Постанова

від 05.07.2006 по справі 73/19-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

73/19-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

05.07.06 р.                                                                                                    № 73/19-06                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Андрейцева  Г.М.

                                                                                                         Рибченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ПП фірми «Гренада»на рішення господарського суду Київської області від 06.04.2006 року

у справі № 73/19-06 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом ЗАТ «Коростенський завод «Янтар», м. Коростень

до ПП фірми «Гренада», м. Біла Церква

про стягнення 44846,01 грн.

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Київської області від 06.04.2006 року у справі № 73/19-06 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з ПП фірми «Гренада»на користь ЗАТ «Коростенський завод «Янтар»27597,94 грн. заборгованості, 448,46 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП фірма «Гренада»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 06.04.2006 р., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою ПП фірми «Гренада»на рішення господарського суду Київської області від 06.04.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 17.05.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 73/19-06.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасовується з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за усною домовленістю відпустив відповідачу лакофарбову продукцію власного виробництва в асортименті на загальну суму 49611,52 грн., що підтверджується накладними № 1695 від 19.07.2005 року, № 1700 від 20.07.2005 року, № 2120 від 26.08.2005 року, № 2121 від 26.08.2005 року.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 7068,72 грн., що підтверджується накладними № 1700 від 20.07.2005 року та № 2120 від 26.08.2005 року. Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар складає 42542,80 грн.

Позивачем 30.01.2006 року направив на адресу відповідача претензію № 05/85   з вимогою про сплату заборгованості.

10.03.2006 року відповідач сплатив частково заборгованість в сумі 14944,86 грн. Позивач подав до місцевого господарського суду заяву від 06.04.2006 року про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 1497,71 грн. та 3% річних в сумі 805,50 грн.

Вказана відмова від позовних вимог місцевим господарським судом була прийнята та провадження у справі в частині стягнення 14944,86 грн. основного боргу, 1497,71 грн. інфляційних витрат та 805,50 грн. –3% річних було припинено відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Отже заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 27597,94 грн., що підтверджено належними доказами наявними в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

При розгляді справи в господарському суді першої інстанції представник відповідача проти позовних вимог заперечував з тих підстав, що позивачем на спірну суму поставлена продукція не належної якості, в зв'язку з чим до відповідача неодноразово звертались зі скаргами споживачі. Відповідачем на адресу позивача направлялись листи з вимогою забрати залишки продукції, але відповідь не отримано. 08.02.2006 року комісією у складі представника відповідача, президента громадської організації «Міський союз споживачів»та приватних підприємців складено акт про неналежну якість продукції. Крім того відповідач стверджував, що не брав на себе зобов'язань повністю розрахуватись за поставлений товар, оскільки відносини між сторонами не врегульовані договором складеним в письмовій формі.

Заперечення відповідача з приводу неналежної якості поставленого товару, судом не були прийняті, оскільки не підтверджені належними доказами. Місцевим господарським судом зазначено, що акт від 08.02.2006 року про низьку якість поставленої продукції є неналежним доказом, оскільки не відповідає вимогам інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 (зі змінами від 23.07.1975 року № 115). Пунктом 27 зазначеної інструкції встановлені істотні умови які повинні зазначатись в акті, а саме номер та дата рахунку-фактури та транспортної накладної, за якими поступила продукція, дата її надходження на склад отримувача, відомості про оснащення відібраних зразків етикетками, які містять відомості передбачені стандартами та технічними умовами. Крім того відповідачем не виконані умови п. 28 інструкції у відповідності до якого один з відібраних зразків який досліджувався комісією при складанні акту направляється виробнику, а інший здається на аналіз в спеціалізовану лабораторія для підтвердження скритих недоліків. Таким чином суду не надано належних доказів на підтвердження заперечень відповідача щодо неналежної якості товару.

Місцевий господарський суд позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 27597,94 грн. задовольнив з наступних підстав.

Зобов'язання суб'єктів господарювання щодо повного розрахунку за поставлений товар врегульовані ст. 692 Цивільного кодексу України приписами якої передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, що визначено в п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Крім того відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Приписами п. 1 статі 626 та статті 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено колегією апеляційного господарського суду, під час розгляду справи місцевий господарський суд визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи та має місце неправильне застосування норм матеріального права за наведених нижче підстав.

Як вбачається з обставин справи, між сторонами було укладено усний договір.

Суд невірно кваліфікував правову природу такої усної домовленості, викладаючи в рішенні, що дані правовідносини врегульовані ст. 692 ЦК України (тобто, главою 54 ЦК України «Договір купівлі-продажу»), так як не може йти мова про договір як такий, тому що його не існувало як юридичного факту. Тобто в матеріалах справи наявні лише листи позивача від 16.12.2005 року про налагодження господарських стосунків з відповідачем та листи відповідача про невідповідну якість товару які не можуть бути підставою для визначення спірних правовідносин як відносин не лише купівлі продажу, але й договірних. Таке не може бути кваліфіковано як зобов'язання.

В силу ст. 509 ЦК України зобов'язання –це правовідношення, яке виникає з підстав ст. 11 ЦК України, де визначено, що підставою виникнення зобов'язань є договір та правочин. Договір має бути оформлений у формі, що вказана законом. Сторони не дотрималися обов'язкової письмової форми для такого зобов'язання, що надає можливість вести мову про недійсність договору. Суд посилається на ст. 626 та ст. 627 ЦК України, але ігнорує ст. 639 ЦК України, де вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми не встановлені. В даному випадку нормами Цивільного кодексу України встановлені вимоги (письмова форма) до того виду зобов'язань, які оцінює суд. Отже, як такого, договору купівлі-продажу не відбулося.

Місцевим господарським судом не було встановлено, як на те вказується в рішенні, що відповідач мав зобов'язання здійснити оплату отриманої неякісної продукції. Оформлення позивачем розрахункових документів для оплати не свідчить про зобов'язання оплатити такий товар ні в певні терміни, ні взагалі. Усний договір такого зобов'язання не визначав.

Також не можна вважати як підставу для застосування ст.530 п.2 ЦК України  –лист позивача від 16.12.2005 року. В самому листі не йдеться про оплату за цілу партію поставленого товару як вимогу, а лише про перерахування коштів за продукцію, що була продана на той час. Крім того, позивачем не надано документів (доказів) про відправлення цього листа відповідачу, що є порушенням його прав. На самому листі, шляхом візуального огляду видно, що лист відправлено факсом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша ст. 181 ГК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (п. 1, п. 2 ст. 656 ЦК України).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 ст. 181 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не досягли  істотних умов договору купівлі-продажу, а тому між сторонами не було укладено договору купівлі-продажу, а в наслідок певних домовленостей виникли зобов'язання.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.  Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.  Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ст. 509 ЦК України).

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (п. 1 ст. 11 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.  У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ст. 510 ЦК України).

Отже, виходячи з вищезазначеного, судова колегія прийшла до висновку, що відповідачем зобов'язання, щодо оплати проданого товару виконувались добросовісно та вчасно, в той час як дії позивача не можна вважати такими, що відповідають приписам ст. 509 ЦК України (в частині ґрунтовності їх на засадах розумності та добросовісності).

Судова колегія вважає, що відповідачем доведено, що він належним чином виконував свої обов'язки, тоді як позивач, в порушення ст. 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається.

Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що місцевий господарський суд  не повно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи та вчинив інші порушення, що призвели до прийняття неправильного рішення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 2, ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.           Апеляційну скаргу ПП фірми «Гренада»на рішення господарського суду Київської області від 06.04.2006 року у справі № 73/19-06 –задовольнити.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 06.04.2006 року у справі № 73/19-06 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог –відмовити.

4.          Стягнути з ЗАТ «Коростенський завод «Янтар»(Київська область, м. Коростень, вул. Житомирська,2, код ЄДРПОУ 02969797) на користь ПП Фірма «Гренада»(Київська область, м. Біла Церква, вул.. Привокзальна,32, код ЄДРПОУ 20604208) 225 (двісті двадцять п'ять)  грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

6.          Справу № 73/19-06 повернути господарському суду Київської області.

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Андрейцева  Г.М.

                                                                                                         Рибченко А.О.