Постанова

від 06.08.2008 по справі 39/431-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/431-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 серпня 2008 р.                                                                                    № 39/431-07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Кривди Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 р.

у справі№ 39/431-07

господарського судуДніпропетровської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

доДержавного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

простягнення 65 367,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:

позивача:Водяна О.М., дов. № 52-16/84 від 17.12.2007 р.;

відповідача:Гряник О.В., директор;Біленко М.С., дов. № б/н від 05.08.2007 р.;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2007 р. Відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі –Підприємство) 65 367,00 грн.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на ст. ст. 526, 530 та 610 Цивільного кодексу України, обґрунтовувало тим, що воно на виконання умов договору № 667 від 26.12.2005 р., укладеного з Підприємством, перерахувало останньому у якості передоплати 83 367,00 грн., проте Підприємство до закінчення терміну дії вказаного договору виконало роботи на суму у розмірі 18 000,00 грн., та відмовляється повертати залишок передоплати у розмірі 65 367,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 р. (суддя Ліпинський О.В.) позовні вимоги Товариства задоволено. Рішення прийнято з посиланням на ст. ст. 525, 526, 623 та 849 Цивільного кодексу України з мотивів, наведених Товариством у позовній заяві. При цьому господарський суд першої інстанції зазначив, що сума у розмірі 65 367,00 грн. є збитками.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 р. (колегія суддів: Кузнецова І.Л., Чимбар Л.О., Верхогляд Т.А.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено. Постанова мотивована тим, що сума у розмірі 65 367,00 грн. не є збитками, а договір № 667 від 26.12.2005 р. не є розірваним, у зв'язку з чим, виходячи з норм Цивільного кодексу України, позовні вимоги Товариства є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства України.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд при прийнятті оскаржуваної постанови порушив ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував ст. 22 Цивільного кодексу України.

Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим  господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Кривди Д.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– між Товариством та Підприємством укладено договір № 667 від 26.12.2005 р., згідно з яким Товариство доручило, а Підприємство прийняло на себе виконання робіт з підготовки та складання документів по реєстрації земельних ділянок на території Кривіорізького та Широківського районів;

– п. 3.1 договору № 667 від 26.12.2005 р. визначено, що строк виконання робіт за договором з 03.01.2006 р. до 30.06.2006 р.;

– додатковою угодою № 2 від 03.07.2006 р. строк дії договору № 667 від 26.12.2005 р. було продовжено до 31.12.2006 р.;

– на виконання п. 2.2 договору № 667 від 26.12.2005 р. Товариство платіжним дорученням № 730 від 18.01.2006 р. перерахувало Підприємству передоплату у розмірі 83 367,00 грн., що становить 50 % від суми договору;

– Підприємство зобов'язання за договором № 667 від 26.12.2005 р. виконало частково, а саме –на суму 18 000,00 грн., що підтверджується підписаним Товариством та Підприємством проміжним актом № 275/01.

Відповідно до частини сьомої ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як зазначено вище, Підприємство допустило порушення умов договору № 667 від 26.12.2005 р., а саме –прострочило виконання зобов'язань по ньому, у зв'язку з чим, виходячи з частини сьомої ст. 180 Господарського кодексу України, має нести відповідальність за це, не зважаючи на те, що строк дії вказаного договору закінчився 31.12.2006 р., внаслідок чого зобов'язання по ньому перестали існувати.

Згідно з частиною першою ст. 220 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частина друга ст. 224 та частина перша ст. 225 Господарського кодексу України передбачають, що Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зважаючи на частину другу ст. 224 та частину першу ст. 225 Господарського кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що передоплата, сплачена Товариством Підприємству на виконання умов договору № 667 від 26.12.2005 р., не є збитками.

Між тим, вказане не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства, з огляду на таке.

Як вказано вище, додатковою угодою № 2 від 03.07.2006 р. строк дії договору № 667 від 26.12.2005 р. було продовжено до 31.12.2006 р., проте до 21.12.2006 р. Підприємство не виконало у повному обсязі зобов'язань по ньому.

Як зазначалось раніше, частина сьома ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Таким чином, оскільки строк дії договору № 667 від 26.12.2005 р. додатковою угодою № 2 від 03.07.2006 р. було встановлено до 31.12.2006 р., то і зобов'язання за вказаним договором, виходячи з частини сьомої ст. 180 Господарського кодексу України, існували до 31.12.2006 р., і, відповідно, перестали існувати після 31.12.2006 р.

У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що правова підстава, згідно якої Підприємство одержало 83 367,00 грн., сплачених Товариством на виконання договору № 667 від 26.12.2005 р., після 31.12.2006 р. відпала.

Частина перша ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 3 частини третьої ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства були, хоча і з інших мотивів, але обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.

Наведене не було враховано господарським судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята внаслідок порушення норм матеріального права, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 р. –залишенню в силі як таке, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає по суті нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 р. у справі № 39/431-07 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2007 р. у справі № 39/431-07 залишити в силі..

Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (ідентифікаційний код 00689177) на користь Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (ідентифікаційний код 00191000) 326,85 грн. державного мита, сплаченого за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                          Г.М. Мачульський

Суддя                                                                          Д.С. Кривда