Постанова

від 09.09.2008 по справі 29/08-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29/08-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 09 вересня 2008 р.                                                                                    № 29/08-08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищак,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Млеко"

на                   ухвалу господарського суду Харківської області від 25.02.2008 та постанову

                      Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р.

у справі         №29/08-08

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Онисс"

до                      Товариства з обмеженою відповідальністю "Млеко"

про                    стягнення 256 933,0  грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Онисс" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Млеко" і просило суд стягнути з останнього 247 551,63 грн. боргу з урахуванням інфляційних втрат, 1 481,27 грн. 3% річних, 7 900,09 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №6 від 03.01.2007р. щодо оплати отриманої продукції.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу №6 від 03.01.2007р. неукладеним та просить суд прийняти його до свого провадження та розглянути разом з первісним позовом (а.с.62-63).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.02.2008р (суддя Тихий П.В.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. (головуючий, суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), зустрічну позову заяву ТОВ "Млеко" повернуто без розгляду на підставі п.п.4, 10 ч.1 ст.63 ГПК України у зв'язку з неподанням доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Одночасно судом апеляційної інстанції зазначено, що виходячи із змісту ст.63 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Не погоджуючись з  вказаними ухвалою та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.60 ГПК України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Загальний порядок подання позову визначений розділом VIII ГПК України. Зокрема, пунктами 3, 31 ч.1 статті 57 ГПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі та сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В силу ст.46 ГПК України, державне мито сплачується в доход державного бюджету у порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Розмір державного мита визначений Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, а порядок сплати –Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993р.  №15.

Недодержання позивачем вказаних норм права при поданні позову є підставою для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п.п.4, 10 ч.1 ст.63 ГПК України.

Оскільки вимоги, які пред'являються процесуальним законом для подання зустрічного позову, аналогічні вимогам для подання первісного позову,  твердження скаржника про те, що суд повинен був прийняти зустрічний позов для розгляду та зобов'язати відповідача сплатити державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвала та постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням вимог ст.129 Конституції України стосовно законності судочинства.

Так, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про судоустрій України”.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про прийняття зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції не визначив правову природу заявленої зустрічної  вимоги.

Заявлена відповідачем зустрічна позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу №6 від 03.01.2007р. неукладеним без визнання права чи визнання відсутності зобов'язань по ньому не є способом захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, передбачених ст.20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України.

Суди двох інстанцій не звернули уваги на те, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав і є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт встановлюється господарським судом при розгляді між сторонами договору спору про право цивільне і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога –спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Із змісту статті 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп.2,3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право.

Проте, суд першої інстанції, повертаючи оскаржуваною ухвалою зустрічну позовну заяву без розгляду, положень названих норм не врахував, а суд апеляційної інстанції, залишаючи її без змін, дійшов помилкового висновку про те, що позивач  за зустрічним позовом не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу №6 від 03.01.2007р. неукладеним в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Допущення судами двох інстанцій зазначених вимог чинного законодавства призвели до винесення судами незаконних, необґрунтованих судових актів.

У разі встановлення судами того, що позовна вимога, у тому числі зустрічна, не підлягає розгляду у господарських судах, то у прийнятті такої позовної заяви господарський суд повинен відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.62 ГПК України.

Враховуючи, що у суду касаційної інстанції відсутні повноваження щодо ухвалення судового акта про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви, справа підлягає направленню до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111, 11113   ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Млеко" задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Харківської області від 25.02.2008р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. у справі №29/08-08   скасувати.

3. Справу направити на розгляд до господарського суду Харківської області зі стадії вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій