Постанова

від 17.08.2011 по справі 2а/0570/12029/2011

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 17 серпня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/12029/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  15 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Смагар С.В.

при секретарі          Закутько О.В.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. при секретарі судового засідання Закутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу   

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс», м. Донецьк  

до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 24 грудня 2010 року   

за участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1 – за дов. від 14.07.2011р.          

від відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 11.02.2011р.

ВСТАНОВИВ:   

      Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання                           нечинними податкових повідомлень-рішень від 24 грудня 2010 року                                     № 0000622302/1/13993/10 та № 0000632302/1/13994/10.        

     Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у підприємства  були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг», та посилається на неправомірність висновку відповідача щодо нікчемності правочинів із даним контрагентом.

     Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг», ґрунтуючи свої висновки на акті позапланової перевірки контрагента позивача, складеного Державною податковою інспекцією в Іллічівському районі м. Маріуполя.

     Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

    Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 35271351, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 6104421 від 11 липня 2007 року.     

     Відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2009 року по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг», наслідки якої викладені в акті перевірки від 1 жовтня 2010 року № 3209/23-211/35271351 (надалі - акт перевірки).      

     За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем з урахуванням результатів адміністративного оскарження 24 грудня 2010 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин:

№ 0000632302/1/13994/10, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 120873 грн., у тому числі за основним платежем 80582 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40291 грн.;

№  0000622302/1/13993/10, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 151092 грн., у тому числі за основним платежем 100728 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 50364 грн.  

     Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі – Закон № 334), підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі – Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.  

    Як вбачається з акту, перевіркою правильності визначення валових витрат при правових відносинах з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» відповідачем встановлено, що позивачем завищена загальна сума валових витрат на 402910 грн., у тому числі 1 квартал 2009 року на суму 152126 грн., 2 квартал 2009 року на суму 195659 грн., 3 квартал 2009 року на суму 55125 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинах позивача з Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» відповідачем встановлено його завищення на 80582 грн., в тому числі за січень 2009 року на суму 8177 грн., за лютий 2009 року на суму 6850 грн., за березень 2009 року на суму 15398 грн., за квітень 2009 року на суму 31226 грн., за травень 2009 року на суму 7906 грн., за вересень 2009 року на суму 11025 грн.  

    Як вбачається з висновків акту перевірки, порушення вищезазначених норм було встановлено відповідачем у зв'язку із визначенням податковим органом укладених між позивачем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» правочинів – договорів від 8 січня 2009 року та від 24 вересня 2009 року, як нікчемних правочинів відповідно до пунктів 1 та 5 статті 203, пунктів 1 та 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, які не спричинили реального настання правових наслідків, не відповідають вимогам закону, вчинених з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

     Судом встановлено, що між позивачем як покупцем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» як продавцем був укладений договір від 8 січня 2009 року             № 08/01-09, відповідно до якого продавець зобов’язується передати у власність покупця товар у відповідності з кількістю, ціною, якістю, строками, визначеними специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає            200000 грн. Строк договору з дати підписання до 31 грудня 2009 року. Крім цього, між позивачем як покупцем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» як продавцем був укладений договір від 24 вересня 2009 року № 2409, відповідно до якого продавець зобов’язується передати у власність покупця товар у відповідності з кількістю, ціною, якістю, строками, визначеними специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає 66150 грн. Строк дії договору з дати підписання до 31 жовтня 2009 року. На виконання умов даних договорів Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» були видані позивачу рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні від 8 січня 2009 року № 29 на суму 9182 грн. 15 коп., в тому числі податок на додану вартість 1530 грн. 36 коп., від 8 січня 2009 року № 30 на суму 39879 грн. 65 коп., в тому числі податок на додану вартість 6646 грн. 61 коп., від 3 лютого 2009 року № 172 на суму 41098 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 6849 грн. 70 коп., від 2 березня 2009 року № 277 на суму 31656 грн. 43 коп., в тому числі податок на додану вартість 5276 грн. 07 коп., від 20 березня 2009 року               № 405 на суму 60735 грн. 15 коп., в тому числі податок на додану вартість 10122 грн. 53 коп., від 6 квітня 2009 року № 518 на суму 142308 грн., в тому числі податок на додану вартість 23718 грн., від 24 квітня 2009 року № 620 на суму 45046 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 7507 грн. 75 коп., від 5 травня 2009 року № 702 на суму 47436 грн., в тому числі податок на додану вартість 7906 грн., від 24 вересня 2009 року № 1702 на суму 66150 грн., в тому числі податок на додану вартість              11025 грн. Оплата отриманого товару позивачем здійснена у повному обсязі відповідно до рахунків-фактур, що підтверджується банківськими виписками.     

      Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг», став акт Державної податкової інспекції в Іллічівському районі                             м. Маріуполя від 29 червня 2010 року № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року.

     З акту ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя вбачається, що податковим органом був здійснений запит до Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» щодо надання пояснень та документальних підтверджень встановлених розбіжностей у додатку 5 декларацій з податку на додану вартість за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року. Від підприємства був отриманий лист та копія протоколу вилучення головним відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 28 листопада 2009 року, в якому зазначено про вилучення у Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, необхідних для проведення перевірки. З огляду на зазначене, ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя здійснений висновок, що оскільки підприємством до перевірки не надані документи, правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань не підтверджується, фінансово-господарська діяльність здійснюється поза межами правового поля, взаємовідносини між Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» та його контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, та всі правочини з даним підприємством є нікчемними відповідно до  частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України.

     Як встановлено судом із акту перевірки від 29 червня 2010 року, Приватне підприємство «Азов-Бізнес-Трейдінг» включене до ЄДРПОУ за номером 33504100, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя з 24 травня 2005 року, 26 травня 2005 року підприємству податковим органом видано свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість № 100162904; податкова звітність з податку на додану вартість та податку на прибуток за спірні періоди 2009 року підприємством до податкового органу надавалася, фактичне місцезнаходження підприємства податковим органом встановлено.  

    Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

     Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.      Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

     Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року                      № 996-ХІV (надалі – Закон № 996).

    Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

    Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

   Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що посвідчується бухгалтерською довідкою позивача та не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.  Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову – вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

     Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

     Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати  можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає. Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договори, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

      Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

     Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за  податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

     Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають також такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочину.

     Стосовно посилання відповідача на наявність розбіжностей між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковими зобов’язаннями контрагентів позивача, встановлених відповідачем із Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

     Суд не приймає посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемної угоди між позивачем та Приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» на акт  Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя від 29 червня 2010 року                 № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, з огляду на те, що даний документ фактично не є перевіркою господарської діяльності Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Зазначений акт складений на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності Приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» по взаємовідносинам з позивачем чи з іншими контрагентами податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод взагалі з усіма контрагентами зроблений на підставі листа підприємства про неможливість надання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку для перевірки у зв'язку із їх вилученням податковою міліцією, що підтверджено копією протоколу вилучення від 28 листопада 2009 року. Суд зазначає, що дані обставини не мають відношення до правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем.

      Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.  Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд зазначає, що на момент здійснення господарських операцій у 2009 році контрагент позивача був зареєстрований у якості платників податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Суд також зазначає, що позивачем надані суду докази (договори, рахунки, накладні, банківські виписки, долучені до матеріалів справи), які підтверджують використання придбаного у вищенаведеного контрагента товару у господарській діяльності позивачем, а саме реалізація товару приватному підприємцю ОСОБА_3 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Авис». Дані обставини були відомі відповідачу під час перевірки, про свідчить акт перевірки від 1 жовтня 2010 року. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

     Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

     Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.    

    Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

        Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання                           нечинними податкових повідомлень-рішень від 24 грудня 2010 року                                     № 0000622302/1/13993/10 та № 0000632302/1/13994/10 задовольнити повністю.  

     Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 24 грудня 2010 року                                 № 0000632302/1/13994/10, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 120873 грн., у тому числі за основним платежем 80582 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40291 грн.

     Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 24 грудня 2010 року                                 №  0000622302/1/13993/10, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 151092 грн., у тому числі за основним платежем 100728 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 50364 грн.

     Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідіз-плюс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн.                40 коп.     

     Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 серпня 2011 року. Постанова у повному обсязі  складена 22 серпня 2011 року.

     У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

     Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.     

Суддя                                                                                      Смагар С.В.