Рішення

від 20.12.2011 по справі 5015/6301/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.11                                                                                           Справа№ 5015/6301/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:

Приватного підприємства “Корал” (м. Дрогобич Львівської області)

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Тур” (м. Львів)

про:

стягнення заборгованості в розмірі 218 326,41 грн.

                                                                                                       Суддя   Пазичев В.М.

При секретарі   Малюшевська І.Є.

Представники:

 від позивача:

ОСОБА_1-представник, довіреність від 03.11.2011 року

 від відповідача:

не з”явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору:  На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства “Корал” (м. Дрогобич Львівської області), до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Тур” (м. Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 218 326,41 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області  від 27.10.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 04.11.2011 року. Ухвалою від 04.11.2011 року розгляд справи відкладено до 23.11.2011 року, у зв»язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 23.11.2011 року розгляд справи відкладено до 05.12.2011 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 05.12.2011 року розгляд справи відкладено до 14.12.2011 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 14.12.2011 року розгляд справи відкладено до 20.12.2011 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду  про порушення провадження у справі від 27.10.2011 року, про відкладення від 04.11.2011 року, від 23.11.2011 року, від 05.12.2011 року, від 14.12.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника  в судове засідання  забезпечив.

05.12.2011 року за вх.№28740/11 позивач подав додаткові обґрунтування на відзив відповідача по справі №5015/6301/11 та Акт звірки взаєморозрахунків станом на 24.11.2011 року.

14.12.2011 року за вх.№29750/11 позивач подав додаткові пояснення по справі.

20.12.2011 року за вх.№30202/11 позивач подав додаткові пояснення до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 27.10.2011 року, про відкладення від 04.11.2011 року, від 23.11.2011 року, від 05.12.2011 року, від 14.12.2011 року не виконав, відзив на позов представив, явку повноважного представника  не забезпечив, хоч і був належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 15.12.2011 року і його явка була визнана обов”язковою.

Відповідач 04.11.2011 р. подав через канцелярію суду (вх. № 25703/11) клопотання про відкладення розгляду справи для подання нормативно та документально обґрунтованого відзиву на позов.

23.11.2011 року за вх.№319 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України,  рішення виготовлено, підписано та оголошено 20.12.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як вбачається із позовної заяви, 12.01.2011 року між приватним підприємством «Корал» (надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов - Тур»(надалі –відповідач) був укладений договір поставки № 11-01-12 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, Продавець зобов'язався, в порядку та на умовах визначених у договорі, передати Покупцеві вироби із граніту (далі - товар), а останній зобов'язаний прийняти їх та оплатити.

Згідно п. 1.2 цього договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення визначаються додатками, що є невід'ємною частиною цього договору.

В 2 розділі договору ціна товару, вартість кожної партії та строки оплати визначаються додатками, що є невід'ємною частиною цього договору.

12.01.2011 року між вищевказаними юридичними особами було укладено додаток №1 до договору поставки № 11-01-12 від 12.01.2011 року.

В пункті першому додатку міститься найменування товару, розмір та кількість.

Пунктом 2 вказаного додатку визначено загальну вартість товару - 193 905, 00 грн. в т.ч. ПДВ-32317, 50 грн.

31.01.2011 року позивачем було поставлено товар, вказаний в додатку №1, а саме: 1. плити гранітні полір. 116,05 кв.м.; 2. плити гранітні полір. 20 мм 150,75 кв.м.; 3. плити гранітні Капустин р-ща 20 мм. 109,19 кв.м. Прийняття товару засвідчується видатковою накладною № РН-0000004 від 31.01.2011 року, в якій вказаний той самий товар, що і в додатку №1 до договору. Ця накладна підписана ОСОБА_2 на підставі довіреності №2 від 31.01.2011 року, виданої ОСОБА_2 на отримання від ПП «Корал»цінностей за договором №11-01-12 від 12.01.2011 року.

ТзОВ «Азов - Тур»зобов'язання перед ПП «Корал»щодо оплати вартості товару не виконав належним чином, у зв'язку з чим  позивач відправив відповідачу претензію, в якій просив сплатити борг в сумі 193 905,00 грн. та пеню в розмірі 9 695, 25 грн.

11.03.2011 року позивачем була отримана відповідь на претензію, в якій відповідач не погоджувався із заборгованістю, що вказана у претензії.

За підрахунком позивача, станом на момент звернення з позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становить –218 326,41 грн.

В п.3 додатку до договору поставки вказано, що оплата за товар, згідно цього додатку, здійснюється протягом 5 банківських днів після поставки товару.

Оскільки поставка товару була здійснена 31.01.2011 року то, на думку позивача, право вимоги заборгованості у позивача виникло 08.02.2011 року.

Відповідач заперечує проти позову та вважає його подання передчасним та таким, що порушує фінансові інтереси підприємства, оскільки, відповідно до п. 1.1 договору поставки №11-01-12 від 12.01.2011 року, Продавець зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених у договорі передати покупцю вироби із граніту (далі - товар), а Покупець зобов'язаний прийняти їх та оплатити. Також 12.01.2011 року було укладено Додаток №1 до договору поставки від 12.01.2011 №11-01-12. Згідно п. 4 додатку, поставка товару повинна була здійснитися на протязі 20 календарних днів із дати укладення цього додатку.  У позовній заяві позивачем зазначено, що 31.01.2011 року він передав у власність товар, згідно видаткової накладної № РН 0000004 на загальну суму 193 905, 00 грн., в тому числі ПДВ 32 317, 50 грн. Але, на думку відповідача,  поставка здійснилась не у відповідності із умовами договору та норм чинного законодавства України. При вивантаженні товару уповноваженим представником відповідача до водія була поставлена вимога надати документи, які необхідні для перевезення вантажу на території України. За твердженням відповідача, водій відмовився надати такі документи.

Хоча, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні від 25.02.2009 року у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах повинні бути наступні документи: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також, спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995 року затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля та введено їх у дію з 1 січня 1996 року, зокрема, затверджено форму товарно - транспортної накладної. Також, пунктом 2 цього наказу встановлено обов'язковим застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності. У товарно - транспортній накладній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження) та його отримувача (щодо фактичного отримання товару).

Отже, відповідач зазначає, що при відсутності всіх вище перелічених документів, що підтверджують факт відвантаження та/чи отримання товарів, не можна стверджувати про здійснену позивачем поставку.

Тому, враховуючи ці обставини відповідач вважає, що поставка була здійснена із порушенням договору та закону.

На момент розгляду справи відповідач не подав докази погашення боргу.

При прийнятті рішення  суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України,  договір є обов”язковим для виконання сторонами.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 12.01.2011 року між приватним підприємством «Корал» (надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов - Тур»(надалі –відповідач) був укладений договір поставки № 11-01-12 (далі - договір).

ТзОВ «Азов - Тур»зобов'язання перед ПП «Корал»щодо оплати вартості товару не виконав належним чином, у зв'язку з чим, за підрахунком позивача, станом на момент звернення з позовом, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі –218 326,41 грн.

Відповідач заперечує проти позову та вважає його подання передчасним та таким, що порушує фінансові інтереси підприємства, оскільки зазначає, що поставка товару, згідно видаткової накладної №РН 0000004 на загальну суму 193905,00 грн. здійснювалась не у відповідності із умовами договору та законодавства України.

Однак, у п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні від 25.02.2009 року»вказано, що навіть особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою. Тобто, із змісту вбачається, що право вимагати перелічені в додатку до цієї постанови документи мають особи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті у сфері безпеки дорожнього руху.

Із відзиву вбачається, що такі документи вимагав уповноважений представник відповідача, а сам відповідач посилається на непредставлення йому цих документів, як на таку підставу, що дозволяє йому ухилитися від виконання своїх зобов»язань за договором поставки.

Окрім цього, вищевказана постанова ніяким чином не стосується умов договору поставки від 12.01.2011 року №11-01-12, оскільки, відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Вищевказана постанова стосується лише питання щодо перевезення товарів, та інших вантажів юридичними або фізичними особами підприємцями, які здійснюють діяльність, яка передбачає отримання ліцензії. Стаття 909 ЦК України чітко дає визначення договору перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частина 3 ст. 909 ЦК України передбачає, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Таким чином, позивач поставив товар на підставі договору поставки від 12.01.2011 року №11-01-12 та додатку № 1 до цього договору, а тому документи, які вказані у вищевказаній постанові жодного відношення до виконання договору поставки не мають.

Також, відповідно до п. 4.4. договору поставки від 12.01.2011 року №11-01-12, за прострочення здійснення   розрахунку   за  поставлений  товар   покупець зобов»язаний виплатити останньому пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Однак, зі ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути із відповідача пеню в розмірі 14 904,12 грн., що розрахована в межах подвійної облікової ставки Національного банку України за час прострочення з 08.02.2011 року по 07.08.2011 року, 3506,23 грн. три проценти річних, 6011,06 грн. індекс інфляції за весь час прострочення, а також суму основної заборгованості в розмірі 193 905, 00 грн.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач не подав належні та допустимі докази, що спростовують позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства “Корал” (м. Дрогобич Львівської області) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Тур” (м. Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 218 326,41 грн є обгрунтованим та  підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію від 18.10.2011 року на суму 2 183,26 грн. про сплату державного мита та квитанцію від 18.10.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 232 ГК України,   ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -   

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити.  

2.          Стянути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Азов-Тур” (79053, м.Львів, вул.В.Великого,16; п/р НОМЕР_1 в ПАТ «АКБ Львів», МФО 325268; код ЄДРПОУ 31074140 на користь Приватного підприємства “Корал” (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Самбірська, буд.61/1; п/р 26002141007601 в ДФ АТ «Брокбізнесбанк», МФО 325774; код за ЄДРПОУ 32545853) заборгованість в розмірі  218 326 (двісті вісімнадцять тисяч триста двадцять шість) грн. 41 коп., 2 183 (дві тисячі сто вісімдесят три) грн. 26 коп. - сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                             Пазичев В.М.