ОД Укрсоцбанк м. Кіровограда, МФО 323293, код ЄДРПОУ 23235177) та акціонерного товариства закритого типу "Сонола", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26008301331475 в Кіровоградському центральному відділенні "Промінвестбанк", МФО 323301, код ЄДРПОУ 23222714) в доход Державного бюджету на рахунок УДК у м. Кіровограді, банк отримувача: ГУДКУ у Кіровоградській області, рахунок № 31115095700002 в ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24145329, код бюджетної класифікації 22090200 „Державне мито, не віднесене до інших категорій” - 3 907 грн. 10 коп. державного мита.

Наказ видати.

Стягнути солідарно з Корпорації "Система ССБ", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26009142 в АППБ "Аваль", МФО 323538, р/р 2600030011359 в ОД Укрсоцбанк м. Кіровограда, МФО 323293, код ЄДРПОУ 23235177) та акціонерного товариства закритого типу "Сонола", м. Кіровоград, проспект Промисловий, 1 (р/р 26008301331475 в Кіровоградському центральному відділенні "Промінвестбанк", МФО 323301, код ЄДРПОУ 23222714) в доход Державного бюджету на рахунок УДК у м. Кіровограді, банк отримувача: ГУДКУ у Кіровоградській області, рахунок 31218259700002 в ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24145329, код бюджетної класифікації 22050000 "Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах" - 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                                Ю.І. Хилько