Рішення

від 03.04.2007 по справі 22-2576/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-2576\07 р

Справа № 22-2576\07 р.                               Головуючий

по 1 інстанції

- Дорошенко В.Г.

Категорія - 40                                                               Доповідач  -  Шамрило Л.Г.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

З квітня 2007 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого:                                 Курило

В.П.

суддів:                                                       Санікової

О.С.

  Шамрило Л.Г.

при секретарі:        Приходько В.А.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

представника відповідача ОСОБА_1 і 3-ї

особи ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 р. по справі за

позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Свято-Донсервіс" (далі ТОВ „Свято-Донсервіс"), 3-я особа ОСОБА_2

про визнання наказу про переведення недійсним, поновлення на роботі та

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У

листопаді 2006 року

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних

вимог посилався на те, що наказом №24

від 29.10.1998 р. його

прийняли на роботу ювеліром в ювелірну майстерню колективного підприємства „Фірма

„Свято" (далі КП „Фірма „Свято"), а наказом №14 від 01.06.1999 р. він був

переведений на посаду директора підприємства. У грудні 2003 р. йому стало

відомо, що наказом №26 від 03.09.2001 р. його перевели

з посади директора на посаду ювеліра, а наказом №7 від 29.03.2002

р. він був звільнений з КП „Фірма „Свято" на підставі ст.38 КЗпП

України за власним бажанням. Звільнення та переведення позивач вважає

незаконними, оскільки згоди на переведення з посади директора на посаду ювеліра

не давав і заяву про звільнення за власним бажанням не писав. На момент

звільнення він знаходився на лікарняному і не міг знати про звільнення з

роботи. Крім того, в порушення вимог п.6 Статуту КП „Фірма „Свято"

загальні збори (конференція) власників підприємства, виключною компетенцією

яких є обрання та звільнення директора, з питання його відсторонення від

обов'язків директора не збиралися. Йому також відомо, що у грудні 2005 р. було створено

ТОВ „Свято-Донсервіс" шляхом перетворення" КП „Фірма „Свято" і

це товариство є правонаступником колективного підприємства. Позивач просив суд

визнати наказ КП „Фірма „Свято" №26

від 03.09.2001 р.

недійсним, поновити його на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс",

стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та поновити йому строк

для звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропущений з поважної

причини, а саме через тривалу хворобу.

В ході розгляду справи представник позивача ОСОБА_4 підтримав позовні

вимоги частково, просив суд поновити ОСОБА_3 пропущений з поважних причин строк

для звернення до суду з даною позовною заявою, визнати наказ КП „Фірма

2

„Свято" №26 від 03.09.2001 р. недійсним та

поновити позивача на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс".

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 року позовні

вимоги ОСОБА_3 задоволено:

поновлено позивачу строк для звернення до суду з визнанням поважними причини

його пропуску; визнано недійсним наказ виконуючого обов'язки директора (далі

в.о. директора) КП „Фірма „Свято" ОСОБА_2 за №26 від 03.09.2001 p.; поновлено

ОСОБА_3. на роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" ОКПО 05478516 та стягнуто з

відповідача на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн. і витрати

на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,50 грн.

Не погодившись з рішенням суду, представник ТОВ

„Свято-Донсервіс" ОСОБА_1

і 3-я особа

ОСОБА_2 принесли апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду та

постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3,

посилаючись на неправильний висновок суду щодо поважності причин пропуску

позивачем строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору,

неправильну правову оцінку зібраним доказам, порушення норм матеріального і

процесуального права.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 і ОСОБА_5,

повноваження яких підтверджено протоколом загальних зборів учасників ТОВ

„Свято-Донсервіс" від 19.03.2007

р. та 3-я особа

ОСОБА_2 доводи апеляційних скарг підтримали і просили скарги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6, діючий на підставі

довіреності, виданої директором ТОВ „Свято-Донсервіс" ОСОБА_3, та

представник позивача ОСОБА_7 заперечували проти доводів скарги, вважаючи їх

необгрунтованими,      просили скарги відхилити, а рішення суду залишити без

змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін

та 3-ї особи,

дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційних скарг,

апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 і 3-ї особи ОСОБА_2

підлягають частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення з

наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3

наказом №24 від 29.10.1998 р. був прийнятий

на роботу ювеліром до ювелірної майстерні КП „Фірма „Свято", наказом №14 від 01.06.1999 р. він був

переведений на посаду директора підприємства. Наказом №26 від 03.09.2001 р.

позивач був звільнений з посади директора та переведений на посаду ювеліра.

Підставою для його переведення були заява ОСОБА_3. та протокол зборів КП „Фірма

„Свято" від 31.08.2001 р. Заяву про переведення з посади директора на

посаду ювеліра позивач не писав і відомості про ознайомлення його з наказом №26

від 03.09.2001 р. відсутні. Наказом №7 від 29.03.2002 р. ОСОБА_3 був звільнений

з КП „Фірма „Свято" на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням і

згідно запису у книзі обліку трудових книжок підприємства цього ж дня він

отримав свою трудову книжку. Особиста картка позивача містить в собі записи про

службові переміщення ОСОБА_3. та особисті підписи робітника, власника трудової

книжки. Відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи від

02.02.2007 р. рукописні записи в заяві про звільнення від 28.03.2002 p.,

підпис на ній та підписи на зворотному боці особистої картки виконані можливо

не ОСОБА_2, а іншою особою. Судом також встановлено, що позивач у період з 03.03.2002 р. до 10.09.2002 р. знаходився на

лікуванні у проктологічному відділенні Донецького обласного клінічного

територіального медичного об'єднання (далі ДОКТМО), а у період з лютого 2004 р. по липень 2006 р. мешкав у

своїх батьків в АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що переведення ОСОБА_3. з

посади директора КП „Фірма „Свято" на посаду ювеліра згідно наказу в.о.

3

директора підприємства ОСОБА_2 №26 від 03.09.2001 р. та його звільнення з

роботи

за власним бажанням на підставі наказу №7 від 29.03.2002 р. були здійснені

незаконно, а

строк для звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин, при

цьому судом

враховано стан здоров'я позивача, тривалий період лікування і постійне його

перебування

за межами м. Донецька.                                             

Проте з таким висновками суду першої інстанції погодитися

неможливо, оскільки вони не відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про

вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли

він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах

про звільнення - в

місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі

трудової книжки.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 „Про практику

розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що оскільки при пропуску

передбачених ст.233 КЗпП України місячного і тримісячного строків звернення до

суду за вирішенням трудового спору у позові може бути відмовлено за

безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного

строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 03.11.1998 р. працював ювеліром в ювелірній майстерні КП „Фірма

„Свято" згідно наказу №24

від 29.10.1998 p., a з 01.06.1999 р. наказом №14 від 01.06.1999 р. на нього

тимчасово покладено в.о. директора цього підприємства на підставі протоколу

зборів членів правління від 01.06.1999

р. з оплатою праці відповідно штатному розкладу (а.с.4,31). Наказом №26 від 03.09.2001 р. позивача було

звільнено від в.о. директора КП „Фірма „Свято" і переведено на посаду

ювеліра в ювелірну майстерню на пл. Конституції з 03.09.2001 р. з відрядною

оплатою праці на підставі, як зазначено в наказі, заяви ОСОБА_3. та протоколу

зборів КП „Фірма „Свято" від 31.08.2001 р. (а.с.5,35). У відповідності з

протоколом від 31.08.2001 р. зборами, на яких був присутній і позивач,

постановлено звільнити ОСОБА_3. від в.о. директора і перевести ювеліром, але

заява позивача щодо його згоди на переведення ювеліром відсутня (а.с.32-34,36).

Згідно довідки відповідача заробітна плата директора КП „Фірма „Свято" з

вересня 2001 р. по квітень 2002 р. складала 230 грн., а відповідно даних книги

обліку заробітної плати ювелірів підприємства у вищезазначений період заробітна

плата ювеліра ОСОБА_3. не перевищувала 100 грн., у тому числі у вересні 2001 р.

позивач знаходився у безоплатній відпустці згідно його заяви та наказу №28 від

04.09.2001 р. за підписом в.о. директора ОСОБА_2, а у березні 2002 р. він

відпрацював 8 днів або 91 годину, у цьому місяці є також відмітка

„розрахунок", але дані про знаходження на лікарняному листі відсутні

(а.с.52,63-83,84-85). У п.6 Статуту КП „Фірма „Свято" зазначено, що вищим

органом підприємства є збори членів трудового колективу-власників підприємства,

виключною компетенцією яких є обрання та звільнення голови правління, членів

правління та членів ревізійної комісії (а.с.8-13).

Наведеними доказами підтверджується, що посада директора (голови правління)

є виборною, а діючим законодавством не передбачена згода працівника, у даному

випадку ОСОБА_3, на звільнення з виборчої посади. Незважаючи на відсутність

заяви позивача про переведення на посаду ювеліра з 03.09.2001 p.,

останній як ювелір з 04.09.2001 р. оформив безоплатну відпустку за сімейними

обставинами, а після її закінчення і до звільнення з роботи 29.03.2002 р.

працював в якості ювеліра та отримував заробітну плату ювеліра, яка була значна

менша за заробітну плату директора. Ці обставини, а також те, що ОСОБА_3 у

встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк не звернувся до суду з

позовом про визнання незаконним наказу №26

від 03.09.2001 p., свідчать про

згоду позивача з таким переведенням. Тому висновок суду про визнання недійсним

цього наказу є неправильним.

4

Наказом №7

від 29.03.2002 р. ювеліра

ОСОБА_3. звільнено 29.03.2002

р. за ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі його заяви від 28.03.2002 р., в якій

міститься прохання про звільнення саме з 29.03.2002

р. (а.с.87-88). У відповідності з даними книги обліку руху трудових книжок

КП „Фірма „Свято" трудову книжку позивач отримав у день звільнення 29.03.2002 р. (а.с.39-43). У

розділі 3 Призначення і переміщення" особової картки ОСОБА_3. записи про

дату, місце роботи і посаду співпадають з відповідними записами у трудовій

книжці позивача, є також і підписи володільця трудової книжки (а.с.4-5, 86-87).

З наданих Донецькою обласною філією АБК „Укрсоцбанк" зразків підписів КП

„Фірма „Свято" по рахунку №290039801523 видно, що особа, яка має право

першого підпису за карткою від 02.06.1999 p., є

в.о. директора ОСОБА_3, а за карткою від 22.10.2001 р. - голова правління

ОСОБА_2 (а.с.88-90). Згідно Статуту ТОВ „Свято-Донсервіс" воно створено

шляхом перетворення КП „Фірма „Свято" і є правонаступником останнього

(а.с.53-61). Свідоцтвом НОМЕР_1 про державну реєстрацію юридичної особи

підтверджується, що КП „Фірма „Свято" ідентифікаційний код 05478516

зареєстровано виконкомом Донецької міської ради 10.06.1993 p., а

відповідно свідоцтву НОМЕР_2 ТОВ „Свято-Донсервіс" з таким самим

ідентифікаційним кодом 05478516 зареєстровано виконкомом Донецької міської ради

26.12.2005 р.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_8 ухвалою суду першої інстанції

від 30.01.2007 р. по справі була призначена судова почеркознавча експертиза, у

висновках якої міститься припущення експерта про те, що рукописні записи в

заяві про звільнення від 28.03.2002 р. директору фірми „Свято" ОСОБА_2 від

ОСОБА_3. та підпис у цій заяві виконані можливо не ОСОБА_2, а іншою особою.

Підписи, розташовані на зворотній стороні особистої картки на ім'я ОСОБА_3,

виконані можливо не ОСОБА_2, а іншою особою. Вирішити питання про те, чи виконана

підпис на стор.22 в записі під №38

книги обліку руху трудових книжок по фірмі „Свято" ОСОБА_2 або іншою

особою, неможливо (а.с.202-211).

Згідно ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим

і оцінюється за правилами, встановленими ст.212 цього Кодексу, частина 3 якої передбачає,

що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а

також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що висновки судової почеркознавчої експертизи ґрунтуються на

припущеннях та оцінюючи наведені докази в їх сукупності, апеляційний суд

вважає, що звільнення позивача з роботи було призведено відповідачем з

додержанням вимог трудового законодавства, а тому підстави для задоволення

позову ОСОБА_3. в частині поновлення на посаді директора ТОВ

„Свято-Донсервіс" відсутні.

Суперечать матеріалам справи і висновки суду про поважність причин пропуску

позивачем строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

У відповідності з вимогами ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних

причин строків, встановлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

З виписного епікризу ДОКТМО вбачається, що хворий ОСОБА_3 знаходився на

лікування денного стаціонару проктологічного відділення та на домашньому

лікуванні з постійним контролем у клініці з 03.03.2002 р. до 10.09.2002

р. (а.с.6). Разом з тим, згідно даним книги обліку заробітної плати

ювелірів КП „Фірма „Свято" у березні 2002 р. позивач відпрацював 8 днів

або 91 годину (а.с.63-83). Згідно запису №29 у трудовій книжці ОСОБА_3. він

01.01.2004 р. був прийнятий на роботу в ТОВ „КарлМар і К" водієм, запис

про звільнення з роботи відсутній (а.с.4-5). У відповідності з довідкою

зазначеного товариства №636

від 22.01.2007 р.

позивач працював там з 01.01.2004

р. до 01.02.2004 р.

(а.с.62). У позовній заяві ОСОБА_3 посилався на те, що про переведення і

звільнення з роботи йому стало відомо у грудні 2003 p.,

але після цього він працював протягом місяця водієм у ТОВ „КарлМар і

К", потім в лютому 2004

р. поїхав жити до батьків у Хмельницьку область і з даним позовом до суду

5

звернувся

тільки 01.11.2006 р. За таких

обставин у суду першої інстанції не було підстав для визнання причини пропуску

строку для звернення до суду поважними та для його поновлення.

Таким чином, рішення суду не відповідає нормам матеріального і

процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що

згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду

першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Оскільки переведення та звільнення з роботи ОСОБА_3. було здійснено

відповідачем без порушення законних прав та інтересів позивача, у задоволенні

його вимог про визнання недійсним наказу в.о. директора КП „Фірма „Свято"

ОСОБА_2 №26 від 03.09.2001 р. та про

поновлення на роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" слід

відмовити.

Керуючись ст.ст.32, 38,

233 КЗпП України, ст.ст. 304,

307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково апеляційні скарги представника

відповідача ОСОБА_1 і 3-ї

особи ОСОБА_2.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ „Свято-Донсервіс", третя особа

ОСОБА_2 про визнання наказу про переведення недійсним та про поновлення на

роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення

і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох

місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.