Рішення

від 21.08.2008 по справі 37/148пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/148пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.08.08 р.                                                                                                    Справа № 37/148пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора м. Макіївки в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м. Макіївка, ідентифікаційний код 25721195

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Оксана”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 20376210

про зобов'язання зробити знос не житлового приміщення, яке самовільно реконструйоване, за адресою: м. Макіївка, вул. Руднєва, б.7

за участю:

представника Прокурора – Лисенко С.І.;

представника Позивача – не з'явився;

представника Відповідача – Альошина Л.В., паспорт серія номер ВС 526697 виданий Центрально міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій обл.. від 01.12.2000р.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України  розгляд справи відкладався з 05.08.2008р. на 14.08.2008р., у судовому 14.08.2008р. оголошувалася перерва до 21.08.2008р. для підготовки повного тексту судового рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор м. Макіївки (далі – Заявник позову) звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м. Макіївка (далі – Позивач) до (далі – Відповідач) про зобов'язання зробити знос не житлового приміщення, яке самовільно реконструйоване, за адресою: м. Макіївка, вул. Руднєва, б.7

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на самовільно, без належної проектної документації та дозволу реконструйовану перукарню, приналежну Відповідачу, та її експлуатацію без здачі державної комісії.

На  підтвердження вказаних обставин Заявник позову надає свідоцтво про право власності  від 20.09.1996р. № 109, свідоцтво про державну реєстрацію Відповідача, довідку про результати перевірки доводів, викладених у зверненні Прокопенко І.О., витяг із Статут Відповідача.

Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовує ст. ст. 24, 29 Закону України „Про планування і забудову територій”, ст. 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 211, 212 Земельного кодексу України, ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру”,  ст.ст. 5, 13, 121, 130 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач надав пояснення від 14.08.2008р. № 13/22-333, в яких позовні вимоги прокурора підтримав, та зазначив, що здійснені Відповідачем демонтаж внутрішньої перегородки та виконання самостійного входу у приміщення є реконструкцією у розумінні ДБН А.2.2-3-2004 (додаток Б), здійснення якої за змістом ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій”  вимагає наявності дозволу інспекції державного архітектурного контролю.

Водночас Позивач зазначив, що крильце та навіс до вбудованого приміщення не є об'єктом нерухомості та не підлягають державної реєстрації.

Відповідач надав заперечення б/н на позовну заяву (зареєстровані канцелярією суду 04.08.2008р. за  № 02-41/25659), в яких позовні вимоги не визнав у повному обсягу у зв'язку із тим, що здійснена реконструкція не підпадає під положення про перепланування жилого фонду, Відповідач не зацікавлений у недооформлені проектної документації та не завдавав шкоди екології.

На виконання вимог ухвал суду від 22.07.2008р. та від 05.08.2008р. Відповідачем були надані додаткові пояснення та документи для залучення до матеріалів справи, зокрема: виписка з ЄДРПОУ, Статут, архітектурний паспорт, фото таблицю перукарні, технічний паспорт, договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, акт КП БТІ м. Макіївки від 02.07.2008р., свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво про право власності від 20.09.1996р. № 109, розпорядження від 30.01.1996р. № 62-р, акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 22.01.1996р., наказ представництва ФДМУ в м. Макіївки від 19.06.1995р. № 3-р, засновницький договір від 23.01.1996р., протокол проведення аукціону № 13 від 01.12.1995р., свідоцтво про державну реєстрацію товариства покупців № 022, протокол загальних зборів членів трудового колективу від 01.06.1995р., відомості про землекористувача.    

Представники Заявника позову та Відповідача у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Позивач у судовому засіданні 14.08.2008р. зазначив про часткове підтримання позовних вимог – в частині необхідності знесення крильця та навісу, виконаного перед входом у Приміщення. Втім, Позивачем не надано відповідної заяви в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак суд розглядає справу в контексті вимог, заявлених прокурором  - про знесення безпосередньо самого вбудованого приміщення.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані учасниками справи документи, визначені в ухвалі від 22.07.2008р., не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.1995р. відбулися загальні збори членів трудового колективу державного комунального підприємства „Оксана”, на яких серед іншого були ухвалені рішення про подання заяви про приватизацію приміщення та створення товариства покупців.

19.06.1995р. наказом представництва Фонду державного майна України в м. Макіївці № 3-р для приватизації майна і приміщень державного комунального підприємства „Оксана” зареєстровано товариство покупців зазначеного підприємства, про що було видано свідоцтво про державну реєстрацію №022.

01.12.1995р. відбувся аукціон з продажу об'єкту приватизації, про що був складений протокол № 13, за результатами якого (аукціону) товариство покупців державного комунального підприємства „Оксана” набуло право на укладання договору купівлі-продажу відповідного майна.

11.12.1995р. між представництвом Фонду державного майна України в м. Макіївці (Продавець) та товариством покупців державного комунального підприємства „Оксана” (Покупець) на підставі зазначеного протоколу аукціону № 13 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за адресою: м. Макіївка-19, вул. Руднева, 7/1.

Відповідно до умов п. 3.2. зазначеного договору 22.01.1996р. вказаний майновий комплекс за актом приймання-передачі   переданий Покупцю.

20.09.1996р. на підставі зазначених договору та акту представництвом Фонду державного майна України в м. Макіївці Покупцю видане свідоцтво про власність № 109.

Відтак, товариство покупців державного комунального підприємства „Оксана” належним чином у розумінні ст.128 Цивільного кодексу УРСР, ст. 27 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” (діяли у відповідний період) набуло права власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Макіївка-19, вул. Руднева, 7/1.

Згідно із розпорядженням голови Центрально-міської ради народних депутатів від 30.01.1996р. № 62-р державне комунальне підприємство „Оксана” перереєстровано у Товариство з обмеженою відповідальністю „Оксана” та був зареєстрований статут зазначеного товариства, що у світлі приписів ст. 34 Закону України „Про підприємства в Україні” (діяв на той момент) зумовлює висновок суду про те, що Відповідач є правонаступником Покупця, а відтак – власником приміщення перукарні за адресою: м. Макіївка-19, вул. Руднева, 7/1 (далі – Приміщення).

Відповідач в перебігу власної господарської діяльності здійснив реконструкцію приналежного йому Приміщення, що полягала у знесенні перегородки стінного шкафу та внаслідок якої загальна площа змінилась з 38,9 кв.м. до 39,2 кв.м.. При цьому, як вбачається із матеріалів справи та з чим погоджується Відповідач, зазначена реконструкція була здійснена без відповідного дозволу Інспекції ДАБК, результати реконструкції державною приймальною комісією до експлуатації не приймалися. Однак, на думку Відповідача, з огляду на акт КП БТІ м. Макіївки від 02.07.2008р., зазначене перепланування не є самовільним.

Крім того, Відповідачем у відповідності із архітектурним паспортом, узгодженим із житлово-експлуатаційною організацією „Орбіс” та затвердженим головним архітектором м. Макіївки 06.03.2002р., був виконаний самостійний вхід у Приміщення.

За таких обставин, Заявник позову вимагає зобов'язати Відповідача здійснити знесення Приміщення.

Позивач позовні вимоги підтримав, але у судовому засіданні 14.08.2008р. зазначив, що знесенню підлягає лише крильце та навіс, виконані Відповідачем перед входом у Приміщення. При цьому саме Приміщення як частину житлового будинку знести неможливо.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, вказаних у запереченнях б/н на позовну заяву (зареєстровані канцелярією суду 04.08.2008р. за  № 02-41/25659)

На виконання вимог ухвал суду від 22.07.2008р. та від 05.08.2008р. Відповідачем були надані додаткові пояснення та документи для залучення до матеріалів справи, зокрема: виписка з ЄДРПОУ, Статут, архітектурний паспорт, фото таблицю перукарні, технічний паспорт, договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, акт КП БТІ м. Макіївки від 02.07.2008р., свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво про право власності від 20.09.1996р. № 109, розпорядження від 30.01.1996р. № 62-р, акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 22.01.1996р., наказ представництва ФДМУ в м. Макіївки від 19.06.1995р. № 3-р, засновницький договір від 23.01.1996р., протокол проведення аукціону № 13 від 01.12.1995р., свідоцтво про державну реєстрацію товариства покупців № 022, протокол загальних зборів членів трудового колективу від 01.06.1995р., відомості про землекористувача.    

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Заявника позову до Відповідача  такими,  що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

За змістом ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” здійснення реконструкції приміщення шляхом демонтажу перегородок вимагає наявності відповідного дозволу, оскільки така реконструкція не може бути віднесено до видів робіт, передбачених п. 4 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р. № 273, на які не вимагається дозвіл.

Дійсно, виходячи із визначення капітального та поточного ремонтів, викладених у листі Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України „Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів” від 30.04.2003р. № 7/7-401, демонтаж перегородок (як внутрішні, так і для самостійного входу у Приміщення) як зміна конструктивних елементів вбудованого приміщення не може бути віднесена до поточного ремонту, а відтак – здійснення такої реконструкції потребує наявності відповідного дозволу на загальних підставах. Кваліфікація вказаних дій Відповідача саме як реконструкції підтверджується змістом визначення, наведеного  у додатку Б до ДБН А.2.2-3-2004 (а.с.96)

Як вбачається з матеріалів справи дозвіл на виконання будівельних робіт Відповідачу не надався.

За таких обставин, здійснена Позивачем реконструкція Приміщення кваліфікується судом як самовільне будівництво у розумінні ч.10 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій”. При цьому посилання Відповідача на позицію з цього приводу КП БТІ м. Макіївки, викладену у акті від 02.07.2008р., та наявність узгодженого і затвердженого архітектурного паспорту судом до уваги не приймаються через юридичну неспроможність та з огляду на те, що питання надання дозволів згідно ч. 14 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” та п. 1.1. згадуваного вище Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт віднесено до компетенції інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю.

Частиною 7 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Отже, за змістом наведеного положення закону, судом може бути прийняте рішення про знесення нерухомого майна виключно у разі неможливості або відмови особи здійснити перебудову згідно із іншим рішенням суду. Відтак, вказаною нормою матеріального права встановлена певна послідовність ймовірного застосування способів судового захисту, дотримання якої є обов'язковим для суду з огляду на приписи ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України.

Приймаючи до уваги, що ані Заявником позову, ані Позивачем всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України на надано належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість знесення нерухомого майна за рішенням суду, заявлені вимоги є юридично неспроможними та безпідставними.

Зазначений висновок суду ґрунтується також на наступних положеннях нормативних приписів.

У розумінні п. 4 ч. 1 ст. 346  та ст. 349 Цивільного кодексу України ймовірне задоволення заявлених вимог та виконання рішення призвело б до припинення права власності Відповідача на відповідне майно внаслідок його фізичного знищення.

Між тим, як встановлено судом, Відповідач є законним та правовірним власником Приміщення, що узгоджується із відповідними презумпціями, встановленими ст. 204 (відносно правомірності правової підстави набуття права власності) та ст. 328 (відносно правомірності факту набуття права власності) Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплені і в ст.321 Цивільного кодексу України. Таким чином, заявлені вимоги щодо знищення нерухомого майна Відповідача не можуть бути задоволені і через те, що суперечать наведеним положенням національного законодавства.

Висновок суду про безпідставність  (в контексті порушення права власності) задоволення зазначених вимог  узгоджується із загальновизнаними міжнародними нормами. Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції  про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., „ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права”.

Враховуючи, що, з одного боку, статтею 1  згаданого Закону України  від 17.07.1997р. Україна повністю визнала на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р. щодо визнання обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення із застосування Конвенції, а, з іншого боку, ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” прямо визначила, що практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для національних судів,  правові позиції Європейського суду з питань застосування Конвенції, зважаючи на їх прецедентність,  мають кваліфікуватися як невід'ємна частина нормативного поля Конвенції.

У світлі зазначених висновків суд вважає за необхідне навести позицію Європейського суду з прав людини сформулювану в п. 46 Рішення від 29.06.2004р.  у справі  „Жовнер проти України” (розміщене в інформаційній базі „ЛІГА”) : „Суд вважає, що стаття 1 Першого Протоколу містить три чіткі положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права власності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загальних інтересів. Мова не йде про правила, які не мають зв'язку між собою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків посягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні (рішення у справі "Бейелер проти Італії", N 33202/96, § 98, CEDH 2000-I).”

Отже, враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 1 Першого протоколу Конвенції  про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р., для позбавлення Відповідача права власності на Приміщення шляхом знищення останнього, заявлені прокуратурою вимоги є юридично неспроможними і у розумінні обов'язкових для застосування в Україні міжнародних норм.

Посилання у позовній заяві на положення ст.ст. 211, 212 Земельного кодексу України, якими встановлені види порушень земельного законодавства та вимоги щодо приведення самовільно зайнятих земельних ділянок у придатний для використання стан (у тому числі – шляхом знесення об'єктів нерухомості), судом у якості належних підстав для задоволення заявлених позовних вимог також не приймаються.

За змістом абз. 15 ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” кваліфікуючою ознакою самовільного  зайняття земельної ділянки є вчинення дій з фактичного використання за відсутністю відповідної правової підстави.

Однак, як встановлено судом, спірна реконструкція самого Приміщення (внутрішніх та зовнішніх перегородок) жодною мірою не пов'язана із самовільним зайняттям земельної ділянки Відповідачем (розташування крильця та навісу до уваги не береться, оскільки відносно них прокурором вимог не заявлено).

Отже, дії Відповідача за будь-яких обставин не можуть вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки та мати наслідки, передбачені ст. 212 Земельного кодексу України.

Крім того, судом також враховується, те, що спірне приміщення є вбудованим у житловий будинк (а.с.40), а отже вимога прокуратури про його знесення, як правильно зазначеного Позивачем, об'єктивно не може бути виконана без завдання шкоди зазначеному будинку та утворення загрози для життя і здоров'я його мешканці. Між тим, згідно ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, за змістом ст. 121 Основного закону України та ст. 4 Закону України „Про прокуратуру” сутністю  діяльності органів прокуратури становить саме захист зазначених конституційних категорій  від неправомірних посягань.

Відтак, в контексті зазначених норм, вимоги прокуратури про знесення Приміщення, яка є вбудованою частиною багатоквартирного житлового будинку  не підлягають задоволенню як такі, що за своїм змістом та ймовірними наслідками є несумісними із конституційними засадами діяльності та функціями органів  прокуратури.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог прокурора м. Макіївки в інтересах держави в особі Макіївської міської ради у повному обсягу.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Заявник позову згідно п. 30 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78,  судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволення позовних вимог Прокурора м. Макіївки в інтересах держави в особі Макіївської міської ради, м. Макіївка (ідентифікаційний код 25721195) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Оксана”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 20376210) про зобов'язання зробити знос не житлового приміщення, яке самовільно реконструйоване, за адресою: м. Макіївка, вул. Руднєва, б.7 у повному обсягу.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення  підписано та оголошено  у судовому засіданні 21.08.2008р.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня його прийняття.

               Суддя