Рішення

від 12.12.2011 по справі 51/393

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/393

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  51/393

12.12.11

За позовом Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»    

про стягнення 5 027,68 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивач: Слободянюк А.В.

від відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 4 590,27 грн. основного боргу, 99,41 грн. пені за порушення строку оплати за період з 21.06.2011 р. по 10.08.2011 р. Позовні вимоги обґрунтовані  неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до договору № 482 від 01.05.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.10.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників сторін та невиконанням сторонами вимог суду.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 3 590,27 грн. суми основного боргу та 99,41 грн. пені за порушення строку оплати за період з 21.06.2011 р. по 10.08.2011 р. Зазначена заява мотивована частковим погашенням заборгованості відповідачем 21.09.2011 р. в розмірі 1 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано виписку по рахунку за період з 31.05.2011 р. по 14.10.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2011 р. продовжено строк вирішення спору за клопотанням позивача та відкладено розгляд справи на 12.12.2011 р. у зв'язку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог ухвал суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «неповна адреса»та «за зазначеною адресою не проживає».

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р.»у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2011 р. між ЗАТ «Хлібзавод «Салтівський»(далі –постачальник) та ТОВ «С.М.С.-Груп»укладено договір № 482 постачання кондитерських виробів (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 482 від 01.05.2011 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити покупцю, а останній –прийняти та оплатити кондитерські вироби виробництва ЗАТ «Хлібзавод «Салтівський» (далі –продукція) на умовах даного договору.

Повний асортимент та ціни на продукцію зазначаються в прас-листі постачальника, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1) (п. 1.2 договору).

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що останній вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 01.05.2012 р.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання якого позивачем за період з 31.05.2011 р. по 17.06.2011 р. здійснено поставку продукції на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск хлібобулочних виробів всього на суму 4 635,39 грн.

За видатковою накладною (повернення) № В000000027 від 16.06.2011 р. відповідачем здійснено повернення позивачу товару на суму 45,12 грн.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

В свою чергу, пунктом 3.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за отриману продукцію в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або готівковими коштами до каси постачальника протягом 21 дня з моменту поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний  сплатити  продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 21.09.2011 р. здійснив перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 1 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № 482 від 01.05.2011 р.

Як стверджував позивач, відповідачем оплату отриманого товару в повному обсязі та у встановлені строки не здійснено.

Станом на час вирішення спору відповідач доказів оплати суми заборгованості за отриманий від позивача товар в сумі 3 590,27  грн. не надав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки кондитерських виробів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 590,27 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати, зазначених у п. 3.2 договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Сума пені, що заявлена до стягнення з відповідача, розрахована позивачем відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов'язання щодо оплати по сумам, які складають суму боргу та за період прострочення, з урахуванням здійсненої часткової оплати товару, і підлягає стягненню з ТОВ «С.М.С.-Груп» в сумі 99,41 грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»задовольнити повністю.

2.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп» (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, б. 5, код 36824654) на користь Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»(61153, м. Харків, вул. гвардійців-Широнінців, б. 1, код 31340536) 3 590 (три тисячі п'ятсот дев'яносто) грн. 27 коп. боргу, 99 (дев'яносто дев'ять) грн. 41 коп. пені, 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 19.12.2011 р.