Рішення

від 22.11.2011 по справі 5008/1356/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5008/1356/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

22.11.2011                                                             Справа  № 5008/1356/2011

 12/5008/1356/2011   12728/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Нектар - Плюс”,                 м. Ковель Волинської області

до відповідача приватного підприємства „Санте –2006”, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 24 251,04 грн.

                                                                                          Суддя    Тисянчин  В. М.

                                                               Представники:

Від позивача –не з'явився (явка на власний розсуд)

Від відповідача –не з'явився (явка на власний розсуд)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Нектар –Плюс”, м. Ковель Волинської області до приватного підприємства „Санте –2006”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 24 251,04 грн.

На повторну вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та копію довідки про включення до ЄДРПОУ не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

          Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

          Судом здійснені заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій, чим виконано підпункти 4, 5 пункту 3.5.1 та 3.5.11 „Інструкції з діловодства щодо порядку направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку” від 10.12.2002 року № 75 (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006 року № 01-8/12/28).

          Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної (фізичної) особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів особи чи закону виступають від її імені.

          У п.11 інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2007 року № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –

                                                                                                   продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                  Закарпатської області по справі № 5008/1356/2011

                                                                                                  від 22.11.2011 року

учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.  

          Водночас законодавство України, в т. ч. ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 ЦК України) та  зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної (фізичної) особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників судового процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь – яких доказів про добровільне врегулювання спору.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні –завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб'єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Розгляд справи відкладався (ст.77 ГПК України).

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю „Нектар - Плюс” та приватним підприємством „Санте –2006” було укладено дистриб'юторський договір № 4 від 15.03.2011 року на постачання продуктів харчування.

На виконання умов договору протягом березня –квітня 2011 року товариство „Нектар –Плюс” здійснило поставку товару на суму 24 251,04 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-   видатковими накладними: № РН –0000020 від 16.03.2011 року, № РН –000029 від 21.03.2011 року та № К –00000018 від 12.04.2011 року;

         -  розрахунком заборгованості, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

                    Заявлені вимоги позивача (вимога від 05.09.2011 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

                                                                                  продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                  Закарпатської області по справі № 5008/1356/2011

                                                                                                   від 22.11.2011 року

          Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          За ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів, договору, а за відсутності  конкретних  вимог  щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання–кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка продуктів харчування             (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставлених продуктів харчування є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

          Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

    Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві того чи іншого засобу правового захисту, на використання а й до зміни його правового становища.

                                                                        продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                  Закарпатської області по справі № 5008/1356/2011

                                                                                                  від 22.11.2011 року

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах,   безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

          Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

          Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для  правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

          Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.             Позов задоволити  повністю.

2.           Стягнути з приватного підприємства „Санте –2006” (м. Ужгород,               вул. Гагаріна, 101 к. 303; код 34262131) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Нектар - Плюс” (м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 44; код 30739470) суму 24 251,04 (двадцять чотири тисячі двісті п'ятдесят одну грн. 04 коп.) –основного боргу та 243 грн. –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 грн. –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

    Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, і є обов'язковим  до виконання на всій території України.

           Суддя                                                                       Тисянчин В. М.