Постанова

від 29.11.2011 по справі 5019/1687/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

                                     

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

29 листопада 2011 року                                                           Справа № 5019/1687/11  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Маціщук А.В.

судді                                                   Петухов М.Г. ,

 судді                                                   Гулова А.Г.   

за участю представників сторін: < Текст >

позивача - пред-к ОСОБА_1/пост.дов.№ 20 від 07.02.2011 р./

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду  Рівненської області від 11.10.11 р.

у справі № 5019/1687/11   (суддя  Бережнюк В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт-Альфа"

до відповідача  товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС"

про стягнення в сумі  178 663 грн. 79 коп.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від  11 жовтня 2011 року у справі № 5019/1687/11 задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт-Альфа" до товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" і підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" 178663,79 грн., з яких - 139067,58 грн. боргу, 8499,99 грн. - боргу з урахуванням індексу інфляції, 2332,71 грн. -  відсотків річних, 28813,51 грн. - штрафу, а також 1786,64 грн.  витрат на державне мито та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

  Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС" не погоджується із прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області та прийняти нове  рішення, яке б відповідало фактичним обставинам справи, щодо наявної заборгованості товариства. Вважає, що оскаржуване рішення було прийнято  з порушенням норм процесуального та матеріального права, без належного дослідження фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, скаржник пояснює, що суд першої інстанції  неправомірно застосував норми Цивільного кодексу України, зокрема - ст.ст.509,530,549,625 до спірних правовідносин, оскільки такі норми права визначають застосування відповідальності до боржника за порушення зобов’язання перед іншою особою. При цьому вважає, що судом не було перевірено відповідність розрахунку сум штрафних санкцій вимогам закону. Відповідач стверджує, що застосування штрафних  санкцій  до товариства є неправомірним, оскільки позивачем не доведено і судом безпідставно зроблено висновок з приводу наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Посилаючись на умови договору, скаржник доводить, що переважною формою розрахунків між сторонами є розрахунки у грошовій формі, які можуть бути здійснені/проведені шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позивача або шляхом передачі готівки відповідачем уповноваженим працівникам сторони позивача (директору, гол.бухгалтеру, касиру). Вважає, що позивач всупереч ст.33 ГПК України не надав доказів, які б свідчили про відсутність грошових надходжень від відповідача в рахунок погашення заборгованості.

Щодо неповного з'ясування обставин справи, скаржник пояснює, що позивач  визначивши суму боргу 144067,58 грн., не надає розрахунку такого боргу з посиланням на конкретні видаткові накладні, за якими відповідач не здійснив оплату. Зокрема загальний розмір суми, що міститься у наданих до суду накладних становить 248065,02 грн. При цьому відповідач стверджує, що дізнався про існування накладних № ТРН-РВ/002148 від 10.11.2010 р.,  № ТРН-РВ/002160 від 11.11.2010 р., № ТРН-РВ/002195 і № ТРН-РВ/002196 від 15.11.2010 р., № ТРН-РВ/002234 і № ТРН-РВ/002235 від 18.11.2010 р. на загальну суму 27598,35 грн. лише із позову ТОВ «Ферозіт-Альфа». Стверджує при цьому, що ці документи не підписані представниками ТОВ «Теплобуд-СТС», і відповідачеві під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано можливість довести факт непідписання представниками ТзОВ «Теплобуд-СТС» цих накладних, зокрема, шляхом проведення судової експертизи, клопотання про призначення якої було заявлено. Скаржник звертає увагу, що таке клопотання відповідача відхилене судом без викладення доводів/мотивів, що суперечить ст.84 ГПК України.

Позивач ТзОВ «Ферозіт-Альфа» у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги, оскільки скарга не містить доказів, які б вказували на порушення судом  норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає,  що рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.2011 р. у справі № 5019/1687/11 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні та доведенні обставин, що мають значення для справи, дослідженні належних та допустимих доказів, поданих позивачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому підстав для його зміни чи скасування, з мотивів наведених у апеляційній скарзі немає.

Відповідач/скаржник не забезпечив явку  представника  в судові засідання. Про час і місце судового засідання суд повідомляв відповідача двічі за юридичною адресою, яка зазначена скаржником в апеляційній скарзі та підтверджена спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який одержаний апеляційним судом відповідно до ст.ст.17,22-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у зв’язку із розглядом цієї справи. Тому примірники повідомлень про вручення поштових відправлень, повернуті поштовим відділенням з позначками про повернення по закінченню строку зберігання і неявкою адресата за одержанням є належним доказом виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника скаржника               за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обгрунтованність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено слідуюче.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферозіт-Альфа" звернулося до господарського суду  з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю  "Теплобуд-СТС" про стягнення  183663,79 грн.  заборгованості по розрахунках за отриманий товар, з яких: 144 067,58 грн. - боргу, 8499,99 грн. – борг  з урахуванням індексу інфляції, 2332,71 грн. -  відсотки річних і 28 813,51 грн. - штраф.

28.09.2011 р. позивач подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої зменшив суму боргу і просить стягнути з відповідача 178663,79 грн., з яких 139067,58 грн. - борг, 8499,99 грн. - борг з урахуванням індексу інфляції,  2332,71 грн. -  відсотки річних і 28813,51 грн. – штрафу. Така заява прийнята судом першої інстанції до розгляду по суті, що відповідає нормам ст.22 ГПК України.

Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 06 жовтня 2010 року сторони товариство з обмеженою відповідальністю "Ферозіт-Альфа"/постачальник та товариство з обмеженою відповідальністю "Теплобуд-СТС"/покупець уклали договір поставки товарів № РВ/06/10/1.

Договір підписаний представниками сторін і скріплений їх печатками.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України є однією із підстав виникнення господарського зобов’язання.

Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання   має   виконуватись належним   чином   відповідно  до  умов договору та вимог  актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

За умовами розд.1 договору № РВ/06/10/1 від 06.10.2010 р. постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність покупцю будівельні матеріали (товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються в накладних, які є підставою для розрахунків.

Згідно з п.2.6. договору перехід права власності на поставлену партію товару відбувається в момент підписання накладної.

За умовами п.4.1. сторони погодили, що оплата товару має виконуватись протягом 14 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця.

За п.4.2 визначено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника.

Протягом жовтня-листопада 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв товари на загальну суму 251578,68 грн., що підтверджено видатковими накладними, копії яких залучені до справи на арк.11-35. Видаткові накладні підписані представниками постачальника ТОВ «Ферозіт-Альфа» і одержувача/платника ТОВ «Теплобуд-СТС» та скріплені печатками цих товариств, що підтверджує повноваження їх представників.

Видаткові накладні мають необхідні реквізити відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 (в редакції 07.06.2010 р. та від 08.11.2010 р.), тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція з постачання, і, відповідно – є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Колегія суддів звертає увагу, що видаткові накладні містять посилання на рахунки-фактури та договір № РВ/06/10/1 від 06.10.2010 р. у графі ‘підстава’; у графі ‘умова продажу’ зазначено про безготівковий розрахунок та про товарний кредит.

У строки, визначені договором поставки, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково, на суму 112511,1 грн.: станом на 24.12.2010 р. сплатив 107511,1 грн. і 25.07.2011 р. сплатив 5000 грн., що підтверджено банківськими виписками за період з 06.10.2010 р. по 24.12.2010 р. включно і за 25.07.2011 р./а.с.77-106/, а також - довідкою ЗГРУ «Приватбанк» у м.Львові про надходження коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ферозіт Альфа» від ТОВ «Теплобуд-СТС» за період з 06.10.2010 р. по 03.10.2011 р./а.с.108/.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач у платіжних документах підставами платежів визначає конкретні накладні або рахунки, які були зазначені у видаткових накладних, та  договір № РВ/06/10/1 від 06.10.2010 р., що дозволяє кореспондувати первинні документи (видаткові накладні та платіжні документи) та підтвердити визначені позивачем суми боргу 144067,58 грн. станом на 24.12.2010 р. та 139067,58 грн. на час звернення позивачем із заявою до суду.

Таким чином, належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст.33-34,43 ГПК України підтверджено наявність заборгованності по розрахункам за поставлені товари, і місцевим господарським судом правомірно з урахуванням вищезазначених обставин та норм права задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 139067,58 грн. боргу за заявою позивача про зменшення позовних вимог.

Оскільки несвоєчасне виконання грошових зобов’язань має місце, є підставними і відповідно до ст.625 ЦК України правомірно задоволені місцевим господарським судом позовні вимоги про стягнення 8499,99 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 2332,71 грн. відсотків річних за період прострочення оплати 144067,58 грн. з 24.12.2010 р. по 08.07.2011 р.

Крім того, умовами п.5.3. договору встановлено, що у випадку прострочення оплати вартості поставленого товару більше ніж на 20 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого товару. Враховуючи, що остання поставка відбулась 22.11.2010 р.(накладна № ТРН-РВ/002262 на суму 3513,66 грн.), термін оплати цієї поставки закінчився 08.12.2011 р. і прострочення понад 20 днів оплати цієї поставки, так само як і попередніх неоплачених поставок на суму 144067,58 грн., має місце  по 19.04.2011 р., тобто – понад 20 календарних днів (як зазначає у своєму розрахунку позивач, враховуючи, що останній платіж до 19.04.2011 р. був виконаний 24.12.2010 р.). Тому є підставною і правомірно задоволена місцевим господарським судом позовна вимога про стягнення 28813,51 грн. штрафу, що відповідає умовам договору, конкретним обставинам справи і ст.546 ЦК України, ст.ст.179,217,230, ч.4,6 ст.231 ГК України.

Доводи скаржника про недоведенність суми боргу і, відповідно, безпідставність стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та штрафу не відповідають матеріалам справи, не підтверджені доказами в порядку ст.ст.33,34 ГПК України та не грунтуються на нормах матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Так, відповідач всупереч нормам ст.ст.33-34 ГПК України не наводить конкретних заперечень щодо заявленої суми боргу і не спростовує доказами пред’явлені вимоги. Будь-яких доказів сплати боргу відповідач суду не надав. Його пояснення в апеляційній скарзі щодо можливого розрахунку шляхом передачі готівки відповідачем уповноваженим працівникам позивача, крім того, що не підтверджені жодним доказом, суперечать умовам розд.4 і п.1.3 договору, де сторони визначили обраний ними платіжний інструмент – шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок постачальника. В договорі та в накладних спосіб розрахунків визначений лише як безготівковий розрахунок, що відповідає нормам ч.1 ст.198 ГК України та ч.2 ст.1087 ЦК України.

Пояснення відповідача про те, що йому не було відомо про існування видаткових накладних № ТРН-РВ/002148 від 10.11.2010 р.,  № ТРН-РВ/002160 від 11.11.2010 р., № ТРН-РВ/002195 і № ТРН-РВ/002196 від 15.11.2010 р., № ТРН-РВ/002234 і № ТРН-РВ/002235 від 18.11.2010 р. на загальну суму 27598,35 грн. не спростовують факту отримання ним товарів, а можуть свідчити про неналежний бухгалтерський облік на підприємстві відповідача.

Доводи відповідача про те, що такі накладні не підписані працівниками ТОВ «Теплобуд-СТС», в зв’язку з чим було заявлене клопотання про призначення судової експертизи, яке відхилене судом без викладення мотивів всупереч ст.84 ГПК України, не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування рішення з урахуванням такого.

Суд першої інстанції не задоволив клопотання про призначення судової експертизи, однак всупереч нормам п.4 ст.84 ГПК України не зазначив про це в мотивувальній частині рішення і не виклав доводів, за якими господарський суд відхилив клопотання. Разом з тим, згідно зі ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.   

Як зазначено вище, надані позивачем суду видаткові накладні за формою і змістом відповідають нормам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та містять необхідні дані для підтвердження факту поставки. Судова експертиза має призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Клопотання відповідача про призначення судової експертизи є необгрунтованим, у ньому не наведені обставини, які є об’єктивно достатніми для сумнівів та перевірки достовірності наданих позивачем накладних.

Колегія суддів вважає, що обставини у справі встановлені повно, вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності, і підстав для призначення судової експертизи для перевірки достовірності підписів представників покупця та відбитків печатки на накладних – немає. Колегія суддів вважає, що заява необгрунтованого клопотання про призначення експертизи направлена на зволікання із вирішенням спору та відтермінування проведення розрахунків, тому є недобросовісним використанням стороною свого процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України,  суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.2011 р. у справі                     № 5019/1678/11 залишити без змін.

Матеріали справи № 5019/1687/11 повернути господарському суду Рівненської області.

< Текст >

Головуючий  суддя                                                                         Маціщук А.В.

Суддя                                                                                                 Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                                 Гулова А.Г.  

 01-12/16930/11  16930/11