Рішення

від 29.11.2011 по справі 51/318-3/261

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/318-3/261

29.11.11

За первісним позовом    Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До                       Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2                        

Про                         стягнення 1 952 041,53 грн.

За зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  

До                    Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про                  визнання договору від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму

                        (оренди) нежилого приміщення № 1 від  01.01.2007

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача        ОСОБА_3 –по дов. № 743 від 02.03.2009

Від відповідача    ОСОБА_4 –по дов. № 873 від 15.06.2011

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1 769 224,00 грн. основного боргу по орендній платі, 182 817,53 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе зобов‘язань згідно договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007.

Також на розгляд суду передані зустрічні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму  (оренди) нежилого приміщення № 1 від  01.01.2007 недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 51/318 від 16.03.2011 первісні позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основну заборгованість в сумі 1 769 224 грн. 00 коп., пеню в сумі 10 000  грн. 00 коп., державне мито в сумі 17 792 грн. 24 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.; в іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 51/318 від 16.03.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 51/318 від 16.06.2011 рішення Господарського суду міста Києва  № 51/318 від 16.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою  Київського апеляційного господарського суду № 51/318 від 16.06.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 51/318 від 25.08.2011 постанову  Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2011 у справі № 51/318 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи № 51/318 були отримані Господарським судом міста Києва 18.10.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2011 справі присвоєно номер 51/318-3/261 та призначено її до розгляду на 03.11.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 51/318-3/261 від 03.11.2011, в зв‘язку з нез‘явленням представників сторін та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 20.10.2011, розгляд справи був відкладений на 15.11.2011.

Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в судовому засіданні 15.11.2011 подано письмові пояснення, в яких просить задовольнити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні 15.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 24.11.2011.

Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до відділу діловодства суду 23.11.2011 подано заяву, в якій просить в задоволенні первісного позову відмовити за відсутністю  предмету спору.

Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до відділу діловодства суду 23.11.2011 подано заяву про зміну підстав позову.

В судовому засіданні 24.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.11.2011.

В судовому засіданні 29.11.2011 на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування для здійснення підприємницької діяльності нежиле приміщення в будинку під № 20, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська (далі орендоване приміщення).

Згідно п. 1.1.2. договору загальна площа орендованих приміщень становить 218,8 кв. м., з яких площа першого поверху –108,2 кв. м. та площа підвалу –110,6 кв. м.

В п. 2.1. договору зазначено, що приміщення передаються орендарю для розміщення магазину непродовольчих товарів.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що приміщення та майно, що орендується повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 3 днів з дня укладення даного договору.

Згідно п. 5.2. договору передача приміщення та майна здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2007 згідно акту приймання-передачі орендодавець передав. а орендар прийняв в користування приміщення загальною площею 218,8 кв. м., що знаходяться за адресою : АДРЕСА_3.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 3.1. договору сторонами узгоджено строк його дії з 01.01.2007 до 01.12.2009.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 4.1. договору визначено, що розмір орендної плати складає 21 760,00 грн. на місяць.

Як свідчать матеріали справи 01.02.2008 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору найму (оренди) нежитлового приміщення № 1, за умовами якого розмір орендної плати встановлено в сумі 167 382,00 грн. на місяць.

Орендар вказує на те, що договір про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення 01.02.2008 вона не підписувала, з чим суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно висновку № 6925/7031 від 05.11.2009  судово-технічної експертизи документів, призначеної судом у справі № 51/318, здійсненого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається, що

Визначити, коли виконаний підпис, який у Договорі про внесення змін до Договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007 засвідчений відтиском печатки «приватний підприємець ОСОБА_2», не виявляється можливим оскільки задачі, пов’язані із визначенням абсолютної давності рукописних штрихів, виконаних у  документах пастами кулькових ручок, в даний час в інституті не вирішуються з причин виходу з ладу аналітичного приладу, на якому згідно існуючої науково обґрунтованої методики проводилися відповідні дослідження.

В наданих на дослідження договорі найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007 (об‘єкт 1), акті приймання-передачі нежилого приміщення в найм (оренду) від 01.01.2007 (об‘єкт 2) і в договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення №1 від 01.02.2008 (об‘єкт 3) відтиски печатки «Приватний підприємець ОСОБА_2»нанесені однією і тією ж печаткою, вільні зразки відтисків якої надані проведення порівняльного дослідження.

Встановити, коли був нанесений відтиск печатки «Приватний підприємець ОСОБА_2» у наданому на дослідження договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008 (об’єкт 3) не виявилось можливим з причин надання недостатньої кількості документів з вільними зразками відтисків печатки ПП ОСОБА_2  для проведення порівняльного дослідження.

У договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення     № 1 від 01.02.2008 реквізити виконані у такій послідовності - спочатку за допомогою лазерного принтера був надрукований текст договору, а потім у розділі тексту з реквізитами:

- «орендодавця»виконаний підпис та нанесений відтиск печатки від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

- а у розділі тексту з реквізитами «орендаря»- нанесений відтиск печатки Приватного підприємця ОСОБА_2, поверх якого виконаний підпис.

Відповідно до висновку № 7030 від 23.12.2009  судово-почеркознавчої експертизи, призначеної судом у справі № 51/318, здійсненого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що

Підпис від імені ОСОБА_2 на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008 у графі «орендар»виконаний ОСОБА_2.

Підписи від імені ОСОБА_2 на договорі найму (оренди) нежилого приміщення №1 від 01.01.2007 у графах «ФОП ОСОБА_2.», акті приймання-передачі нежилого приміщення в найм (оренду) від 01.01.2007 у графі «орендар», на договорі про внесення змін до Договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008 у графі «орендар»виконані однією особою.  

Питання ухвали суду «Коли було проставлено підпис на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008, який проставлений в правому нижньому кутку аркушу (арк. с.98) не вирішувалось, оскільки дослідження по встановленню абсолютного часу  рукописних записів та підписів у КНДІСЕ тимчасово не проводяться, тому що на цей час в інституті не працює обладнання, необхідне для проведення таких досліджень.

З висновку № 19/7-250 від 30.12.2010  Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, здійсненого за призначенням суду вбачається, що підпис на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008, який проставлений в правому нижньому кутку аркушу, виконаний за допомогою шарикової ручки.

Відбиток печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008, який міститься в правому нижньому кутку аркуша, нанесений високим способом друку.

З письмових пояснень наданих суду Головним експертом відділу технічної експертизи документів та почерку лабораторії криміналістичної експертизи ДНДЕКЦ МВС України підполковника міліції ОСОБА_5 судом встановлено, що формулювання четвертого питання висновку експерта № 19/7-250 від 30.12.2010 щодо нанесення високим способом друку відбитка печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008, який міститься в правому нижньому кутку аркуша, не суперечить висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_6, оскільки нанесення відтиску за допомогою печатки та отримання відбитку високим способом друку - по своїй суті є різними описами одного й того ж процесу. Тобто, розширеним варіантом висновку буде наступний: наданий на дослідження відбиток печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008, який міститься в правому нижньому кутку аркуша, нанесений за допомогою рельєфним кліше печатки високим способом друку.

Отже, з наведеного суд приходить до висновку, що підпис та відбиток печатки орендаря на договорі про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.02.2008 належать Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2.

Разом з цим орендар вважає, що договір від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007 не відповідає принципам справедливості та розумності, оскільки розмір орендної плати в 2008 році був явно завищений, в лютому 2008 року не існувало жодних об’єктивних факторів для збільшення орендної плати в 7,5 разів, така умова є несправедливою, встановлений розмір орендної плати перевищує допустимий дохід орендаря, а відтак укладання правочину який завідомо призведе до збиткової діяльності не може вважатися розумним.   

З приводу викладеного суд вважає відмітити наступне

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність, розумність

Як вбачається з матеріалів справи орендар в 2006, 2007 та 2008 роках був зареєстрований платником єдиного податку.  

Діяльність фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування регулюється Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»(далі - Указ).

Згідно ст. 1 Указу установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Орендна плата за рік, із розрахунку її розміру, встановленому в договорі від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007, складає  2 008 584,00 грн.

В матеріалах справи наявні звіти суб’єкта малого підприємництва –фізичної особи ОСОБА_2 відповідно до яких обсяг виручки  ФОП ОСОБА_2 за 2006 рік склав 314 532,00 грн., за 2007 року -  458 512,00 грн., за 2008 рік –423 190,00 грн.  

Середньомісячний дохід орендаря в 2006 році  складав –26 211,00 грн., в 2007 році 38 209,33 грн., в 2008 році 35 265,83 грн.

При умові щомісячної сплати орендної плати в розмірі 167 382,00 грн. щомісячні збитки орендаря складають  132 116,17 грн.

Суд погоджується з тим, що умови договору про внесення змін від 01.02.2008  в наслідок яких витрати орендаря на оренду приміщення для здійснення основного виду діяльності  перевищували б його дохід на 132 116,17 грн. не відповідають принципу розумності.

Суд не приймає до уваги пояснення орендодавця щодо наявності підстав підвищення розміру орендної плати в 7,5 разів в зв’язку із з тим, що орендодавцем не доведено фактів стрімкого зростання вартості оренди в місті Києві станом на 01.02.2008 та не надано доказів, що підтверджують, що розмір орендної плати, встановлений в договорі найму (оренди)  нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007 був суттєво занижений.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання орендодавця на те, що збільшення орендної плати відповідало економічним інтересам орендодавця не підтверджується матеріалами справи, оскільки з 01.02.2008 (укладення договору про внесення змін до договору) орендодавець жодного разу вимог до орендаря щодо часткового невиконання зобов’язань по сплаті орендної плати не пред’являв.

Пунктом 9.1 договору передбачена можливість розірвання договору в односторонньому порядку у випадку коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов’язання за даним договором.

Судом встановлено, що орендодавець правом розірвання договору в односторонньому порядку до 03.02.2009 не скористався, фактично 12 місяців не вчиняв дій направлених на отримання прибутку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При здійсненні цивільних прав фізичні та юридичні особи повинні діяти розумно, справедливо та добросовісно, дотримуватися загальних засад моральності та інших прийнятих у суспільстві норм поведінки.

Цивільне законодавство не дає визначення принципів справедливості, добросовісності та розумності, віддаючи це на розсуд сторін зобов‘язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм  –добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов‘язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб‘єктів зобов‘язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов’язання дії щодо належного виконання зобов‘язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов‘язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов‘язків, яка б виключала необ‘єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов‘язання стосовно одна одної.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Розумність - це дії, що здійснила б у конкретній ситуації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвий досвід. Розумність —це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу)

Суд не може погодитися з позицією орендодавця що достатнім підтвердженням дійсності правочину є дотримання принципу свободи договору.

Досліджуючи спірні правовідносини на предмет їх відповідності положенням ст. 3 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що право на свободу договору, передбачене п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України  та ст. 627 Цивільного кодексу України, пов’язане із вимогами до змісту правочину, а саме відповідність правочину принципам справедливості, добросовісності   та розумності.  

Отже, сторони є вільними в укладанні правочину і визначені його умов, при цьому  правочин може вважатися  таким що відповідає  закону, якщо його зміст відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, приймаючи до уваги, що орендодавцем не доведено суду обґрунтованості збільшення орендної плати, суд дійшов висновку, що під час укладання договору від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму (оренди) нежилого приміщення № 1 від 01.01.2007  сторонами не були додержані загальні засади цивільного законодавства, зокрема, принципи справедливості та розумності,  а отже є  підстави для визнання його недійсним з моменту укладання.

З огляду на викладене, зустрічні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.2. договору визначено, що орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 01 числа кожного місяця.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 6.1.2. договору орендар зобов‘язався своєчасно здійснювати орендні платежі.

З наданого орендодавцем розрахунку суми заборгованості по орендній платі вбачається, що заборгованість в сумі 1 769 224,00 грн. розрахована за період з лютого 2008 року по січень 2009 року виходячи із розміру орендної плати визначеної договором від 01.02.2008 про внесення змін до договору.

Також з розрахунку вбачається, та не заперечується сторонами, що  орендар з лютого 2008 року по грудень 2008 року щомісячно сплачував орендодавцю орендну плату в розмірі 21 760,00 грн. при цьому за січень 2009 року орендна плата не була сплачена взагалі.

Матеріали справи свідчать, що орендар 03.02.2009 звернувся до орендодавця з повідомленням про відсутність наміру продовжувати дію договору та припинив користування приміщенням.

Сторони не заперечують факту припинення правовідносин по договору оренди з 03.02.2009.

З огляду на те, що договір від 01.02.2008 про внесення змін до договору визнаний судом недійсним та орендодавцем не заперечується сплата орендарем орендної плати по грудень 2008 року включно у розмірі встановленому договором, з урахуванням того, що з 03.02.2009 правовідносини між сторонами припинені, заборгованість орендаря становить 21 760,00 грн. за січень 2009 року.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 21 760,00 грн. боргу по орендній платі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог позивача за первісним позовом про стягнення з орендаря   1 747 464,00 грн. боргу по орендній платі в позові слід відмовити, оскільки договір на підставі якого даний борг нарахований підлягає визнанню судом недійсним.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначений строк оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 8.1.1. договору передбачено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати наданих послуг оренди, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди орендар не виконав, він повинен сплатити орендодавцю, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.1.1. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої, за наступними розрахунками суду на суму боргу за січень 2009 року в розмірі 21 760,00 грн. у період прострочення з 02.01.2009 по 02.07.2009  становить 2 582,58 грн.  

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

21760

02.01.2009 - 15.02.2009

45

12.0000 %

0.066 %

643.86

21760

16.02.2009 - 14.06.2009

119

12.0000 %

0.066 %

1702.65

21760

15.06.2009 - 02.07.2009

18

11.0000 %

0.060 %

236.08

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 582,58 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині первісних позовних вимог про стягнення пені в сумі 180 234,95 грн. в позові слід відмовити, оскільки вона нарахована на суму боргу нарахованого з урахуванням розміру щомісячної орендної плати визначеної за договором, який підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, первісні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за зустрічним позовом, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) 21 760 (двадцять одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 2 582 (дві тисячі п‘ятсот вісімдесят дві) грн. 58 коп. пені, 243 (двісті сорок три) грн. 42 коп. витрат по сплаті державного мита, 2 (дві) грн. 94 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в первісному позові відмовити повністю.

4. Зустрічний позов задовольнити повністю.

5. Визнати недійсним договір від 01.02.2008 про внесення змін до договору найму  (оренди) нежилого приміщення № 1 від  01.01.2007, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, з моменту укладення.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 85 (вісімдесят п‘ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 315 (триста п‘ятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано 05.12.2011.