Ухвала

від 09.06.2015 по справі 2а-8266/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 р. Справа № 3414/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представників позивача Дерев'янченка А.А.,

Крупи Т.М.,

представника відповідача Гурняк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Острів якості» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

22.07.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Острів якості» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, в якому просило визнати нечинним(скасувати) податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000232320/0/2206/10/23-2 від 02.02.2011 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ТзОВ «Острів якості» правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит по операціях з ТзОВ «Леорд Плюс-К». Зазначає, що на виконання усного договору ТзОВ «Острів якості» в липні 2009 року отримано від ТзОВ «Леорд Плюс-К» по прихідній накладній №01077 від 01.07.2009 року ТМЦ на суму 50 457,72 грн., в т.ч. ПДВ - 8 409,62 грн. згідно довіреності №988199 серія ЯОЧ від 01.07.2009 року на менеджера постачання ОСОБА_5 та податкову накладну від 01.07.2009 року № 01077 на суму 50 457,72 грн., в т.ч. ПДВ - 8 409,62 грн., , що були надані в ході перевірки представникам податкового органу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 02.02.2011 року № 0000232320/0/2206/10/23-2.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи представлені документи, кількість та номенклатуру ТМЦ, їх відповідність предмету діяльності позивача, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.228 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено перевірку по результатах якої складено акт від 25.01.2011р. № 32/23-2/33951624 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Острів якості», код ЄДРПОУ 33951624, з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ «Леорд Плюс-К», код ЄДРПОУ 36129141, за липень 2009 року»(а.с.9-19). У вказаному акті зазначено, що позивач придбав у ТОВ «Леорд Плюс-К» товар в асортименті, а саме: колодки гальмівні передні та задні, тяги рульові, пальці шарові, циліндри приводу, підшипники, гайки, регулятори напруги, грунтівка, шпаклівка, прокладки колектора, наконечники тяги, ремкомплекти, сальники, втулки, фільтри, лампочки, насоси, хрестовини, колодки, подушки штанги, ремені генератора, датчики, муфти щеплення тощо, який згідно даних бухгалтерського обліку оприбутковано в дебет рах. 281 «Товари». ДПІ у Личаківському районі м. Львова вказує, що до перевірки не надано необхідних документів, які б підтверджували реальнсть перевезення ТМЦ, наказів на відрядження працівника, який приймав участь у прийманні продукції у вказані в накладних терміни, в зазначених обсягах від постачальника і навантажували її та перевозили на склади ТОВ «Острів якості», що підтверджує неможливість фактичного отримання і доставки від ТОВ «Леорд Плюс-К». В ході проведення перевірки не представлено сертифікатів якості на отримані від ТОВ «Леорд Плюс-К»ТМЦ. З огляду на наведене, відповідач зробив висновок про неправомірне включення ТОВ «Острів якості»до податкового кредиту суми податку по операціях з ТОВ «Леорд Плюс-К».

На підставі вищевказанаого акта ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2011р. № 0000232320/0/2206/10/23-2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 8410 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2102,5 грн.(а.с.8).

Враховуючи це, на думку ДПІ правочин між ТОВ «Острів якості»та ТзОВ «Леорд Плюс-К» не спричинив реального настання правових наслідків. На підставі наведеного ДПІ стверджує що встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, а тому угода поставки є нікчемною. Відповідно, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного рішення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з наступних підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України В«Про податок на додану вартістьВ» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «Острів якості» та ТзОВ «Леорд Плюс-К», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари, підтверджується наступними доказами: видаткова накладна № 01077 від 01.07.2009 року(а.с.20-22), податкова накладна № 010777 від 01.07.2009 року(а.с.23-26), подорожній лист № 01/07-09 від 30.06.2009 року(а.с.64-65), товарно-транспортна накладна № 11089 від 01.07.2009 року(а.с.66-67), звіт про обіг товарів за період з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року(а.с.87-91), журнал-ордер та відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за липень 2009 року(а.с.92).

Також, під час апеляційного провадження позивач долучив наступні докази, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з приводу подальшої реалізації придбаного товару: видаткова накладна № FO-0000847 від 31.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000716 від 21.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000681 від 15.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000813 від 28.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000740 від 23.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000687 від 16.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000673 від 14.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000671 від 14.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000652 від 07.07.2009 року, видаткова накладна № FO-0000799 від 27.07.2009 року, звіт про обіг товарів за період з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» .

Отже, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Леорд Плюс-К».

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівВ» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Леорд Плюс-К» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ТзОВ «Острів якості» товарів від ТзОВ «Леорд Плюс-К», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище правочинів, укладених між ТзОВ «Острів якості» та ТзОВ «Леорд Плюс-К», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище правочинів необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище правочинів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0000232320/0/2206/10/23-2 від 02.02.2011 року, оскільки ДПІ у Личанківському районі м.Львова не було надано доказів нереальності вчиненого позивачем правочину.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року у справі № 2а-8266/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін