Постанова

від 20.12.2011 по справі 5016/2913/2011(17/121)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5016/2913/2011(17/121)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р. Справа № 5016/2913/2011(17/121)

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телец - Капітал”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2011 року

у справі № 5016/2913/2011 (17/121)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Телец - ВАК”, м. Миколаїв, пров. Транспортний, 9

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телец - Капітал”, м. Миколаїв, пров. Транспортний, 9

про визнання недійсним договору № 1 від 01.08.2007 року,-

                                                          ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Телец - ВАК” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телец - Капітал” про визнання недійсним договору № 1 від 01.08.2007 року.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2011 року по справі № 5016/2913/2011 (17/121) (суддя Коваль С.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Телец-Капітал” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2011 року по справі № 5016/2913/2011 (17/121) та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представників сторін, а тим паче, що в ухвалі суду апеляційної інстанції від 07.11.2011 року про прийняття апеляційної скарги до провадження  було зазначено, що незабезпечення сторонами в судове засідання своїх представників не буде перешкоджати розгляду апеляційної скарги.

Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Від сторін, представники яких не з'явились у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких клопотань не надходило.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши  доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено в ході апеляційного перегляду, 01 серпня  2007 року між сторонами по справі було укладено договір № 1 „Про організацію спорудження об'єкта будівництва”.

Терміни, що вживаються у цьому договорі, визначені у статті 1 Закону України від 19.06.2003 року № 978-ІV „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” (в редакції станом на дату укладення договору).

Так, Фонд фінансування будівництва (ФФБ) – це кошти, передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ; управитель –це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію; об'єкт будівництва –це будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів; об'єкт інвестування –це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном; Правила ФФБ –це система норм, затверджена та оприлюднена управителем цього фонду, якої мають дотримуватися всі суб'єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном, визначеної установником управління; договір управителя із забудовником –це договір, який регулює взаємовідносини управителя із забудовником щодо організації спорудження об'єктів будівництва з використанням отриманих в управління управителем коштів та подальшої передачі забудовником об'єктів інвестування установникам управління; установник управління майном –це особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном.

Відповідач, укладаючи цей договір, діяв як фінансова установа згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 149 від 05.07.2007 року, та на підставі ліцензії серії АВ № 307941 на провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю, виданої Державною комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

25.07.2007 року. 01.08.2007 року загальними зборами учасників відповідача були затверджені Правила Фонду фінансування будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Чигрина, 94 виду А.

Отже, договір № 1 „Про організацію спорудження об'єкта будівництва” від 1 серпня  2007 року – є договором управителя із забудовником у розумінні Закону України від 19.06.2003 року № 978-ІV „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

Згідно з п.1.1. вказаного договору, управитель (відповідач) замовляє забудовнику (позивачу) збудувати об'єкт будівництва –багатоповерховий житловий будинок за адресою: м. Миколаїв вул. Чигрина, 94, а забудовник зобов'язується на свій ризик безпосередньо або опосередковано виконати всі роботи по спорудженню об'єкта будівництва та введення його в експлуатацію, а також передати у власність установникам об'єкти інвестування у відповідності із вимогами цього договору, Правил ФФБ та проектною документацією на об'єкт будівництва за рахунок грошових коштів установників, отриманих управителем в довірче управління через ФФБ виду А.

Згідно п. 1.2., договору, об'єктом будівництва є житловий багатоповерховий будинок за адресою: м. Миколаїв, вул. Чигрина, 94, складається з 7 під'їздів (1, 2, 3, 4, 6, 7 під'їзди мають 9 поверхів, 5 під'їзд має 10 поверхів) та 176 квартир загальною площею 16371,59 кв.м.

Сторонами також підписано додатки до договору: № 1 „Обсяг замовлення об'єктів інвестування в об'єкті будівництва –багатоповерховому житловому будинку за адресою вул. Чигрина, 94”, №2 „Календарний план спорудження об'єкта будівництва –багатоповерхового житлового будинку за адресою вул. Чигрина, 94”, № 3 „Графік фінансування спорудження об'єкта будівництва –багатоповерхового житлового будинку за адресою вул. Чигрина, 94”.

Також 01 серпня 2007 року сторонами підписаний акт прийому - передачі, за яким позивач передав відповідачу майнові права на 80 квартир загальною площею 7680,68 кв.м., що будувалися у вказаному житловому будинку, для подальшої передачі їх установникам управління майном на умовах Правил Фонд фінансування будівництва.

Відносини сторін регулюються Законом України від 19.06.2003 року № 978-ІV „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, забудовником може бути особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва та уклала договір з управителем.

Згідно статті 1 Закону України від 20.05.1999 року № 687-XIV „Про архітектурну діяльність” (в редакції станом на день укладення спірного договору), забудовник –це особа, яка відповідно до закону отримала право власності або користування земельною ділянкою для містобудівних потреб та виконує передбачені законодавством дії, необхідні для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Частинами 2, 3 ст. 24 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-ІІІ „Про планування і забудову територій” (чинного на день укладення спірного договору) передбачалося, що фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, до якої додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. У разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, –нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними та/або місцевими правилами забудови.

Отже, необхідною умовою для виконання функцій замовника будівництва є наявність у особи права власності або користування земельною ділянкою, виділеною в установленому порядку під забудову, а за відсутності такого –наявність нотаріально засвідченої згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову.

Право власності та користування земельними ділянками визначається Земельним кодексом України. Згідно ст. 125 ЗК України (в редакції на дату укладення спірного договору), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на вказану дату), право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що на дату укладення між сторонами договору „Про організацію спорудження об'єкта будівництва” право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Миколаїв, вул. Чигрина, 94, належало Відкритому акціонерному товариству Енергопостачальній компанії „Миколаївобленерго” на підставі укладених з Миколаївською міською радою договорів оренди землі від 02.10.2006 року та 23.10.2006  року, на підставі яких ВАТ ЕК „Миколаївобленерго” отримало в користування земельні ділянки площею 5203 кв.м. та 4051 кв.м. цільовим призначенням „для проектування та будівництва багатоповерхових житлових будинків по вул. Чигрина, 94 (Заводський район)”.

01 вересня 2006 року між позивачем та ВАТ ЕК „Миколаївобленерго” було укладено договір про сумісну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль і майна, яке належить їм на відповідних правових підставах, діяти спільно для досягнення спільної господарської мети –будівництва та введення в експлуатацію житлових будинків по вул. Чигрина, 94. За умовами цього договору, та додаткової угоди № 1 від 12.10.2006 року до цього договору, ВАТ ЕК „Миколаївобленерго” повинно було надати позивачу для будівництва житлових будинків земельні ділянки площею 5203 кв.м. та 4051 кв.м.

Однак чинним законодавством України, зокрема ст.ст. 125, 126 ЗК України, не передбачено можливості набуття особою права власності або права користування землею на підставі договору спільної діяльності з землекористувачем. Тому колегія суддів приходить до висновку, що на дату укладення договору з відповідачем позивач не мав ані права власності, ані права користування земельними ділянками, на яких цим договором передбачалося будівництво житлових будинків.

Дозволи на виконання будівельних робіт по будівництву житлових будинків на вказаних земельних ділянках від 06.07.2007 року (на 1 чергу) та від 24.10.2007 року (на 2 чергу) були видані Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Миколаївського міськвиконкому не позивачу, а ВАТ ЕК „Миколаївобленерго”. Позивача у цих дозволах зазначено лише як генпідрядника.

Не містять матеріали справи і нотаріально засвідченої згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову.

Таким чином, з огляду на відсутність у позивача визначеної законом можливості бути забудовником, договір № 1 від 01.08.2007 року „Про організацію спорудження об'єкта будівництва” не відповідає вимогам ч. 2 ст. 4 Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, ст. 1 Закону України „Про архітектурну діяльність”, ч. 2, 3 ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій”.

Доводи апеляційної скарги викладеного не спростовують. Фактичне користування позивачем земельними ділянками, навіть за наявності укладеного із землекористувачем договору про спільну діяльність, але за відсутності оформленого в установленому порядку права власності або користування землею, не надає позивачу права бути забудовником у розумінні Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. Що  стосується прав та  обов'язків  сторін, у  разі  визнання договору  недійсним, то  вони  передбачені  ст.216  ЦК  України.

Таким чином судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи позивачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили позицію позивача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається позивач.

Всі  інші  зауваження,  викладені  у  апеляційній  скарзі,  колегія  суддів  не  приймає  до  уваги  з  підстав  викладених  вище.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З  урахуванням  наведеного  колегія  суддів  вважає, що  апеляційна  скарга  не підлягає  задоволенню, а  рішення господарського  суду  слід  залишити  без  змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

                                              ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телец - Капітал”, м. Миколаїв, на рішення господарського Миколаївської області від 21 жовтня 2011 року № 5016/2913/2011 (17/121) залишити  без  задоволення,  рішення  господарського  суду  без  змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

Повний текст постанови підписаний 23 грудня 2011 року.

           Головуючий суддя:                                                                               М.В. Михайлов

           Суддя:                                                                                    А.І. Ярош

           Суддя:                                                                                     О.О. Журавльов