Постанова

від 05.12.2011 по справі 2а-8266/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

05 грудня 2011 р.                                                                                    № 2а-8266/11/1370  

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого –судді                  Дем’яновського Г.С.,

при секретарі                                Бугара Д.Р.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Острів якості»до Державної податкової інспекції в Личаківському районі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено перевірку по результатах якої складено акт від 25.01.2011р. № 32/23-2/33951624 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Острів якості», код ЄДРПОУ 33951624, з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ «Леорд Плюс-К», код ЄДРПОУ 36129141, за липень 2009 року». На підставі такого акта Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2011р. № 0000232320/0/2206/10/23-2, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем 8410 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2102,5 грн.

Згідно з приписами акта перевірки, одним із постачальників, що впливає на суми податку на додану вартість по податковому кредиту за липень 2009 року, є ТОВ «Леорд Плюс-К». На виконання усного договору ТОВ «Острів якості»в липні 2009 року отримано від ТОВ «Леорд Плюс-К»по прихідній накладній №01077 від 01.07.2009 року ТМЦ на суму 50 457,72 грн., в т.ч. ПДВ - 8 409,62 грн. згідно довіреності №988199 серія ЯОЧ від 01.07.2009 року на менеджера постачання ОСОБА_1 та податкову накладну від 01.07.2009 року № 01077 на суму 50 457,72 грн., в т.ч. ПДВ - 8 409,62 грн.

Сума податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включена до податкового кредиту ТОВ «Острів якості»за липень 2009р.

Перевіркою  відображено в акті, що позивач придбав у ТОВ «Леорд Плюс-К»товар в асортименті, а саме: колодки гальмівні передні та задні, тяги рульові, пальці шарові, циліндри приводу, підшипники, гайки, регулятори напруги, грунтівка, шпаклівка, прокладки колектора, наконечники тяги, ремкомплекти, сальники, втулки, фільтри, лампочки, насоси, хрестовини, колодки, подушки штанги, ремені генератора, датчики, муфти щеплення тощо, який згідно даних бухгалтерського обліку оприбутковано в дебет рах. 281 «Товари».

ДПІ у Личаківському районі м. Львова посилається на те, що до перевірки не надано необхідних документів ,які б підтверджували реальнсть перевезення ТМЦ , наказів на відрядження працівника, який приймав участь у прийманні продукції у вказані в накладних терміни, в зазначених обсягах від постачальника і навантажували її та перевозили на склади ТОВ «Острів якості», що підтверджує неможливість фактичного отримання і доставки від ТОВ «Леорд Плюс-К». В ході проведення перевірки не представлено сертифікатів якості на отримані від ТОВ «Леорд Плюс-К»ТМЦ. З огляду на наведене, відповідач зробив висновок про неправомірне включення ТОВ «Острів якості»до податкового кредиту суми податку по операціях з ТОВ «Леорд Плюс-К».

Вислухавши пояснення представників сторін,перевіривши інші докази,зібрані в справі,суд приходить до нступних висновків.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за № 168/704.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника. Оскільки поставка товару від постачальників здійснюється автотранспортом, то згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568 основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортна накладна та дорожні листи вантажного автомобіля, без яких перевезення вантажів не допускається. Форма та обов'язковість ТТН встановлена наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29.12.95 № 488/346.

Згідно з п.11.1 наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні (ТТН) та дорожні листи вантажного автомобіля. Згідно з п. 11.8 перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передаються перевізнику. Зазначеними правилами встановлено, що ТТН є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.2 наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, застосування цих форм, у тому числі ТТН, є обов'язковим всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності. Пунктом 11 зазначених Правил передбачено, зокрема, що ТТН належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

Крім цього, згідно з п. 11.4 Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, оформлення перевезення вантажів товарно - транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова зробило свої висновки з огляду на те, що згідно даних податкової звітності та інформації з інших джерел, такі свідчать про відсутність у ТОВ «Леорд Плюс-К»транспортних засобів та інших основних засобів, відсутність достатньої кількості штатних працівників на підприємстві, а тому стверджується, що операції з реалізації мали нереальний товарний характер, товар ТОВ «Острів якості», не придбавався, не перевозився та не зберігався. Враховуючи це,на думку ДПІ правочин між ТОВ «Острів якості»та ТзОВ «Леорд Плюс-К»не спричинив реального настання правових наслідків. На підставі наведеного ДПІ стверджує що встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, а тому угода поставки є нікчемною. Відповідно, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії подорожнього листа № 01/07-09 від 30.06.2009р. та товарно-транспортну накладну № 11089 від 01.07.2009р., посилаючись на які осстанній стверджує що такі засвідчують факт перевезення придбаного товару, як це і вимагають вищезазначені норми. В товарно-транспортній накладній зазначено марку та номер автомобіля,призвище і посада водія ОСОБА_1,який ,як вбачається з трудової книжки,є постійним працівником позивача,вказано реквізити довіреності та реквізити ТМЦ,що перевозились.

Всі ці данні відповідають даним,вказаним в податковій та видатковій накладних ,виданих постачальником.

Зокрема.в видатковій накладній № 01077 від 01.07.2011 року зазначено 259 номенклатур товарів,які згодом були реалізовані позивачем  покупцям у Львівському регіоні,що підтверджує довідка про рух та обіг товарів  за липень 2009 року. Торгівля запчастинами є основним предметом діяльності позивача,в штаті якого рахується і менеджери по збуту і постачальники, і завскладом.

З книги реєстрації довіреностей вбачається,що довіреність ОСОБА_1 на постачальника дійсно виписувалась і дата співпадає з датою отримання ТМЦ ,враховуючи данні про пробіг,зазначені в подорожньому листі. Крім цього позивачем подано дані про проведення оплати за одержані ТМЦ,.

Суд не вважає.що підставою для визнання поставки нереальною можуть бути ненадані сертифікати якості ,які ,як стверджує позивач були надані покупцям з товаром,а зобов”язання виготовляти їх копії законодавством не встановлюється.

Таким чином ,враховуючи представлені документи ,кількість та номенклатуру ТМЦ,іх відповідність предмету діяльності позивача .суд вважає.що ДПІ не привело докази нереальності означеного правочину,і не вважає,що недоліки в господарській діяльності ТзОВ „Леорд-Плюс-К” можуть спростувати законність дій позивача.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної віддається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону).

Відповідно до вимог норми пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Разом з тим, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону).

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як зазначено в п.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). В свою чергу, п.1 ст.215 ЦК визначає, що підставою недійсності правочинну є недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

          В свою чергу, позивач посилається на те, що відповідно до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

На виконання приписів ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі податкових накладних позивачем було включено до податкового кредиту суму податку по операціях з ТОВ «Леорд Плюс-К». Зауважень щодо оформлення податкових накладних у перевіряючи органів не виникало.

Позивач також посилається на те, що згідно з п. 7.2.8. Закону України «Про податок на додану вартість»при проведенні документальної (планової або позапланової виїзної) перевірки платник податку зобов'язаний забезпечити доступ податковому інспектору до реєстру податкових накладних та у разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації за власний рахунок. При цьому носій електронної інформації повинен зберігатися платником податку протягом строку давності, встановленого законом. Платник податку повинен використовувати будь-яку з найбільш поширених операційних комп'ютерних систем в Україні за власним вибором, які будуть запропоновані центральним податковим органом.

Представникам ДПІ у Личаківському районі м. Львова було належним чином забезпечено повний доступ до реєстру податкових накладних. А отже, порушення, які відображені в акті не відповідають дійсності.

Відповідно до абзацу 1 частині 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин,якщо його недійсність встановлена законом \нікчемний правочин\.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким,що порушує публічний порядок,якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина,знищення,пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави,Автономної Республіки Крим,територіальної громади,незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9  „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина,яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.Доказом вини може бути вирок суду ,постановлений у кримінальній справі,щодо знищення,пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним,тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було,та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог,встановлених частинами першою-третьою,п”ятою та шостою ст.228 ЦК України,що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9  „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина,яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.Доказом вини може бути вирок суду ,постановлений у кримінальній справі,щодо знищення,пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним,тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було,та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог,встановлених частинами першою-третьою,п”ятою та шостою ст.228 ЦК України,що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього ,з 01.січня 2011 року набули чинності зміни,внесені до ЦК України,зокрема,викладено частину першу ст.203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою..На підставі частини третьої ст.228 ЦК України та ст.207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів \господарських зобов”язань органи державної податкової служби зобов”язані виключно у судовому порядку.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Не виконання контрагентом свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.   

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року, в яких Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України та Верховний Суд України дійшли висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі ««БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом  його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Тому якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов”язань перед бюджетом та податковими службами,то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Відповідно до вимог ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Крім цього, даною нормою передбачено, що суд не бере до розгляду докази, які не  стосуються предмету доказування.

Сторони  мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 4 п.1, п.2 ст. 106 КАС України, передбачено, що у позовній заяві вказується зміст позовних вимог згідно з ч.3 ст. 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних  вимог  щодо  кожного  з  відповідачів. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

           Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до вимог ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.  

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що  позовні вимоги позивача підлягають до задоволення   і слід  скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у  Личаківському районі м.Львова від 02 лютого 2011 року №000023230\0\2206\10\23-2

.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова від 02 лютого 2011 року № 0000232320\0\2206\10\23-2.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України та набуває законної сили в порядку, передбаченому ст.254 КАС України.

Суддя:підпис-з оригіналом звірено.

               Суддя :                                                                           Дем”яновський  Г.С.