Постанова

від 09.06.2008 по справі 38/50-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

 Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2008

р.                                                          

Справа № 38/50-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О.,

судді Такмаков Ю.В. ,  Барбашова С.В.

при

секретарі Соколовій Ю.І.

за

участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.

(особисто)

відповідача -  Основіна О.О. (дов. № б/н від 06.02.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського  апеляційного господарського

суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія  Центрум», м. Харків (вх. № 976 Х/3)

на рішення господарського суду Харківської області від 03.04.08р. по справі №

38/50-08

за позовом Фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Товариства з обмеженою

відповідальністю «Компанія  Центрум», м.

Харків

про стягнення 45927,83 грн., -      

встановила:

У лютому 2008 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся

до господарського суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з

обмеженою відповідальністю «Компанія Центрум»(код 33676727) на свою користь

5520,17 грн. витрат на відрядження, 955,61 грн. витрат на подання і ведення у

суді позову до ТОВ «Схід-Агро», 39378,20 грн. неустойки, банківські витрати у розмірі

4,29 грн., поштові витрати на відправлення звіту довірителю у розмірі 16,76

грн., витрати на спецзв'язок - 52,80 грн., всього - 45927,83 грн., а також

просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 576,54 грн.

В процесі розгляду справи позивач в порядку ст. 22 Господарського

процесуального кодексу України звернувся до господарського суду із заявою про

зміну позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 45927,83 грн.

збитків, з яких 39378,20 грн. збитків у формі упущеної вигоди, 5520,17 грн.

витрат на відрядження, 955,61 грн. витрат на подання і ведення в суді позову до

ТОВ «Схід-Агро», 4,29 грн. банківських витрат, 16,76 грн. поштових витрат,

52,80 грн. витрат на спецзв'язок, а також просив стягнути з відповідача на свою

користь суму судових витрат в розмірі 576,54 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.04.08р. по

справі № 38/50-08 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволено повністю та

стягнуто з ТОВ «Компанії Центрум»на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

-39378,20 грн. збитків, 5520,17 грн. витрат на відрядження, 955,61 грн. витрат

на подання і ведення у суді справи за позовом до ТОВ "Схід-Агро",

4,29 грн. витрат на послуги банку, 16,76 грн. поштових витрат, 52,80 грн.

витрат на спецзв'язок, 576,54 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився,

подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм

матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, які

мають значення для справи, просить рішення господарського суду від 03.04.2008

року по справі

№ 38/50-08 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову в

стягненні 45853,98 грн. - відмовити. Крім того, відповідач просить стягнути з

позивача на свою користь витрати по держмиту на подання даної апеляційної

скарги.

Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважає доводи

скаржника безпідставними та необґрунтованими, в зв'язку з чим просить залишити

їх без задоволення, а оскаржене рішення залишити без змін.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача,

які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в

межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки

судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським

судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого

рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 17 квітня 2007 року між позивачем та

відповідачем у справі укладено договір доручення, відповідно до умов якого ТОВ

«Компанія Центрум»(«Довіритель») надала приватному підприємцю ОСОБА_1.

(«Повіреному») виключне право на вчинення від імені та за рахунок Довірителя

всіх юридичних дій на підставі довіреності по відношенню до дебіторів

Довірителя (пункти 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору Доручення).

На виконання умов даного Договору позивач 20 квітня 2007 року

видав відповідачеві довіреність за підписом директора ТОВ «Компанія Центрум»та

відповідною печаткою юридичної особи.

Договір доручення від 17 квітня 2007 року за взаємною згодою

сторін за змістом було уточнено додатковими угодами у письмовій формі.

24 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено

додаткову угоду № 1, відповідно до 1.4. якої, предметом юридичних дій,

визначених у п.1.2. Договору доручення і у змісті довіреності, є всебічний

контроль виконання договору купівлі-продажу № 52/07-к від 13 березня 2007 року,

котрий підписано між ТОВ «Компанія Центрум»та ТОВ «Схід-Агро»на суму 262521,30

грн.

17 квітня 2007 року сторонами у справі підписано додаткову угоду №

2 до цього ж Договору, предметом якої згідно пункту 3 є всебічний контроль

виконання договору купівлі-продажу № 36/07-к від 23 лютого 2007 року та №

37/07-к від 26 лютого 2007 року, що підписані між ТОВ «Компанія Центрум»і ТОВ

«Кондор»на суму 227310,91 грн.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що на

виконання умов пункту 1.5. Додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2007 року

Довіритель сплатив Повіреному на його банківський рахунок 7875,64 грн. у якості

винагороди в розмірі 3% від 262521,30 грн., що обумовлено пунктом 3.1.2.

Договору доручення. Вказане підтверджується наявною у справі випискою з

банківського рахунку від 08.05.07р.

Крім того, на виконання умов пункту 4 додаткової угоди № 2 від 17

квітня 2007 року Довіритель сплатив Повіреному на банківський рахунок 5143,42

грн. у якості винагороди в розмірі 3% від суми 171447,46 грн. відповідно з

пунктом 3.1.2. Договору доручення, про що свідчить виписка з банківського

рахунку від 22.06.2007р., яка міститься в матеріалах справи.

З цих обставин, господарським судом визначено, що відповідач уклав

і виконував Договір доручення від 17.04.2007р. та додаткові угоди № 1 до нього

від 24 квітня 2007 року і № 2 від 17 квітня 2007 року.

Досліджуючи обставини справи та надані сторонами в їх

обґрунтування докази, господарський суд дійшов висновку про належне виконання

Договору доручення і позивачем у справі.

При цьому, факт виконання Договору доручення позивачем

(«Повіреним»)  господарський суд визначив

підтвердженим наданими позивачем, зокрема, посвідченнями про відрядження, які

пов'язані зі здійсненням останнім всебічного контролю за виконанням Договорів №

36/07-к від 23 лютого 2007 року та № 37/07-к від 26 лютого 2007 року, котрі

підписані між ТОВ «Компанія Центрум»і ТОВ «Кондор»(код 23547735) на суму

227310,91 грн., а також Договору № 52/07-к від 13 березня 2007 року, що

підписаний між ТОВ «Компанія Центрум»і ТОВ «Схід-Агро»(код 32808644) на суму

262521,30 грн. Для вчинення таких дій позивач виїздив за місцезнаходженням

боржників у відрядження до міста Лубни Полтавської області, які мали місце 25-26

квітня, 24-25 травня, 25-26 червня, 19-20 липня, 24-25 серпня, 27-28 вересня,

24-25 жовтня, 29-30 листопада, 20-21 грудня 2007 року, а також до с. Кам'янка

Ізюмського району Харківської області, які мали місце: 15 травня, 17 червня, 14

липня, 18 серпня, 20 вересня, 19 жовтня, 23 листопада 2007 року. Вказані дії

позивач мотивує наявними на посвідченнях про відрядження печаткою і підписом

керівника ТОВ "Кондор" та актами виконаних робіт за підписом

директора ТОВ "Схід-Агро" і печатками цього товариства, які прийняті

господарським судом до уваги.

Також, суд взяв до уваги і наданий позивачем в якості доказу

виконання Договору доручення звіт повіреного (акт виконаних робіт), який

відповідач отримав 14 лютого 2008 року, що підтверджується

повідомленням-розпискою про вручення відправлення спецзв'язку. Зі змісту цього

документу вбачається, що позивач запропонував відповідачеві у триденний термін

від дня отримання цього звіту перерахувати на поточний рахунок ОСОБА_1.

визначену останнім суму у розмірі 45853,98 грн.

В обґрунтування цих вимог, позивач зазначив, що ТОВ «Кондор»(код

23547735) своєчасно розрахувавшись з кредитором за Договорами, заборгованості

перед позивачем у даній справі не має. Калькуляція його витрат, як Повіреного,

на виконання контролю над ТОВ «Кондор»на загальну суму 4211,76 грн. визначена у

звіті та підтверджена документами, наданими до позову. Проте, ТОВ

«Схід-Агро»(код 32808644), погасивши борг перед ТОВ «Компанією Центрум»у

повному обсязі, припустилося порушення строків виконання обов'язку по оплаті

отриманої продукції. Витрати Повіреного на виконання контролю над ТОВ

«Схід-Агро»склали 1308,41 грн.

За таких обставин, господарський суд встановив, що на виконання

доручення позивача і наданого в зв'язку з цим виключного права Повірений

звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ

«Схід-Агро»(код 32808644) про стягнення штрафу у розмірі 78756,39 грн. за

несвоєчасний розрахунок за Договором купівлі-продажу № 52/07-к від 13 березня

2007 року, що підписаний між ТОВ «Компанія Центрум»і ТОВ «Схід-Агро».

Даний позов прийнято до провадження господарським судом, а справу

за цим позовом № 55/427-07 (вх. № 12810/5-55) призначено до розгляду.

У судовому засіданні по справі № 55/427-07 уповноважений

представник ТОВ «Компанія Центрум», скориставшись своїм процесуальним правом,

яке передбачено ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, надав

письмову відмову від позову за підписом директора і печаткою Товариства. З

цього приводу Повіреним були надані свої заперечення, які залишені судом без

задоволення, а відмову позивача прийнято, як таку, що не суперечить ст. 78

Господарського процесуального кодексу 

України та ухвалою від 11.02.2008р. припинено провадження у справі №

55/427-07.

При цьому, в зв'язку з поданням і веденням у суді справи за

позовом ТОВ «Компанія Центрум»до ТОВ «Схід-Агро», Повірений вказує на понесення

ним витрат на загальну суму 955,61 грн., в тому числі витрат на оплату держмита

в розмірі 787,56 грн., на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу в розмірі 118,00 грн., на поштові послуги в розмірі 7,30 грн.,

на банківські послуги в сумі 12,11 грн., а також на послуги ГУ статистики

Харківської області в сумі 30,64 грн., які визнані господарським судом

підтвердженими документально.

Враховуючи те, що інший строк стосовно цього Договором доручення,

укладеним між ФОП ОСОБА_1. та ТОВ "Компанія "Центрум"

встановлено не було, господарський суд визначився, що в даному випадку

Довіритель недотримавшись вимог п. 3 ст. 1008 Цивільного кодексу України, порушив

порядок припинення Договору доручення, не повідомивши Повіреного про це за

місяць.

Окрім того, при розгляді даної справи № 38/50-08 по суті за

позовом ФОП ОСОБА_1., господарським судом першої інстанції встановлено, що при

направленні ТОВ «Компанія Центрум»відмови від позову (вх. суду № 25866 від

28.12.2007р.), останнє в особі директора одночасно відмовилось від Договору

доручення, а тому датою припинення Договору від 17.04.2007р. і виконанням

доручення Повіреним у повному обсязі, судом визначено день прийняття

вищевказаної відмови, тобто 11 лютого 2008 року.

Частиною 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України передбачено, що

довіритель або повірений мають право відмовитись від договору доручення у

будь-який час.

Господарським судом встановлено, що оскільки Повіреним є

підприємець, то Довіритель мав дотримуватись правил ч. 3 ст. 1008 Цивільного

кодексу України, за якою сторона, що відмовляється від договору, має повідомити

другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його

припинення. Проте з огляду на те, що інший строк стосовно цього Договором

доручення встановлено не було, Довіритель є таким, що порушив порядок його

припинення, не повідомивши повіреного про це за місяць.

Розглянувши позовні вимоги стосовно відшкодування витрат (реальних

збитків), пов'язаних із виконанням доручення, господарський суд визначився, що

вони підлягають задоволенню у повному обсязі, а 5520,17 грн. витрат на

відрядження, 955,61 грн. витрат на подання і ведення у суді справи за позовом

до ТОВ "Схід-Агро",  16,76 грн.

поштових витрат, 52,80 грн. витрат на спецзв'язок, а також  4,29 грн. витрат на послуги банку підлягають

стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 1007

Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному

витрати, пов'язані з виконанням доручення, а згідно з абз. 2 пункту 3.1.3.

Договору доручення Довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати,

пов'язані з виконанням доручення (фіксуються у звіті повіреного) протягом трьох

календарних днів з моменту надходження на рахунок довірителя грошей від

напрацювань повіреного, шляхом перерахування грошей у безготівковій формі на

рахунок повіреного, що Довірителем зроблено не було.

Оскільки пунктом 3.1.3. Договору доручення передбачено у разі стягнення

повіреним з боржника суми боргу, збитків і неустойки за неналежне виконання

договірних зобов'язань, господарський суд при винесенні оскарженого рішення

також   дійшов висновку, що Довіритель

зобов'язаний сплатити Повіреному також і винагороду у розмірі 50% від загальної

суми штрафних санкцій, яка складає 39378,2 грн. і за своїм правовим змістом є

упущеною вигодою Повіреного, яку б позивач отримав би при належному виконанні

зобов'язань відповідачем. При цьому, вимога позивача про стягнення згаданої суми

збитків (упущеної вигоди) узгоджується з пунктами 7.1.1., 7.2., 7.3. Договору

доручення та відповідає правилам ст. 623 Цивільного кодексу України.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись

колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського

процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному

розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись

законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді,

коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -

на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних

засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не

відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві

для розгляду цього спору, що призвело до винесення неправомірного рішення та

задоволення позовних вимог, які не підтверджені жодними доказами та не

узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи

відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової

відповідальності за порушення договірних зобов'язань та положень чинного

законодавства згідно приписів статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді

відшкодування позивачеві упущеної вигоди та суми реальних збитків.

При цьому, з огляду на зміст наявного у матеріалах справи Договору

від 17 квітня 2007 року та додаткових угод № 1 і № 2 до нього, колегія суддів

вважає, що між сторонами склались правовідносини, правовий характер яких не є

комерційним представництвом у розумінні положень глави 31 Господарського

кодексу України, що регулює агентські відносини (Комерційне посередництво) у

сфері господарювання та     норм

Цивільного кодексу України (стаття 243).

Так, відповідно до п. 1 ст. 295 Господарського кодексу України

комерційне   посередництво (агентська

діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним

агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської

діяльності шляхом посередництва  від  імені, 

в  інтересах,  під 

контролем  і  за рахунок 

суб'єкта,  якого  він представляє. Частиною 1 ст. 297 цього ж

Кодексу передбачено, що  за агентським

договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій

стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх

укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його

рахунок. Стаття 298 Господарського кодексу України встановлює, що комерційний

агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його

посередництва в укладанні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього

суб'єкта угоду.

Однак, обов'язок позивача на будь-яке укладення договорів чи

сприяння їх укладенню жодними документами не підтверджений, а домовленості щодо

надання саме таких фактичних послуг між сторонами у справі не складались і такі

докази суду сторонами не надані.  

Статтею 237 Цивільного кодексу України передбачено, що

представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник)

зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої особи, яку вона

представляє. В силу цієї норми, учасниками такого правовідношення є представник

та особа, яку він представляє (Довіритель). Треті особи, у відносинах з якими

представник діє від імені Довірителя, не є учасниками зазначеного

правовідношення. Відповідно до частини третьої статті 237 Цивільного кодексу

України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу

юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного

законодавства.

Статтею 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений

представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку

він представляє.

За загальним правилом, представник не є учасником правовідношення,

яке виникає внаслідок вчинення ним правочину від імені довірителя, тому колегія

суддів вважає, що правовідношення представництва та правовідношення, яке

виникає внаслідок вчинення представником правочину від імені особи, яку він

представляє,  є різними  правовідносинами. Відповідно до частини

третьої статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ,

що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми

особами. За змістом цієї норми довіреністю є письмовий документ, що підтверджує

повноваження представника діяти від імені довірителя у відносинах з третіми

особами.

Таким чином, оцінивши доводи позивача і відповідача у справі та

надані на їх підтвердження докази, колегія суддів визначає, що в даному випадку

з жодного  документу, наявного в

матеріалах справи, не вбачається, що позивач є комерційним представником.

Крім того, як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_1в

обґрунтування позову та заяви про зміну позовних вимог жодним чином не посилався

на положення комерційного представництва, але будуючи свої заперечення проти

апеляційної скарги,  повністю акцентував

увагу на ці обставини суду апеляційної інстанції.

Однак, з огляду на вищезазначені норми чинного законодавства та в

силу приписів ст. 101 ГПК України, вказані 

посилання позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки

окрім іншого, вони є необґрунтованими та безпідставними. Слід зазначити, що

приймаючи оскаржене рішення господарський суд з власної ініціативи, в порушення

принципу диспозитивності, неправомірно та безпідставно визначив позивача

комерційним представником.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що фактичним обов'язком

позивача відповідно до Договору доручення було вчинення певних юридичних дій,

зокрема здійснення всебічного контролю стосовно виконання договорів, укладених

між відповідачем та ТОВ «Схід-Агро»і ТОВ «Кондор», в зв'язку з чим вказаний

Договір доручення не є комерційним представництвом. В даному випадку  правовідносини сторін випливають з Договору

доручення, до умов якого застосовуються положення ст. 237 Цивільного кодексу

України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що спеціальні за своїм

юридичним значенням норми права, які регулюють порядок та наслідки припинення

договорів комерційного представництва, зокрема місячний термін повідомлення

Довірителем про такий намір, на правовідносини сторін у справі не

розповсюджуються.

Що стосується предмету доказування у даній справі, колегія суддів

визначає, що частинами першою та другою ст. 22 Цивільного кодексу України

передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або

пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для

відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла

б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено

(упущена вигода).

Породжуючи настання 

цивільних  прав  та 

обов'язків   згідно частини  2 

статті  11  Цивільного 

кодексу  України, відповідальність

у вигляді відшкодування збитків 

вимагає  для  її застосування наявності складу

правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії  чи 

бездіяльності  особи),  шкідливого 

результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною

поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або

договору,  тягне  за 

собою  порушення  майнових прав та інтересів іншої особи і

спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв'язок між протиправною 

поведінкою  порушника  та збитками полягає,  передусім, 

у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та

настанням шкідливого результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та

допустимими у справі доказами.

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив

зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується

кредитором.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються

заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової

відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов

відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування

збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і

розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і

збитками. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини ст.

614 Цивільного кодексу України.

Проте, приймаючи рішення у справі про задоволення вимог

позивача,  господарський суд першої

інстанції зазначеного не врахував та не встановив дійсних прав і обов'язків сторін

щодо предмету спору.

На думку колегії суддів, у прийнятому рішенні господарський суд не

встановив наявності чи відсутності всіх необхідних за законом умов покладення

відповідальності на відповідача щодо відшкодування збитків за порушення умов

Договору доручення, зокрема стягнення суми упущеної вигоди та реальних збитків,

за заявленим позовом.

Так, укладаючи Договір доручення сторони обумовили, що Повірений

(позивач) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується за

винагороду від імені і за рахунок Довірителя вчинити юридичні дії, визначені у

п. 1.2. цього Договору.

Пункт 1.2. Договору передбачає, що деталізований зміст доручення

(перелік юридичних дій), порядок його виконання та інші спеціальні вказівки

містяться у довіреності -додаток № 1 до цього Договору.

За цим Договором Повірений має виключне право на вчинення від

імені та за рахунок Довірителя всіх юридичних дій, визначених у п. 1.2.

Договору.

Згідно з розділом 2 Договору доручення до обов'язків Повіреного

входить:  вчинення дій відповідно до

змісту даного йому доручення (пункт 2.1.1.); щомісячне (не пізніше 5-го числа

кожного місяця) повідомлення Довірителя всіх відомостей про хід виконання його

доручення (пункт 2.1.2.); після виконання доручення або у разі припинення цього

Договору до моменту виконання доручення негайне повернення Довірителеві видану

ним довіреність, строк якої не закінчився (пункт 2.1.3.); негайне передання

Довірителю всього одержаного в зв'язку з виконанням доручення (пункт  2.1.4.); особисте виконання даного йому

доручення (пункт 2.1.4.), а також здійснення в рамках наданих повноважень всіх

необхідних дій по забезпеченню виконання договірних зобов'язань, у разі

порушення контрагентами Довірителя таких зобов'язань (пункт 2.1.6.). 

Колегія суддів вважає, що при винесенні оскарженого рішення

господарським судом залишено поза увагою, що позивачем не представлено жодного

документу, який би свідчив про проведення Повіреним будь-яких юридичних дій по

Договору доручення, окрім звіту, який був надісланий Довірителеві лише у лютому

2008 року, коли даний позов був вже прийнятий до провадження господарським

судом, а справу призначено до розгляду. Доказів належним чином оформлених та

направлених відповідачеві щомісячних повідомлень про хід виконання Договору

доручення позивачем не надано. Посилання позивача на те, що він повідомляв

Довірителя про хід виконання його доручення усно, по телефону, не приймаються

колегією суддів до уваги, оскільки дані твердження не є належними та

допустимими доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу

України, а усна форма звітування про хід здійснення доручення спірним Договором

не передбачена. З цих обставин, не заслуговують на увагу і доводи позивача

стосовно надсилання відповідачеві звіту після виконання доручення в цілому, так

як звіт за своїм юридичним змістом є кінцевим результатом виконання Договору, і

не звільняє позивача від обов'язку щомісячно фіксувати всі юридичні дії та

повідомляти Довірителя згідно п. 2.1.2. спірного Договору про хід виконання

його доручення. Більш того, позивач, надсилаючи звіт відповідачеві,  відповідних виправдних документів, які б

свідчили про витрати, пов'язані з виконанням доручення, не надав. Вказані

обставини позивачем не спростовані.

Надані позивачем в обґрунтування його вимог акти виконаних робіт,

які підписані між Повіреним, тобто позивачем у даній справі, та директором ТОВ

«Схід-Агро», не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не є належними

доказами фактичного проведення юридичних дій Повіреним по Договору доручення.

Будь-які інші  акти виконаних робіт в

підтвердження здійснення позивачем всебічного контролю по виконанню договорів

контрагентами відповідача між сторонами у справі не складались.

Пунктом 3.1.1. Договору доручення сторонами визначено, що

Довіритель зобов'язаний видати Повіреному довіреність на вчинення юридичних

дій, обумовлених п. 2.1. цього Договору, що і було зроблено відповідачем.

Відповідно до пункту 3.1.2. Договору доручення відповідач прийняв

на себе зобов'язання виплатити Повіреному винагороду у розмірі 3 % від суми,

яка дається з відстрочкою платежу по Договору, що контролюється Повіреним.

Вказана винагорода виплачується Повіреному протягом 10-ти робочих днів з

моменту підписання договору з контрагентом, який контролюється Повіреним.

Колегія суддів враховує, що в обґрунтування своїх заперечень проти

позовних вимог та в підтвердження належного виконання умов Договору доручення

відповідач надав виписки з банківського рахунку від 08.05.2007р. та від

22.06.2007р.,  які свідчать про те, що

згідно умов пункту 3.1.2. Договору доручення, пункту 1.5. Додаткової угоди № 1

від 24 квітня 2007 року та пункту 4 Додаткової угоди № 2 від 07.04.2007р.

Довіритель сплатив Повіреному на його банківський рахунок 7875,64 грн. та

5143,42 грн. у якості винагороди в розмірі 3% від сум боргів ТОВ «Схід-Агро»в

розмірі 262521,30 грн. та ТОВ «Кондор»в розмірі 171447,46 грн. відповідно.

Пунктом 3.1.3. Договору доручення сторони встановили, що у разі

стягнення Повіреним з боржника суми боргу, збитків і неустойки за неналежне

виконання договірних зобов'язань Довіритель зобов'язаний сплатити Повіреному

винагороду у розмірі 50 % від загальної суми штрафних санкцій (збитків,

неустойки), (за виключенням з цією суми витрат Повіреного, пов'язаних з

виконанням цього Договору та судових витрат) протягом трьох календарних днів з

моменту надходження на рахунок Довірителя грошей від напрацювань Повіреного.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що Повірений

без узгодження з відповідачем, за власною ініціативою, звернувся до

господарського суду з позовом до ТОВ «Схід-Агро»про стягнення штрафу в розмірі

78756,39 грн. за несвоєчасне проведення цим підприємством розрахунку за

договором купівлі-продажу № 52/07-к, який укладений між ТОВ «Компанія

Центрум»та ТОВ «Схід-Агро»13 березня 2007 року.

Проте, кредитор - ТОВ «Компанія Центрум», у відповідності  з положеннями ст. 22 Господарського

процесуального кодексу України, від даного позову відмовився, пояснюючи такі

дії наданим йому чинним законодавством правом у прийнятті рішень щодо

покладення на  свого контрагента

відповідальності у вигляді штрафу.     

Прийнявши заяву ТОВ «Компанія Центрум»про відмову від позову,   господарський суд Харківської області

ухвалою від 11.02.2008р. припинив провадження у справі № 55/427-07, яка не

оскаржена сторонами у встановленому порядку.

Але Повірений проти вказаної відмови категорично заперечував, та

21 лютого 2008 року звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому

просить покласти на Довірителя 

відповідальність у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) в

розмірі  39378,20 грн. (50% від 78756,39

грн.), оскільки вважає відмову ТОВ «Компанія Центрум»від позову про стягнення

штрафу, порушенням договірних зобов'язань, встановлених пунктом 3.1.3. Договору

доручення.

Враховуючи характер правовідносин сторін у справі, колегія суддів

вважає, що відмова від позову -  це право

ТОВ «Компанія Центрум», як кредитора по договору купівлі-продажу № 52/07-к від

13 березня 2007 року, а позивач, як Повірений, перш за все призваний захищати

права та діяти в інтересах  Довірителя, в

зв'язку з чим вимога про стягнення упущеної вигоди за Договором доручення не

може бути задоволеною, так як призведе до невиправданих збитків ТОВ «Компанія

Центрум». Водночас, пункт 3.1.3. Договору доручення передбачає порядок виплати

винагороди лише у випадку стягнення цієї неустойки, якої фактично не відбулося,

а тому твердження позивача про понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди

в розмірі 39378,20 грн. колегія суддів вважає безпідставним, але господарський

суд не дав цим обставинам належної юридичної оцінки.

Згідно п. 2 ст.1006 Цивільного кодексу України після виконання

доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений

зобов'язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не

закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи.

В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу

України  господарським судом не

з'ясовано, що видана Довірителем на право представництва інтересів та захисту

майнових і немайнових прав ТОВ «Компанія Центрум», зокрема на здійснення

Повіреним всебічного контролю виконання договору купівлі-продажу № 52/07-к від

13 березня 2007 року, укладеного між відповідачем та ТОВ «Схід-Агро», була

анульована відповідачем у встановленому порядку ще у листопаді 2007 року. Не

перевірені судом також і обставини фактичного звернення  відповідача до позивача з відповідними

вимогами про відкликання довіреності, а зроблено передчасний висновок про те,

що заперечень щодо характеру виконання доручення Довіритель не заявляв.

Як свідчать матеріали справи, відповідач неодноразово направляв на

адресу, зазначену самим позивачем у Договорі доручення та на адресу, яка

вказана у Свідоцтві про реєстрацію ОСОБА_1., як підприємця (АДРЕСА_1), листи №

527 від 15.11.2007р. та № 604 від 24.12.2007р. про анулювання Довіреності від

20.04.2007р. та вимогою повернути оригінал цього документу, що підтверджується

наданими суду апеляційної інстанції в порядку ст. 101 Господарського

процесуального кодексу України належним чином завіреними копіями поштових

конвертів з повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції. Проте,

зазначені листи повертались відповідачеві з відміткою поштового органу «За

закінченням строку зберігання», а оригінал довіреності на право представництва

інтересів відповідача безпідставно залишався у розпорядженні позивача.  

За таких обставин, висновок господарського суду стосовно

визначення моменту відмови відповідача від договору доручення і дати припинення

договору доручення саме 11 лютого 2008 року, не відповідає обставинам справи і

є помилковим, а позивач в даному випадку повинен був повернути довіреність

одразу після остаточних розрахунків ТОВ «Схід-Агро»з відповідачем по договору

купівлі-продажу № 52/07-к від 13 березня 2007 року, який підписаний між

відповідачем та ТОВ «Схід-Агро».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що необхідні за

законом умови покладення на відповідача відповідальності стосовно відшкодування

збитків у вигляді упущеної вигоди - відсутні, так як позивач не довів судам

наявність складу  цивільного

правопорушення, зокрема протиправність поведінки відповідача, шкідливий

результат такої поведінки, а також причинний зв'язок між протиправною

поведінкою відповідача та заподіяними позивачеві збитками в розмірі 39378,20

грн., вини відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що правові підстави для стягнення

збитків у вигляді упущеної сплати відсутні, оскільки  обумовлена п. 3.1.3. Договору доручення сума

неустойки стягнута не була, відмова Довірителя від Договору доручення не є

підставою для відшкодування збитків, а докази наявності причинного зв'язку між

відмовою відповідача від спірного Договору та понесенням позивачем збитків у

вигляді упущеної вигоди у справі не містяться. Разом з цим, позивач не

представив жодних доказів необхідності пред'явлення позову до ТОВ

«Схід-Агро»щодо стягнення штрафу в сумі 78756,39 грн. за неналежне виконання

Товариством  умов договору

купівлі-продажу № 52/07-к від 13 березня 2007 року, укладеним між відповідачем

у справі та ТОВ «Схід Агро».

Згідно статті 1007 Цивільного кодексу України довіритель

(відповідач) повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням

доручення. Згідно з даною нормою Довіритель у будь-якому разі відшкодовує лише

ті фактичні витрати, що були необхідними для виконання договору доручення.

Однак позивач не представив як суду першої так і апеляційної

інстанції жодних доказів в обґрунтування понесення ним реальних (фактичних)

витрат, пов'язаних саме із виконанням юридичних дій по Договору доручення, а

також належних доказів того, що при здійснені свого обов'язку по спірному

Договору, він  був змушений їх понести.

Крім того, колегія суддів визначає відсутність необхідності понесення позивачем

витрат на відрядження і саме у такому розмірі, а також наявності прямого причинного

зв'язку між понесеними витратами та діями відповідача, адже фактично  позивач будь-які  відрядження, поїздки, з відповідачем не

узгоджував, і у справі такі докази відсутні. Також, відсутні і докази

обґрунтування розміру понесених позивачем фактичних витрат. Інші вимоги,

заявлені позивачем до стягнення, також не носять обов'язкового характеру і

пов'язані лише з волевиявленням самого позивача.

Таким чином, правових підстав для відшкодування таких витрат за

рахунок відповідача, колегія суддів не вбачає, так як, окрім іншого, позивач в

порушення умов Договору доручення про хід виконання робіт відповідача не

повідомляв. Зазначені обставини господарським судом не враховані, що призвело

до прийняття неправомірного рішення стосовно стягнення 955,61 грн. витрат на

подання і ведення у суді справи за позовом до ТОВ "Схід-Агро", 16,76

грн. поштових витрат, 52,80 грн. витрат на спецзв'язок, 5520,17 грн. витрат на

відрядження, сплачених позивачем за власною ініціативою, а також 4,29 грн.

витрат на послуги банку.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які

свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів,

якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач

обґрунтовує заперечення проти позову.

Разом з цим, згідно зі ст. 34 Господарського процесуального

кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

На думку колегії суддів, позивач в порушення обов'язку

доказування, жодним чином не довів та не обґрунтував правомірність своїх вимог

до відповідача, а наявні у справі документи не свідчать про необхідність

застосування до відповідача відповідальності у вигляді збитків. З цих обставин,

колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Разом з цим, факти, викладені відповідачем в апеляційній скарзі і

його посилання на порушення судом норм матеріального та процесуального права

при розгляді справи, відповідають обставинам та наявним у справі матеріалам, а

також узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють спірні

правовідносини.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої

інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським

судом Харківської області в оскарженому рішенні від 03.04.2008р. по справі №

38/50-08 висновки не відповідають обставинам справи, і при його  прийнятті судом було порушено норми чинного

законодавства, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає

задоволенню, а вказане рішення - скасуванню.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає

необхідним покласти витрати по держмиту за подачу апеляційної скарги на

позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101,

п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального

кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Компанія  Центрум», м. Харків

задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.04.2008р.

по справі № 38/50-08 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 код НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Центрум» (юр.

адреса: 61099, м. Харків, вул. Маршала Рибалка, 40; факт. адреса: 61070, м.

Харків, вул. Академіка Проскури, 1, офісний центр «Телесенс», офіс 309,  код 33676727) витрати з держмита за подачу

апеляційної скарги в сумі 230,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати

відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                   

Демченко В.О. 

                                 Судді                                                                   

Такмаков Ю.В. 

Барбашова С.В.