Постанова

від 21.12.2011 по справі 2а-11629/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 21 грудня 2011 року                      письмове провадження           № 2а-11629/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Телко Груп"

до

 Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про

 скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телко Груп" звернулося до адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2010 р. № 0001970700/0, винесеного Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового та цивільного законодавства України було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість та штрафні санкції.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим ним відповідно до норм податкового та цивільного законодавства, в результаті перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник прокуратури проти позову також заперечував, просив суд відмовити позивачу в задоволені позивних вимог.

05.12.2011 р. позивачем подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

У зв’язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Під час судового розгляду сторонам запропоновано надати всі докази, що можуть сприяти всебічному та повному розгляду справи. З’ясовано, що перешкод у отриманні та наданні доказів у сторін не має. Сторони вважали, що всі необхідні докази надані та вивчені в судовому засіданні.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телко           Груп" зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 18.06.2007 р. і є платником податків (код ЄДРПОУ 35222938).

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПАТ "Пріоком" за період з 01.12.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.02.2010 р. по 28.02.2010 р.

Під час проведення перевірки, крім податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за грудень 2009 року та лютий 2010 року, розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів до зазначених податкових декларацій та даних інформаційних ресурсів податкових органів, відповідачем були використані наступні документи: висновок спеціаліста щодо нікчемних правочинів № 270/23-5/36463848 від 27.08.2010 р. та інформація Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (лист від 01.09.2010 р. № 4883/7/23-517).

Так, згідно інформації, наданої Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва в листі від 01.09.2010 р. № 4883/7/23-517, по ланцюгу постачання ТОВ "Інвестпрогрес" - ТОВ "Візіон Україна" –ТОВ "Інформаційне мереживо" –ПАТ "Пріоком" –ТОВ "Телко Груп" відносно посадових осіб ТОВ "Інвестпрогрес" слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.212, ч.1. ст.209 Кримінального кодексу України.

Управлінням податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва, на підставі отриманих від ГВПМ Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва складено висновок спеціаліста № 270/23-5/36463848 від 27.08.2010 р. щодо нікчемності правочинів ТОВ "Інвестпрогрес" на загальну суму 92 204 068,00 грн.

Крім цього, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва проведено аналіз Системи автоматизованого співставлення податкового зобов’язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів та встановлено, що ТОВ "Візіон Україна", ТОВ "Інформаційне мереживо", ПАТ "Пріоком" є підприємствами-транзитерами в схемі операцій, які є нікчемними по зазначеному вище ланцюгу до вигодонабувача –ТОВ "Телко Груп" – позивача по справі, яке знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі міста Києва –відповідача по справі.

Враховуючи зазначену інформацію Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва та висновок спеціаліста, відповідачем, при складанні акту перевірки, визначено відсутність поставок товару та укладення угод без мети настання реальних наслідків. У акті перевірки визначено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ПАТ "Пріоком", порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, отже, мають ознаки нікчемності –недійсності в силу закону, що виключає право позивача на податковий кредит.

Таким чином, за результатами перевірки в акті, податковим органом були зафіксовані порушення позивачем норм цивільного та податкового законодавства України, а саме: ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України; пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чим занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 7 317 894,00 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2009 року в сумі 7 268 665,00 грн., за лютий 2010 року в сумі 49 229,00 грн., про що було складено акт від 08.11.2010 р. № 44/07-207/35222938.

На підставі акта перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2010 р. № 0001970700/0, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 10 976 841,00 грн. (7 317 894,00 грн. –основний платіж, 3 658 947,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Така позиція відповідача є необґрунтованою виходячи з наступного.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та Закритим акціонерним товариством "Пріоком" 27.11.2009 р. було укладено контракт № 9/79, згідно якого, ЗАТ "Пріоком" як виконавець за контрактом, бере на себе зобов’язання з постачання продукції на умовах товарного кредиту згідно специфікації продукції на користь позивача як замовника за контрактом, а замовник зобов’язується здійснити оплату вартості контракту та прийняти продукцію. Зазначені умови контракту були виконані, що підтверджується податковими накладними від 08.12.2009 р. № 344 на суму 43 611 989,08 грн. ( в т.ч. ПДВ –7 268 664,85 грн.) та від 08.12.2009 р. № 344 на суму 295 374,41 грн. (в т.ч. ПДВ –49 229,07 грн.), які, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дає йому право на податковий кредит в розмірі 7 317 893,92 грн.

Таким чином, взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені контрактом, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими ним податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Крім цього, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов’язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника –фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували те, що мета укладення угоди (контракту), на підставі якої виникли взаємовідносини між позивачем та ПАТ "Пріоком" не відповідала дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відповідно до ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Таким чином, доводи відповідача, сформовані на підставі висновку спеціаліста Управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва щодо нікчемних правочинів № 270/23-5/36463848 від 27.08.2010 р. та інформації Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва, викладеної в листі від 01.09.2010 р. № 4883/7/23-517, сприймаються судом критично та до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, з них неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між товариствами які перевірялися та правочинами, які визнані нікчемними, а, по-друге, вони не відповідають законодавчим вимогам про належність доказів.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не було надано жодної інформації щодо згаданої ним кримінальної справи, порушеної слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва відносно посадових осіб ТОВ "Інвестпрогрес" за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.212, ч.1. ст.209 Кримінального кодексу України.

Крім цього, під час допиту в судовому засіданні свідка –ОСОБА_1 –заступника начальника відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість Державної податкової інспекції у Святошинському районі місті Києва, викликаного за клопотанням представника відповідача, суду не вдалося з’ясувати, які саме угоди позивача вивчалися податковим органом на предмет нікчемності, не встановлено причин, за якими ознаки нікчемності передбачені законом не знайшли відображення в акті перевірки.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання.

Крім цього, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Телко Груп" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 29.11.2010 р. № 0001970700/0.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телко Груп" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                                Арсірій Р.О.