Постанова

від 13.08.2008 по справі 47/451-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

47/451-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 серпня 2008 р.                                                                                    № 47/451-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддів:Н. Дунаєвська,І. Воліка (доповідача), В. Дерепи

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Банк "Фінанси та кредит" в особі "Слобожанське регіональне управління"

на постановувід 13.05.2008 року

Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 47/451-07

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Торнадо"

доВАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі "Слобожанське регіональне управління"

третя особа Приватне підприємство (ПП) "Фатон"

за участюпрокуратури Харківської області

простягнення 3 644 700, 00 грн.

В судове засідання прибули представники сторін:

позивача      Фісатіді Г.Д. (дов. від 18.03.2008 № б/н);

відповідача1)          Косик С.І. (дов. від 15.11.2007 № 1-132000/12410);2)          Дмитраш О.З. (дов. від 20.06.2008 №  1-131110/7413);3)          Ткаченко С.В. (дов. від 02.07.2008 № 751);

третьої особине з'явились;

прокуратурине з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року ТОВ "Торнадо" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі "Слобожанське регіональне управління", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ПП "Фатон" про стягнення заборгованості у розмірі 3 644 700,00 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договорів про банківський строковий вклад № Ю31/01 від 31.01.2007, № Ю22/12 від 22.12.2006, № Ю25/10 від 25.10.2006, а також про стягнення державного мита у розмірі 25 500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

23.10.2007 ТОВ "Торнадо", в порядку ст. 22 ГПК України, подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути  з відповідача на користь позивача  4 191 405,00 грн., з яких                    3 644 700,00 грн. основна сума боргу, 546 705,00 грн. - збитки.

Доповідач: Волік І.М.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем і відповідачем були укладені договори про банківський строковий вклад № Ю31/01 від 31.01.2007, № Ю22/12 від 22.12.2006, № Ю25/10 від 25.10.2006 на загальну суму                          3 645 000,00 грн. При цьому, майнові  права  за депозитними   договорами   було    

передано в заставу за договором № МП 27/11/6 від 27.11.2006 (з наступними змінами), яким забезпечено виконання зобов'язань за Генеральним договором про авалювання векселів № 005/А від 27.11.2006, відповідно до якого              Банк "Фінанси і кредит" здійснює авалювання податкових векселів, емітованих ПП "Фатон" на користь Державної податкової інспекції у Київському районі     м. Харкова, загальною номінальною вартістю на суму, що не перевищує             5 145 000,00 грн., строком платежу до 30.09.2007.

При цьому, позивач посилається на те, що оскільки зобов'язання за Генеральним договором про авалювання векселів виконані, то застава майнових прав за депозитними договорами припинилася і він мав право на дострокове часткове повернення депозитних вкладів. В зв'язку з тим, що відповідач своєчасно не здійснив часткове повернення депозитів, позивач просив стягнути з нього суму основного боргу в розмірі 3 644 700,00 грн., а також збитки в сумі 546 705,00 грн., яких він зазнав внаслідок невиконання відповідачем п. 7.2 депозитного договору.

          Рішенням господарського суду Харківської області від 15.11.2007 у справі № 47/451-07 (суддя Светлічний Ю.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2008 (колегія суддів: Істоміна О.А., Горбачова Л.П., Пуль О.А.) позов задоволено; стягнуто з         ВАТ "Банк "Фінанси і кредит" на користь ТОВ "Торнадо" 3 644 700,00 грн. основної суми боргу, 546 705,00 збитків, 25 500,00 грн. державного мита, 118,00 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі "Слобожанське регіональне управління" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з Роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем і відповідачем були укладені договори про банківський строковий вклад, а саме: договір № Ю31/01 від 31.01.2007 на 1 325 000,00 грн., договір      № Ю22/12 від 22.12.2006 на 1 220 000,00 грн., договір № Ю25/10 від 25.10.2006 на 1 100 000,00 грн.

При цьому, майнові права ТОВ "Торнадо" за вказаними депозитними договорами були передані в заставу за договором застави № МП 27/11/6             від 27.11.2006.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу", ст. 584 ЦК України, у договорі застави визначаються суть зобов'язання, забезпеченого заставою.

Пунктом 2 договору застави визначено, що майнові права ТОВ "Торнадо" за депозитними договорами № Ю31/01 від 31.01.2007, № Ю22/12 від 22.12.2006, № Ю25/10 від 25.10.2006 передаються у заставу, як забезпечення виконання зобов'язань за Генеральним договором про авалювання векселів № 005/А від 27.11.2006 та додатковими угодами до нього, відповідно до якого Банк "Фінанси і кредит" здійснює авалювання податкових векселів, емітованих ПП "Фатон", на користь Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, загальною номінальною вартістю на суму, що не перевищує 5 145 000,00 грн., строком платежу до 30.09.2007.

Відповідно до ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути або боржник за основним зобов'язанням або третя особа, яка в цьому разі виступає як майновий поручитель. При цьому, заставодавець у договорі застави не має безпосереднього відношення до основного зобов'язання і не відповідає перед кредитором за його виконання. На нього лише покладається ризик втрати заставленого майна при невиконанні боржником основного зобов'язання.

Виходячи з цього, суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що заставою майнових прав було забезпечено виконання не будь-яких зобов'язань за генеральним договором про авалювання векселів № 005/А від 27.11.2006, а лише безпосередньо зобов'язання ПП "Фатон" по оплаті (погашенні) авальованих податкових векселів, а у випадку здійснення платежу авалістом - відшкодувати сплачені ним суми.

Законодавчі підстави видачі та погашення податкових векселів, що видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, встановлені ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Передбачений п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" порядок погашення податкових векселів встановлює умови їх погашення залежно від терміну сплати зобов'язань за податковими векселями та від наявності підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування: якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подання декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов'язань по такому податковому векселю включається до складу податкових зобов'язань платника у звітному (податковому) періоді, в якому відбулась його поставка органу митного контролю.

Таким чином, ПП "Фатон" враховуючи діючі норми законодавства та виходячи з умов п.2.6 Генерального договору про авалювання векселів № 005/А від 27.11.2006, в якому встановлено, що погашення авальованих податкових векселів можливе шляхом їх оплати грошовими коштами чи шляхом подачі декларації до податкового органу, погасило зобов'язання по податковому векселю шляхом включення зобов'язання до складу податкових зобов'язань у звітному періоді, в якому відбулась поставка векселя митному органу. Про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період, в якому видано податковий вексель та який відображено ПП "Фатон" в рядку 6 зі знаком "+", в рядку 19.1 зі знаком "-", та включається до рядка 19.2 зі знвком "+" в цій же декларації.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що третя особа листами № 47 від 24.07.2007 та № 53 від 31.07.2007, до звернення позивача з вимоги про часткове дострокове повернення депозитних вкладів, повідомила відповідача про належне виконання зобов'язань за авальованими податковими векселями, з доданими до листа документальними підтвердженнями, а саме засвідченими копіями податкових декларацій з ПДВ за відповідні податкові періоди та з реєстрами податкових векселів.

Відповідно до ст. 28 Закону України „Про заставу” від 25.021994 № 4035-XII (зі змінами ), застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Аналогічна норма міститься в пункті 4.10 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, відповідальність банку як аваліста припиняється в разі оплати векселя платником.          

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що зобов'язання банку щодо авалювання податкових векселів припинилося саме з моменту такого виконання. З цього ж моменту припинилося зобов'язання по договору застави № МП 27/11/6 від 27.11.2006.

Враховуючи викладене, попередні судові інстанції прийшли до правомірного висновку, що на момент звернення позивача з вимогою про часткове повернення вкладів забезпечених заставою депозитних коштів зобов'язання ПП "Фатон", а саме зобов'язання авалювання податкових векселів, припинилися внаслідок їх належного виконання.

Крім цього, постановою господарського суду Харківської області від 18.05.2007 у справі № АС-13/98-07, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2007 було визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова по непогашенню податкових векселів ПП "Фатон" за грудень 2006 року –лютий 2007 року.

Згідно зі ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, під час розгляду справи не потребують доведення фактичні дані, встановлені, зокрема, у рішенні адміністративного суду в іншій справі.

Після цього, ТОВ "Торнадо" направило до відповідача вимогу від 01.08.2007 вих. № 63 про негайне повернення за договором № Ю31/01 від 31.01.2007 частини вкладу в сумі 1  324900,00 грн., за договором № Ю22/12 від 22.12.2006 частини вкладу в сумі 1 219 900,00 грн., за договором № Ю25/10 від 25.10.2006 частини вкладу в сумі 1 099 900,00 грн.

При цьому позивачем враховано умови укладених між позивачем і відповідачем договорів про банківський строковий вклад (депозит) відповідно до яких, дострокове розірвання договору з ініціативи клієнта (ТОВ "Торнадо"), можливе після повного виконання сторонами умов Генерального договору про авалювання векселів № 005/А від 27.11.2006 та додаткових угод до нього, укладених між Банком та ПП "Фатон", та з письмової згоди Банку. За умови дотримання вищевказаної умови, виходячи з положення п. 7.2 договору, дострокове повернення вкладу або його частини здійснюється на підставі письмового попередження Клієнтом Банку не менш, ніж за 3 (три) банківських дні до дати дострокового повернення.

Вимогами ч. 2 ст. 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Зі змісту наведеної норми випливає, що в депозитних договорах укладених між позивачем та відповідачем було встановлено інші умови повернення вкладів лише для того випадку, коли їх повернення відбувається внаслідок розірвання договорів.

Оскільки право вкладника на повернення суми вкладу або його частини на першу вимогу є передбачене законом право вимагати дострокове виконання зобов'язання від банку, а не правом на розірвання договору, то вищенаведені умови депозитних договорів не можуть перешкоджати ТОВ "Торнадо" достроково вимагати повернення вкладу на підставі ч. 2 ст. 1060 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що можливість вкладника, зокрема юридичної особи, будь-коли вимагати повернення вкладу є правом, яке надається законом в межах належного виконання зобов'язання сторонами.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.08.2007 між ПП "Талант Трейдінг" і ТОВ "Торнадо" було укладено договір поставки паперу.

Пунктом 4.1 вказаного договору передбачено, що у випадку несплати в термін до 10.08.2007 в повному розмірі суми, зазначеної в п. 2.1 договору –         3 644 700 грн., ТОВ "Торнадо" повинно сплатити ПП "Талант Трейдінг" штраф в розмірі 15% від суми договору, що становить –546 705 грн.

Згідно довідки від 25.10.2007 ТОВ "Торнадо", в період з 01.08.2007 до 25.10.2007 мало лише п'ять поточних рахунків в установах банків та не мало достатніх коштів для здійснення розрахунку за договором від 06.08.2007.

В зв'язку з тим, що відповідачем було порушено зобов'язання за депозитними договорами, ТОВ "Торнадо" не виконало п. 2.1. договору від 06.08.2007 укладеного з  ПП "Талант Трейдінг", що стало підставою стягнення з ТОВ "Торнадо" штрафу в сумі 546 705,00 грн.

Вищезазначені обставини свідчать про наявність безпосереднього причинного зв'язку між порушенням зобов'язань за депозитними договорами відповідачем і спричиненням збитків ТОВ "Торнадо" у вигляді 546 705,00 грн. додаткових витрат, а саме сплачених ПП "Талант Трейдінг" штрафних санкцій.

Обґрунтованість сплати позивачем даної суми штрафу підтверджується договором від 06.08.2007, рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Безпечне нерухоме майно" від 11.10.2007 у справі № 4/6-2007, ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2007 у справі           № 35/498-07, наказом господарського суду Харківської області від 15.10.2007 у справі № 35/498-07.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (зокрема сплачені іншим суб'єктам штрафні санкції), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно прийшли до висновку про стягнення з відповідача збитків на користь ТОВ "Торнадо" в сумі 546 705 грн., спричинених неповерненням суми основного боргу за депозитними договорами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду.

В силу вимог статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому перевірка правомірності чи неправомірності прийняття до уваги господарськими судами попередніх інстанцій того чи іншого доказу або їх відхилення при ухваленні оскаржуваних рішень не входить до повноважень касаційної інстанції.

Твердження касаційних скарг про те, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів необґрунтовані, прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                                           ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі "Слобожанське регіональне управління" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2008  у справі № 47/451-01 залишити без змін.

                  Головуючий, суддя                                                            Н. Дунаєвська

           Судді :                                                                                  І. Волік

                                                                                                          В. Дерепа