Постанова

від 18.06.2008 по справі 9/406

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м.

Київ

 18.06.2008 р.                                                   

                                                 №

9/406 

20:10

За

позовом

Відкритого

акціонерного товариства «Сведбанк»

До

Відділу

Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській

області

про скасування постанови про повернення

виконавчого документа стягувачеві від 05.02.2008 р.

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Таран Т.К.

Представники:

Від

позивача:

Шило

Н.Є. (довіреність № 251 від 20.12.2007 р.)

Від

відповідача:

Григоренко

М.Ю. (довіреність  № 1959/09-1 від

13.06.2008 р.)

Обставини справи:

Позивач

звернувся до суду із позовом до Відділу Державної виконавчої служби Головного

управління юстиції у Херсонській області про скасування постанови про

повернення виконавчого документа стягувачеві від 05.02.2008 р.

Позовні

вимоги обґрунтовані тим, що постанова Відділу Державної виконавчої служби

Головного управління юстиції у Херсонській області про повернення виконавчого

документа стягувачеві від 05.02.2008 р. прийнята з перевищенням повноважень та

порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а отже підлягає

скасуванню.

Відповідач

позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного

позову повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що оскаржуване рішення

прийнято в межах повноважень, в порядку та у спосіб визначений Законом України

«Про виконавче провадження», оскільки позивачем безпідставно не виконані вимоги

державного виконавця та вказаного закону.

Розглянувши

подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення

представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення

для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд

міста Києва, -

встановив:

постановою

Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській

області від 23.06.2006 р. відкрито виконавче провадження по виконанню

виконавчого напису нотаріуса № 3839, вчиненого 21.06.2006 р. Приватним

нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про стягнення з

Товариства з обмеженою відповідальністю «Квинт-22»на користь Акціонерного

комерційного банку «ТАС-Комерцбанк»вимоги в сумі 3 340 352,46 грн., за рахунок

заставленого майна.

18.12.2007

р. Відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у

Херсонській області направлено на адресу АКБ «ТАС-Комерцбанк»лист № 4419 з

пропозицією щодо надання письмової згоди стягувача на авансування витрат по

розшуку майна боржника у десятиденний термін з дати отримання листа та

попередження, що в разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій,

або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, виконавчий

документ буде повернуто без виконання, про що свідчить відмітка в журналі

реєстрації вихідної кореспонденції відповідача за номером 4419 (копія витягу

знаходиться в матеріалах справи). Вказаний лист отримано адресатом 21.12.2007

р., про що свідчить поштове повідомлення про вручення.

07.02.2008

р. АКБ «ТАС-Комерцбанк»надав письмову згоду на авансування витрат державного

виконавця на розшук майна боржника шляхом надсилання листа у відповідь на

звернення від 18.12.2007 р. відділу Державної виконавчої служби Головного

управління юстиції у Херсонській області.

Постановою

Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській

області про повернення виконавчого документа стягувачеві від 05.02.2008 р.

встановлено, що стягувач у встановлений державним виконавцем строк не здійснив

авансування витрат на проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження

державного виконавця про повернення йому виконавчого документа, в зв'язку з чим

повернуто без виконання виконавчий напис № 3839, вчиненого 21.06.2006 р.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про

стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квинт-22»на користь

Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк»вимоги в сумі 3 340 352,46

грн.,, яка направлена адресатові 05.02.2008 р., про що свідчить відмітка в журналі

вихідної кореспонденції відповідача за номером 540 (знаходиться в матеріалах

справи).

Позивач

зазначає, що згода на авансування надавалася неодноразово в телефонному режимі.

При цьому надання відповідної згоди на авансування в письмовій формі  поза межами 

10-денного строку, визначеному державним виконавцем,  зумовлена тривалим трирівневим внутрішнім

порядком отримання відповідного погодження керівництва банку, яке є відповідним

розпорядником коштів.

Заслухавши

пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив,

що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Статтею

1 Закону України «Про державну виконавчу службу»(від 24 березня 1998

року202/98-ВР) визначено, що державна виконавча служба входить до системи

органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів,

третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень)

відповідно до законів України.

Завданням

державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове

виконання рішень, передбачених законом.

Закон

України «Про виконавче провадження»(від 21 квітня 1999 року N 606-XIV) визначає

умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що

відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у

добровільному порядку.

Відповідно

до положень частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче

провадження»державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі

документи: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів,

у тому числі на підставі рішень третейського суду; ухвали, постанови судів у

цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках,

передбачених законом; судові накази, виконавчі написи нотаріусів, постанови

державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення

виконавчих дій та накладення штрафу.

Частиною

першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що

державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень,

встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Положеннями

частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що

державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного

виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі

- виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Положеннями

частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено,

що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу

інформацію; проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм

власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без

створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у

них боржників; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення

арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти

та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках

та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних

паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній

власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт

стягувача або боржника для перевезення майна; звертатися до органу, який видав

виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з заявою про видачу дубліката

виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку

і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення; накладати

стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках,

передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими

законами.

Статтею

6 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що вимоги державного

виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є

обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і

юридичних осіб на території України.

Положеннями

частини 5 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»визначено:

державний виконавець може винести постанову про оголошення розшуку майна

боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук

та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону.

Відповідно

до положень статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»виконавчий

документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не

провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, у

разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює

авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування

передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про

повернення йому виконавчого документа.

Про

наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті,

державний виконавець складає акт.

Про

повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний

виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного

органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і

може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

Повернення

виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2 - 6

частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити

виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього

Закону.

Враховуючи

викладене, суд не приймає до уваги пояснення позивача, що порушення терміну

надання відповіді щодо можливості авансування витрат державного виконавця на

вчинення виконавчих дій зумовлено коротким строком для розгляду відповідного

звернення, оскільки Закон України «Про виконавче провадження»передбачає

обов'язкове виконання вимог державного виконавця у встановлений ним строк. Суд

вважає, що встановлений державним виконавцем строк є “розумним” строком. Тобто

таким, що дозволяє вчасно надати саме письмову згоду на авансування витрат на

проведення виконавчих дій. Питання організації надання рішення щодо здійснення

відповідного фінансування є виключно внутрішнім питанням позивача і не впливає

на розгляд справи по суті, отже, з огляду на це,  не приймається судом до уваги.

Суд

не приймає покликання позивача на неодноразове інформування по телефону

державного виконавця про свою згоду здійснити авансування витрат на проведення

виконавчих дій. Адже в силу положень статті 42 Закону України “Про виконавче

провадження” така згода надається стягувачем в письмовій формі.

Крім

того, при системному аналізі норм Закону України “Про виконавче провадження”

суд вважає, що пункт 4 частини першої статті 40 зазначеного закону, як

процесуальна підстава для повернення виконавчого документа стягувачеві, з

урахуванням положень статей 3, 5, 6, 25 закону “Про виконавче провадження”

зумовлює право державного виконавця на визначення та встановлення відповідного

строку здійснення авансування витрат на проведення виконавчих дій. Інакше,

зазначена норма закону, як підстава для повернення виконавчого документа  без наявності відповідного права державного

виконавця визначити відповідний строк стягувачеві, фактично зумовлює

неможливість реалізації належним чином 

зазначеної норми закону.

Враховуючи

викладене, суд не приймає до уваги твердження позивача про протиправність дій

та необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача з підстав встановлення

останнім десятиденного строку для надання згоди щодо авансування витрат на

розшук майна боржника.  

Проаналізувавши

матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії державного

виконавця є правомірними та такими, що відповідають вимогам Закону України «Про

виконавче провадження», так як на звернення відповідача щодо авансування витрат

на розшук майна боржника від 18.12.2007 р. (отримане позивачем 21.12.2007 р.)

письмову згоду щодо авансування надано позивачем лише 07.02.2008 р., тобто з

порушенням встановленого державним виконавцем десятиденного строку для

письмової згоди на авансування витрат на проведення виконавчих дій, що є

підставою для повернення виконавчого документа стягувачеві.

Крім

того, суд вважає необхідним зазначити, що не складення акту про відсутність

авансування стягувачем витрат на розшук майна боржника, не тягне за собою

порушення права позивача як сторони у виконавчому провадженні, оскільки сам

позивач не оспорює факт, що письмова відповідь у встановлений державним

виконавцем строк ним не надавалась, а надана лише 07.02.2008 р. і рішення

уповноваженого органу банку -розпорядника коштів не було прийнято у відповідний

строк. Додатково, суд вважає необхідним зауважити, що відповідно до положень

пункту 4.11., підпункту 4.11.2., зміст додатку № “5” Інструкції “Про проведення

виконавчих дій" (№74/5 від 1999.12.15) обставини не здійснення авансування

витрат на проведення виконавчих дій не потребують однозначного складання

відповідного акту, зокрема за участю понятих, боржника, стягувача.

Суд

вважає, що обставини не здійснення 

позивачем авансування витрат на проведення виконавчих дій додатково

документально встановлені і підтверджені оскаржуваною постановою про повернення

виконавчого документа стягувачеві і, по суті, не потребують, у зв'язку з цим,

додаткового підтвердження свого існування шляхом складання відповідного

акту.  Разом з тим, позивачем не

заперечено фактів, встановлених оскаржуваною постановою державного виконавця.

Щодо

твердження позивача про порушення відповідачем правил направлення вихідної

кореспонденції (постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та

виконавчого напису нотаріуса) стягувачеві, що полягає у направленні не

рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, а лише простою,

суд вважає, що останнє не може бути підставою для скасування оскаржуваного

рішення з урахуванням наступного.

Відповідно

до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»копії постанов

державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі -

документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним

виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження,

надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

За

умови авансування стягувачем в порядку, передбаченому цим Законом, витрат на

проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися

учасникам виконавчого провадження рекомендованими листами.

Державним

виконавцем або іншою особою, уповноваженою державним виконавцем, документи

виконавчого провадження можуть бути вручені особисто сторонам або іншим

учасникам виконавчого провадження під розписку.

Належно

оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів

виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій

у встановленому цим Законом порядку.

Частиною

другою пункту 3.9. Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої

служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 р. №

470/7, визначено, що про всі виконані дії по відкритому виконавчому провадженню

державний виконавець робить відмітки на зворотній стороні обкладинки

виконавчого провадження.

Пунктом

3.11. Інструкції встановлено, що виконавчі документи для відправлення

передаються державним виконавцем діловоду органу ДВС під розписку в книзі

обліку виконавчих документів.

Пунктом

3.15. Інструкції, встановлено, що вихідна кореспонденція, у тому числі

виконавчі документи, відсилається через діловода органу ДВС. Для обліку таких

документів ведеться журнал реєстрації вихідної кореспонденції. Якщо

кореспонденція передається іншим установам, організаціям через розсильного, то

вона записується в розносну книгу для місцевої кореспонденції й здається за

призначенням під розписку в цій книзі.

Таким

чином, відповідачем повністю дотримано вимог Закону України «Про виконавче

провадження»та Інструкції, оскільки оскаржуване рішення направлено простою

кореспонденцією, що прямо передбачено частиною першою статті 27 Закону, а

відповідачем надано витяги з журналів реєстрації вихідної кореспонденції з

відповідними реєстраційними відмітками.

Щодо

питання не отримання позивачем поштою оригіналів виконавчих документів, суд

вважає, що позивач не обмежений у праві звернутися до поштового оператора з

приводу надання відповідної інформації з цього приводу та/або відновити

відповідні документи шляхом отримання дублікатів таких документів і повторного

їх пред'явлення до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 Закону

України “Про виконавче провадження”.

У

відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від

28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх

посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною

1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд

при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд

також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного

судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності

суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті

(вчинені) вони зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд

вважає, що відповідач діяв у відповідності з зазначеними вище принципами.

Згідно

з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних  повноважень обов'язок

щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи 

бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Відповідач

як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного

рішення - постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від

05.02.2008 р.

Зважаючи

на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні

вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись

ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені

адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст. 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через

суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                       

О.В.Кротюк