Рішення

від 28.11.2011 по справі 33/308

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/308

28.11.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до                  житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-14»

про               стягнення 57 633,52 грн.

Представники:

від позивача    ОСОБА_1- представник по довіреності № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011р.

від відповідача Богданова О.Ю. –голова правління

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-14»про стягнення 57 633,52 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690088 від 01.11.2000 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.11.2000 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та житлово-будівельним кооперативом «Дарницький-14»укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690088.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України, позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення - доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 року –затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики, які можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно п. 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту  табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатку 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобов’язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок  чого  за період з 01.10.2008 року по 01.10.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.10.2011 року становить 39 032,36 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-14»заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 39 032,36 грн., збитків від інфляції в розмірі 12 654,21 грн., 3 % річних в сумі 3 893,35 грн. та пені в розмірі 2 053,60 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2011 року порушено провадження у справі № 33/308, розгляд справи призначено на 28.11.2011 року.

В судове засідання 28.11.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-14»заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 39 032,36 грн., збитків від інфляції в розмірі 12 654,21 грн., 3 % річних в сумі 3 893,35 грн. та пені в розмірі 2 053,60 грн., а також державне мито в сумі 576,34 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких визнав заявлені позовні вимоги та надав докази часткової сплати заборгованості в розмірі 19 000,00 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що провадження в частині основної заборгованості в розмірі 19 000,00 грн. необхідно припинити, а в іншій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2000 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальник за договором) та житлово-будівельним кооперативом «Дарницький-14»(споживач за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690088 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах,  передбачених даним договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Положеннями про Держенергоспоживнагляд,  Правилами користування теплової енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладах обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту № 6 за адресою: вул. Меліотаривна, 11, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п. 3 додатку № 4 до договору, сплата за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатку 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2008 року по 01.10.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим станом на 01.10.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 20 032,36 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як вбачається з матеріалів справи, житлово-будівельний кооператив «Дарницький-14»сплатив заборгованість у розмірі 19 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням  від 25.11.2011 року на суму 19 000,00 грн.

Відповідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази відповідача про сплату частини основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми  основного боргу в розмірі 19 000,00 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь пеню в розмірі 2 053,60 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3.5. додатку № 4 до договору встановлено, що у випадку несплати за користування послугами, вказаними в даному договорі, до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нарахує абоненту пеню за суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

З огляду на вищевикладене та прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем у розмірі 39 032,36 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 053,60 грн. пені обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 12 654,21 грн. та 3% річних в розмірі 3 893,35 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобов’язання.  Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому суд наводить власний розрахунок суми інфляційних витрат:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

01.11.2008 - 30.11.2008

3881.57

1.015

58.22

01.12.2008 - 31.12.2008

12402.25

1.021

260.45

01.01.2009 - 31.01.2009

22345.54

1.029

648.02

01.02.2009 - 28.02.2009

26964.34

1.015

404.47

01.03.2009 - 31.03.2009

26964.34

1.014

377.50

01.04.2009 - 30.04.2009

33757.93

1.009

303.82

01.05.2009 - 31.05.2009

33757.93

1.005

168.79

01.06.2009 - 30.06.2009

33090.73

1.011

364.00

01.07.2009 - 31.07.2009

29073.47

0.999

-29.07

01.08.2009 - 31.08.2009

30050.67

0.998

-60.10

01.09.2009 - 30.09.2009

31787.63

1.008

254.30

01.10.2009 - 31.10.2009

33869.53

1.009

304.83

01.11.2009 - 30.11.2009

26450.76

1.011

290.96

01.12.2009 - 31.12.2009

32302.45

1.009

290.72

01.01.2010 - 31.01.2010

38625.61

1.018

695.26

01.02.2010 - 28.02.2010

51832.09

1.019

984.81

01.03.2010 - 31.03.2010

59878.20

1.009

538.90

01.04.2010 - 30.04.2010

66592.82

0.997

-199.78

01.05.2010 - 31.05.2010

62285.28

0.994

-373.71

01.06.2010 - 30.06.2010

64327.01

0.996

-257.31

01.07.2010 - 31.07.2010

55074.72

0.998

-110.15

01.08.2010 - 31.08.2010

47447.56

1.012

569.37

01.09.2010 - 30.09.2010

48888.66

1.029

1417.77

01.10.2010 - 31.10.2010

35027.68

1.005

175.14

01.11.2010 - 30.11.2010

45471.50

1.003

136.41

01.12.2010 - 31.12.2010

39688.90

1.008

317.51

01.01.2011 - 31.01.2011

50929.38

1.010

509.29

01.02.2011 - 28.02.2011

63231.92

1.009

569.09

01.03.2011 - 31.03.2011

72530.57

1.014

1015.43

01.04.2011 - 30.04.2011

86048.80

1.013

1118.63

01.05.2011 - 31.05.2011

90759.12

1.008

726.07

01.06.2011 - 30.06.2011

72210.41

1.004

288.84

01.07.2011 - 31.07.2011

61818.49

0.987

-803.64

01.08.2011 - 31.08.2011

59137.36

0.996

-236.55

01.09.2011 - 30.09.2011

50871.50

1.001

50.87

                                                                                          Всього:

10 769,16

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 1 885,05 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 893,35 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 10 769,16 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову  судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі                           19 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Дарницький-14»(02156, м. Київ,                          вул. Братиславська, 32-А, ідентифікаційний код 23698470) на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 20 032 (двадцять тисяч тридцять дві) грн. 36 коп., три проценти річних в розмірі 3 893 (три тисячі вісімсот дев’яносто три) грн. 35 коп., індекс інфляції в розмірі 10 769 (десять тисяч сімсот шістдесят дев’ять) грн. 16 коп., пеню в розмірі 2 053 (дві тисячі п’ятдесят три) грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 557 (п’ятсот п’ятдесят сім) грн. 48 коп. та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.  В іншій частині позову відмовити.

5.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 05.12.2011 року