Постанова

від 13.06.2008 по справі 3/564

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

16

год. 30 хв.

 13.06.2008 р.                                               

                                                     №

3/564 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н. Є. при секретарі Серпутько Т.

С.

Розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом    до                       

ОСОБА_1    Управління громадянства, імміграції та

реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в місті Києві 

проскасування рішення УГІРФО ГУ МВС

України від 5 грудня 2007 року

У

судовому засіданні 13 червня 2008 року відповідно до пункту 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та

резолютивну частину Постанови.

О  Б С Т А В И Н

И   С 

П  Р А В И

Громадянин

Росії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною

заявою до Головного управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації

фізичних осіб ГУ МВС в місті Києві про скасування Рішення про скасування

дозволу на імміграцію громадянину Росії ОСОБА_1 та вилучення у нього посвідки

на постійне проживання в Україні від 5 грудня 2007 року.

          Свої позовні вимоги Позивач

обґрунтовує тим, що 5 грудня 2007 року Головним управлінням у справах

громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в місті

Києві було прийнято рішення про скасування виданого йому дозволу на імміграцію

та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні через подання свідомо

неправдивих відомостей в заяві на отримання дозволу на імміграцію.

          Позивач не погоджується з прийнятим

рішенням, стверджуючи, що свідомо неправдивих відомостей в заяві на отримання

дозволу на імміграцію не вказував. Відповідно до Закону України «Про

громадянство»від 18 січня 2001 року він є особою, яка має право на набуття

громадянства за територіальним походженням. Згідно з статтею 10 Закону України

«Про імміграцію»застереження відносно судимостей в заяві на отримання дозволу

на імміграцію на таких осіб не поширюються. Позивач зазначає, що при поданні

документів на отримання дозволу на імміграцію інспектору УГІРФО ГУ МВС України

в місті Києві, інформацію про судимість він зазначив в усній формі. Крім того,

Позивач вказує, що відповідно до Закону України «Про імміграцію» наявність

трудового стажу чи його повна відсутність на прийняття рішення про надання

дозволу на імміграцію не впливають ніяким чином. В позовній заяві Позивач також

стверджує, що в серпні 2004 року, за станом здоров'я, він не був присутнім при

оформленні заяви-анкети на отримання дозволу на імміграцію та не підписував її.

Позивач

наголошує на тому, що рішення про скасування 

дозволу на імміграцію та вилучення в нього посвідки на постійне

проживання в Україні є незаконним, а при його прийнятті посадовою особою УГІРФО

ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_2 були перевищені службові повноваження.

Представник

Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та

зазначив наступне. Оскаржуване Рішення прийнято на підставі пункту 1 статі 12

Закону України «Про імміграцію»№ 2491-III від 7 червня 2001 року, якою

визначено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію, серед

яких -з'ясування, що його надано на підставі свідомо неправдивих

відомостей.  Позивач при оформленні та

заповненні заяви про надання дозволу на імміграцію, у графі пункту 8 «чи

притягувалися Ви до судової відповідальності, коли, де за що», вказав «НІ».

В ході проведеної перевірки  за обліками

Департаменту інформаційних технологій МВС України було встановлено, що Позивач

тричі притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання у

місцях позбавлення волі. Крім того, Відповідач стверджує, що у графі пункту 6 «вся

трудова діяльність, включаючи навчання і військову службу»заявник вказав

недостовірні відомості про роботу.

На

підставі зазначених фактів Відповідач вважає, що Позивач свідомо повідомив про

себе неправдиві відомості, а тому Рішення про скасування громадянину Росії

ОСОБА_1дозволу на імміграцію та вилучення у нього посвідки на постійне

проживання в Україні від 5 грудня 2007 року є таким, що відповідає чинному

законодавству.

Розглянувши

подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін,

всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні

вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Відповідно

до вимог «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і

поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень»затвердженого  Постановою Кабінету міністрів України від 26

грудня 2002 року № 1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються

до

територіальних підрозділів за місцем проживання - особами,

які

тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Як

підтверджується матеріалами справи, 14 серпня 2004 року громадянин Росії

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, уродженець Сумської області, місто Конотоп,

подав заяву для отримання дозволу на імміграцію в Україну у відділі ГІРФО

Оболонського районного управління ГУ МВС України в місті Києві на підставі

пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію»(дозвіл на

імміграцію поза квотою імміграції надається: особам, які мають право на набуття

громадянства України за територіальним походженням).

30

серпня 2004 року на виконання вимог пункту 9 зазначеного Порядку до Служби

безпеки України та Інтерполу були направлені запити з метою отримання повної та

всебічної інформації стосовно Позивача, для перевірки існування підстав за яких

дозвіл на імміграцію не може бути наданий.

14

вересня 2004 року від Служби безпеки України та Інтерполу на адресу Відповідача

надійшли відповіді, згідно яких заперечень щодо 

оформлення  посвідки  на 

постійне  проживання  в 

Україні  немає та інформація

кримінального характеру стосовноОСОБА_1 на час звернення відсутня.

16

грудня 2004 року Позивач була видана посвідка на постійне проживання в Україні

терміном дії безстроково.

27

листопада 2007 року до ДДІГІРФО по телефону довіри надійшла інформація, що

громадянин Росії ОСОБА_1 при отриманні посвідки на постійне проживання в

Україні вказав неправдиву інформацію, не повідомивши про наявність трьох

судимостей.

Як

встановлено в судовому засіданні, Позивач при оформленні та заповненні заяви

про надання дозволу на імміграцію у графі пункту 8 «чи притягувалися Ви до

судової відповідальності, коли, де за що», вказав «НІ».

На

підставі звернення та керуючись пунктом 3 статті 10 Закону України «Про

міліцію», ДДГІРФО проведено додаткову перевірку, за результатами якої було

встановлено, що Позивач тричі притягався до кримінальної відповідальності та

відбував покарання у місцях позбавлення волі.

У

графі «вся трудова діяльність, включаючи навчання і військову службу»пункту 6

заяви-анкети на отримання дозволу на імміграцію Позивач вказав, що з вересня

1965 року до вересня 1978 року він працював виконробом на підприємстві

«Головмостбуд»(місто Москва, Росія). Ця інформація спростовується матеріалами

справи, оскільки Позивач в цей час відбував покарання у Катеринівській колонії

Ровенської області та КОСЛАСПЕЦЛІС КОМІ АССР.

Керуючись

пунктом 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», якою передбачено, що

дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо

з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей,

підроблених документів чи документів, що втратили чинність, 5 грудня 2007 року

УГІРФО ГУ МВС України в місті Києві прийнято рішення про скасування Позивачу

дозволу на імміграцію та вилучення у нього посвідки на постійне проживання в

Україні.

Суд

звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають

підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно

до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові

особи зобов'язані діяти  лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб'єкта владних

повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо

вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суд вважає, що для належного виконання цього принципу Відповідач повинен

ретельно зібрати і дослідити усі матеріали, що мають доказове значення для

прийняття рішення (вчинення дії).

          Суд звертає увагу учасників

адміністративного процесу на те, що у позовній заяві Позивач вказав, що при

поданні заяви на отримання дозволу на імміграцію, інформацію про наявність в

нього судимостей він в усній формі повідомив співробітникам відділу ГІРФО

Оболонського районного управління  ГУМВС

України в місті Києві.

          З огляду на суперечливість пояснень

сторін, для повного та всебічного розгляду справи суд звернувся з запитом до

Департаменту інформаційних технологій МВС України про надання відомостей про

наявні факти притягненняОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, до кримінальної

відповідальності.

За

результатами перевірки по обліках ДІТ МВС Департамент інформаційних технологій

МВС України у відповіді від 4 червня 2008 року № 16/1-1859 надав інформацію, що

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, тричі притягався до кримінальної

відповідальності, а саме: у 1969 році за ст. 143 ч. 2 КК УССР  (шахрайство), 194 ч. 1  КК УССР (підробка документів, штампів і

печаток, їх збут та використання підроблених документів), 191 КК УССР

(самовільне присвоєння влади або звання посадової особи) - 5 років позбавлення

волі; у 1973 році за ст. 147 ч. 2 КК УССР (випуск або реалізація недоброякісної

продукції), 196 ч. 1 КК УССР, 42, 43  КК

УССР - 3 роки позбавлення волі; у 1975 році за ст. 194 ч. 1  КК УССР (підробка документів, штампів і

печаток, їх збут та використання підроблених документів) - 2 роки 10 місяців 23

дні позбавлення волі.

          В заяві-анкеті на отримання дозволу

на імміграцію, поданій  до ВГІРФО

Оболонського районного управління ГУ МВС в м. Києві в серпні 2004 року, ОСОБА_1

в графі «вся трудова діяльність, включаючи навчання і військову службу»пункті

6 заяви вказав, що з вересня 1965 року по вересень 1978 року  працював виконробом на підприємстві

«Головмостбуд», місто Москва, Росія. В позовній заяві ОСОБА_1 спростовує цю

інформацію, стверджуючи, що він ніколи на працював на зазначеному підприємстві

і взагалі «ніколи не чув про підприємство з такою назвою». В той же час в

судовому засіданні Позивач надав виписку з особової картки, виданої

підприємством «Головмостбуд»про те, що в період з 5 вересня 1963 року по 23

листопада 1964 року він працював майстром на даному підприємстві.

          Надані Позивачем та його

представником відомості та письмові докази спростовуються довідкою

№53-02062008/80006 Департаменту інформаційних технологій МВС України, згідно з

якою ОСОБА_1 в період з 1969 року по 1978 рік відбував покарання у місцях

позбавлення волі: Катеринівській ВК Рівненської області № 46; Маневічській ВК

Волинської області № 42; КОСЛАНСПЕЦЛЕС КОМИ АССР в м. Сиктивкар; КОСЛАНЛАГ КМИ

АССР в м. Сиктивкар.

Суд

звертає увагу  сторін на те, що станом на

час розгляду даної адміністративної справи відповідно до довідки Управління

інформаційних технологій ГУ МВС України в місті Києві, громадянин Росії ОСОБА_1

засудженим (за кримінальними справами не значиться) та в розшуку на даний час

не перебуває.

В

ході судового розгляду справи представник Позивача подала письмову заяву

ОСОБА_1 відповідно до якої, останній стверджує, що ніде і ніколи не притягався

до кримінальної відповідальності і не відбував покарання в місцях позбавлення

волі. На підтвердження такої позиції надав суду для огляду два оригінали

повторних свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_1 відповідно видані 29

листопада 2006 року - СеріяНОМЕР_1, а та 16 травня 2008 року - СеріяНОМЕР_2

Позивач

також подав письмове клопотання про призначення комплексної судової експертизи.

В судовому засіданні представник Позивача на розгляді даного клопотання не

наполягала.

Суд

звертає увагу сторін на те, що в обох свідоцтвах в графі «про що в Книзі

реєстрації народжень 1942 року березня місяця 27 числа зроблено відповідний актовий

запис за № НОМЕР_4».

Відповідно

до пункту 3.15 Наказу Міністерства юстиції України від 26 вересня 2002 року №

86/5 «Про затвердження Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та

анулювання актових записів цивільного стану»(надалі Положення №86/5), кожен

примірник поновленого актового запису нумерується одним і тим самим номером.

Як

підтверджується матеріалами справи, актовий запис в обох повторних свідоцтвах -

№ НОМЕР_4.

Відповідно

до вимог Положення № 86/5, поновлення втраченого актового запису цивільного

стану здійснюється на підставі заяви.

Реєстрація

заяв про поновлення втрачених актових записів цивільного стану, поданих за

місцем проживання, а також отриманих з інших відділів, провадиться в журналі

обліку заяв за встановленою формою.

Відповідно

до пункту 1.5. Положення 86/5, заяви про поновлення, анулювання та внесення

змін до актових записів цивільного стану приймаються відділами реєстрації актів

цивільного стану в порядку, визначеному цим Положенням.

Так,

працівник відділу реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву, звіряє

відомості, зазначені заявником у заяві, з паспортом або паспортним документом.

Відповідно до вимог пункту 3.8. Положення 86/5, 

до заяви додаються: повідомлення відділу реєстрації актів цивільного

стану управління юстиції за місцем реєстрації акта про його відсутність;

виписка з паспорта або паспортного документа; документи (виписки з них), які

підтверджують дані, необхідні для поновлення актового запису; копії свідоцтв

про реєстрацію актів цивільного стану (про народження, смерть, шлюб, розірвання

шлюбу тощо); інші необхідні документи.

Таким

чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обидва повторні

свідоцтва про народження з відповідним актовим записом №НОМЕР_4, видавалися на

підставі особистих заяв ОСОБА_1

          Відповідно до вимог статті 12 Закону

України «Про імміграцію»дозвіл на 

імміграцію може бути скасовано органом, 

який його видав, якщо:

(1)

з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей,  підроблених 

документів  чи  документів, 

що втратили чинність;    

(2)

іммігранта засуджено в  Україні  до 

позбавлення  волі  на строк більше одного року і вирок суду

набрав законної сили;

(3)

дії  іммігранта  становлять 

загрозу  національній безпеці

України, громадському порядку в Україні;

(4)

це є необхідним  для  охорони 

здоров'я,  захисту  прав  і

законних інтересів громадян України;

(5)

іммігрант   порушив   законодавство  про 

правовий  статус іноземців та осіб

без громадянства;

(6) в

інших випадках, передбачених законами України.

          Таким чином, при оформленні

заяви-анкети на отримання дозволу на імміграцію, Позивачем свідомо не було

повідомлено інформацію про  притягнення

до кримінальної відповідальності, а також вказано недостовірну інформацію щодо

часу та місця працевлаштування.

          В судовому засіданні представник

Позивача стверджувала, що на час подання заяви на отримання дозволу на

імміграцію до ВГІРФО Оболонського районного управління ГУ МВС в місті Києві

(серпень 2004 року), ОСОБА_1 взагалі не перебував на території України, не  подавав заяву особисто, що, на її думку,  свідчить про підробку заяви-анкети на

отримання дозволу на імміграцію.

          На підтвердження факту відсутності

Позивача на території України на час подання заяви, в ході судового розгляду

справи було надано суду наступні документи:

-          договір про виконання робіт та

надання послуг від 9 серпня 2004 року укладений між Товариством з обмеженою

відповідальністю «Клаудіс-М»та ОСОБА_1 в місті Москва, Росія;

-          накладну № 146 та квитанцію до

прибуткового касового ордеру № 146 про оплату ОСОБА_1 металевих вхідних дверей

від 9 серпня 2004 року в місті Москва, Росія;

-          квитанція до прибуткового касового

ордеру № 284 про оплату ОСОБА_1 паперу офісного в місті Москва, Росія;

-          листок про непрацездатністьОСОБА_1

серіїНОМЕР_3 виданий поліклінікою № 51 в місті Москва, Росія.

          У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд

призначити судово-технічну експертизу заяви на предмет її автентичності.

Водночас, в судовому засіданні, представник Позивача на вирішенні заявленого

клопотання не наполягала, відтак дане клопотання було зняте з розгляду.

          Для з'ясування фактичних обставин

звернення Позивача до ВГІРФО Оболонського районного управління ГУ МВС в місті

Києві в серпні 2004 року, в судовому засіданні були допитані як свідки -старший

інспектор відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних

осіб Оболонського районного управління ГУМВС України в місті Києві Остапенко

О.О. та інспектор державного підприємства «Розвиток» ОСОБА_3, яка в серпні 2004

року працювала друкарем ВГІРФО Оболонського районного управління ГУ МВС в місті

Києві.

          Інспектор ВГІРФО ГУМВС України в

місті Києві Остапенко О.О. підтвердив, що в серпні 2004 року заяву-анкету на

отримання дозволу на імміграцію громадянин Росії ОСОБА_1. отримав та підписав

особисто.          

          Свідок ОСОБА_3 також  підтвердила, що в серпні 2004 року вона

друкувала заяву-анкету на отримання дозволу на імміграцію в особистій

присутності  громадянина

РосіїОСОБА_1  та з його слів.

          З метою забезпечення повного та

всебічного з'ясування обставин справи та об'єктивної оцінки наданих сторонами

доказів та показань свідків, 15 травня 2008 року судом направлено запит до

Державної прикордонної служби України про надання інформації стосовно фактів

перетинання кордону України громадянином Росії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1народження,

в 2004 році.

          З відповіді Державної прикордонної

служби від 27 травня 2008 року вбачається, що громадянин Росії ОСОБА_1 в'їхав

на територію України 13 травня 2004 року, а виїхав за межі України 20 вересня

2004 року (пункт перетину -Бачівськ), що підтверджує факт перебуванняОСОБА_1 на

території України на час подання заяви до ВГІРФО Оболонського районного

управління ГУ МВС в місті Києві (серпень 2004 року).

Стосовно

вимоги Позивача про постановлення окремої ухвали щодо притягнення Відповідача

до кримінальної відповідальності, суд вважає за необхідне зазначити, що

положення статті НОМЕР_4 Кодексу адміністративного судочинства України,

передбачають право суду на здійснення функції загального нагляду за дотриманням

законності суб'єктами владних повноважень, у випадку виявлення під час розгляду

адміністративної справи порушення закону.

Частиною

1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд

і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності

сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом

їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства

України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення. 

Завданням

адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних

осіб,  прав  та 

інтересів  юридичних осіб  у 

сфері  публічно-правових  відносин 

від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування, їхніх

посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій  на  основі 

законодавства,  в  тому числі на виконання делегованих

повноважень.

Відтак,

задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права

особи у сфері публічно-правових відносин.

Зважаючи

на вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу

положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов

висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими та  задоволенню не підлягають.

На

підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163,

167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний

адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

У

задоволенні позовних вимог -відмовити повністю.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження

з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна

скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про

апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                             

Н. Є. Блажівська