Постанова

від 31.03.2008 по справі а23/82-08(17/222)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А23/82-08(17/222)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.03.08р.

Справа № А23/82-08(17/222)

За позовом  Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі, Дніпропетровської області  

до  - Торгівельно- промислового концерну "Анталія", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардинал Плюс", м. Київ   

про визнання угоди недійсною, стягнення заборгованості в сумі 148500,00 грн.

Суддя  Добродняк І.Ю.

Представники сторін:

  Від позивача: Соколов В.В. - дов. від 11.03.08 №7106/10/100, оперуповноважений

Шрамко І.В. - дов. від 29.12.07 №39236/10/100, заст. нач. юр.відділу

Від відповідача-1: Чувпило В.Л. –дов від 01.10.07, представник

від відповідача-2: не з'явився  

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір купівлі - продажу автомашини № 130 від 02.07.02, укладений між Торгівельно-промисловим концерном "Анталія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кардинал Плюс", стягнути з ТОВ "Кардинал Плюс"  на користь Торгівельно-промислового концерну "Анталія" одержані за спірним договором грошові кошти в сумі 148500,00 грн., стягнути з відповідача-1 в доход держави грошові кошти  вартості автомобіля в сумі 148500,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.05 у справі № 17/222 за даним позовом, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.04.05, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 130 від 02.07.02. Стягнуто з відповідача-2 на користь відповідача-1 суму 90000,00 грн. –отриманих по договору, який визнано недійсним. Стягнуто з відповідача-1 в доход державного бюджету суму 90000,00 грн., належних йому на відшкодування по договору, який визнано недійсним.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 08.11.07 по справі №  17/222 (К-12384/06) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.05, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.04.05 по  справі №  17/222, скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою направлення справи на новий розгляд стало те, що судом не досліджені всі докази (наявність умислу на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. Сама по собі угода щодо купівлі-продажу автомобілю не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключений законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу).

Крім того, є помилковим застосування ст.49 Цивільного кодексу УРСР на момент ухвалення рішень у справі.

Розпорядженням голови суду господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.08 означену справу передано на  розгляд судді Добродняк І.Ю.   

Ухвалою суду від 23.01.08 справу № А23/82-08(17/222) прийнято до провадження за правилами Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п. 6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

21.02.08 позивачем в судовому засіданні подано письмову заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просить визнати недійсним договір купівлі - продажу № 130 від 02.07.02, укладений між Торгівельно-промисловим концерном "Анталія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кардинал Плюс", стягнути з ТОВ "Кардинал Плюс" на користь Торгівельно-промисловим концерном "Анталія"  одержані за спірним договором грошові кошти в сумі 90000,00 грн., стягнути з відповідача-1 в доход держави грошові кошти  вартості автомобіля в сумі 90000, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані також тим, що з боку відповідача-2 оскаржуваний договір укладався з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки відповідач-2 мав намір приховати отримані за договором грошові кошти від оподаткування. Засновник підприємства –відповідача-2 не мав наміру здійснювати підприємницьку діяльність та створювати підприємство, податкову звітність не формував, податки та збори до Державного бюджету не сплачував, що підтверджено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.12.03. Даним підприємством не було дотримано конституційного обов'язку –брати участь у формуванні державного та місцевого бюджетів шляхом сплати податків і зборів. Відповідач-2 штучно створив умови, які дають можливість уникнути відповідальності, уклав угоду та не сплатив по ній податків, що дає підстави на приховування отриманих за угодою грошових коштів, приховування об'єкту оподаткування.

Відповідач-1 проти позову заперечує, просить провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору. Посилається на те, що вимоги позивача є безпідставні. В матеріалах справи відсутні докази того, що умови оскаржуваного договору суперечать інтересам держави, суспільства.

Результати проведеної у червні 2005 року перевірки відповідача-1 податковим органом суперечать позовним вимогам, оскільки в акті перевірки № 003283 від 29.06.05 податковим органом зазначено, що господарська операція, проведена відповідачем-1 з відповідачем-2, не вплинула на об'єкт оподаткування та податкові зобов'язання, що свідчить про те, що відповідач-1 не має податкових зобов'язань перед бюджетом.

Одночасно відповідач-1 просить суд зобов'язати позивача надати суду рішення, прийняте за актом перевірки № 003283 від 29.06.05, податкове повідомлення та податкову вимогу, як доказ відсутності (або наявності) податкових зобов'язань, а також зобов'язати відділ податкової міліції Південної МДПІ надалі діяти у відповідності до ст.19 Конституції України та у рамках повноважень, що надані законодавством.

Клопотання відповідача-1 судом розглянуто. В частині зобов'язання позивача надати суду в якості додаткових доказів визначені відповідачем-1 документи, суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, виходячи з предмету спору, обставин, які належить з'ясувати під час вирішення спору,  вказані відповідачем-2 документи в силу ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України не є належними доказами.

Щодо решти вимог, викладених відповідачем-1 в письмових запереченнях, суд не приймає їх до розгляду як такі, що заявлені відповідачем-1 за межами процесуальних прав сторін (відповідача), визначених ст.ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Представником позивача в судовому подані усні пояснення щодо відсутності інших, додаткових документів, ніж тих, що знаходяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим суд в порядку ч.6 ст.71 КАС України вирішує спір на основі наявних в справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В  :

02.07.02 між Торгівельно-промисловим концерном "Анталія" (відповідач-1) та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Кардинал Плюс" (відповідач-2) укладений договір купівлі-продажу № 130, відповідно до умов якого відповідач-2 –продавець зобов'язувався передати  відповідачу-1 у власність автомашину ГАЗ 3307, модель АПТ-17 (ГАЗ-5), а відповідач-1 оплатити її вартість в сумі 148500,00 грн.

На виконання п.2.1 договору від 02.07.02 № 130, яким передбачено здійснення попередньої оплати протягом 10 днів з моменту укладення договору в розмірі 90000,00 грн., відповідачем-1 перераховано грошові кошти на рахунок відповідача-2 в сумі 90000,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 20 від 02.07.02 на суму 90000,00 грн. Відповідачем-2 видана податкова накладна № 17 від 03.07.02.

Остаточний розрахунок за договором повинен збути здійснений протягом 60 днів з моменту отримання відповідачем-1 обумовленого договором автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання щодо передачі відповідачем-2 відповідачу-1 автомобіля не виконані.

Відповідно до ст.49 ЦК УРСР, діючого на момент укладення спірної угоди,  недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто, яка порушує основні принципи існуючого суспільного ладу.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України, діючого під час звернення позивача до суду, може бути визнано недійсним господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Статтею 208 ГК України встановлені наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено  з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,  то за наявності  наміру  в  обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами  -  в  доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням,  а  у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею  повинно  бути повернено  другій стороні,  а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави.

В даному випадку відповідна мета визначена позивачем в діях відповідача-2 –Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардинал Плюс".

ТОВ "Кардинал Плюс"  зареєстровано Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 03.04.02 на підставі рішення № 15659,  про що видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної особи.

На момент вирішення спору із Єдиного Державного Реєстру Підприємств та Організацій України ТОВ "Кардинал Плюс" не виключено.

ТОВ "Кардинал Плюс"  в установленому порядку взято на облік платника податків, 03.04.02 ТОВ "Кардинал Плюс видано свідоцтво платника податку на додану вартість № 39010477.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.12.03, яке набрало законної сили, визнано недійсним установчий договір ТОВ "Кардинал Плюс", затверджений  рішенням Шевченківської районної державної адміністрації від 03.04.02 № 15659.

Вказаним рішенням суду встановлено, що підприємство створено фіктивно, засновники Форос В.Ф. та Король П.П. ніякої участі в діяльності цього підприємства не приймали, ніяких документів не підписували.

Згідно довідки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.11.04 № 2175/7/19-106 (т.1 а.с.40) кошти від ТОВ "Кардинал Плюс" за період з 01.07.02 по 01.01.03 в рахунок сплати податків не надходили.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.  

Сам по собі факт визнання в судовому порядку недійним установчого договору ТОВ "Кардинал Плюс" не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як встановлено, на момент укладення спірної угоди ТОВ "Кардинал Плюс" перебувало в Єдиному державному реєстрі, дієздатності не позбавлено, особи, які виступили засновником, не заперечували проти факту заснування підприємства на своє ім'я.

Обставини, які б підтверджували наявність у сторін за оскаржуваним договором, зокрема у ТОВ "Кардинал Плюс", умислу на укладення цього договору всупереч інтересам держави та суспільства, зазначеним вище рішенням суду не встановлені.

Предметом оскаржуваного договору є товар,  не виключений з цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагається ліцензія, відсутні будь-які інші обмеження щодо операцій з такими товарами.

Також не є свідченням наявності умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, і сам по собі факт несплати податків, оскільки, виходячи з положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", та законів, які регулюють конкретні взаємовідносини податкових органів та платників податків, в даному випадку відсутній причинний зв'язок між взаємовідносинами відповідача-2 як платника податку та його взаємовідносинами як контрагента за господарським зобов'язанням.

Ухилення від сплати податків після реалізації укладеної угоди згідно з діючим законодавством України не є підставою для визнання цієї угоди недійсною, а є підставою для притягнення винної особи до відповідальності в установленому порядку. Крім того, в матеріалах справи належні докази, які б безперечно підтверджували факт несплати відповідачем-2 податків, в зокрема зі спірної угоди, в матеріалах справи відсутні. Довідка ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.11.04 № 2175/7/19-106 таким доказом не є, оскільки не підтверджена відповідними документами та охоплює лише певний відрізок часу (з 01.07.02 по 01.01.03).

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що позивач не довів обставин, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів.

Інші докази в підтвердження наявності умислу у відповідача-2 на укладення оскаржуваної угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, позивачем, в тому числі на вимогу суду, не подані, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином доводи, наведені позивачем в обґрунтування своїх вимог, як того вимагає ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім не доведені, матеріалами справи не підтверджені, у зв'язку з чим суд вважає, що законні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним відсутні, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів за отриманий товар в розмірі 90000,00 грн; стягнення з відповідача-1 на користь державного бюджету грошових коштів в розмірі 90000,00 грн.  також не підлягають задоволенню, оскільки така вимога ґрунтується на нормах ст.208 Господарського кодексу України, яка передбачає наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним і застосовується лише у випадках визнання недійсним господарського зобов'язання.

Керуючись ст. 94, ст.ст. 160-163  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.Ю. Добродняк

                                                                                                                                     24.07.08