Постанова

від 19.12.2011 по справі 2а/0570/1320/2011

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 19 грудня 2011 р.                                                                       справа № 2а/0570/1320/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  12 год. 05  хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді  Абдукадирової К.Е.

при секретарі                                                  Окрибелашвілі О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу   

за позовом Державної податкової інспекції в м. Вугледарі

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС», м. Вугледар

про зобов'язання сплатити суму донарахованого податку на прибуток (у тому чисті штрафних санкцій) в розмірі 214 485,40 грн., нарахованих із застосуванням звичайних цін

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився   

від відповідача: ОСОБА_1 - за дов. від 10 січня 2011 року

ВСТАНОВИВ:  

Державною податковою інспекцією в м. Вугледарі заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС» про зобов'язання сплатити суму донарахованого податку на прибуток (у тому чисті штрафних санкцій) в розмірі 214 485,40 грн., нарахованих із застосуванням звичайних цін, на відповідний розрахунковий рахунок.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС» сплатити суму 227 289,10 грн., у т.ч. донарахований податок на прибуток 151 749,00 грн., штрафні санкції 75 540,10 грн., нараховані із застосуванням звичайних цін, на відповідний розрахунковий рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перевіркою за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р. встановлено завищення задекларованих відповідачем валових витрат за договорами оренди нежитлових приміщень на загальну суму 606 999,00 грн. При дослідженні договорів оренди нежитлових приміщень, на підставі яких завищено валові витрати,  встановлено, що вони укладені з пов'язаними особами, а саме, за договором оренди приміщення від 20.09.2008р. № 1 орендодавцем є суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2, який є засновником ТОВ «Фармація АБС» та володіє 50 % статутного капіталу, за договором оренди приміщення від 01.10.2008р. № 2 орендодавцем є суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, який є засновником ТОВ «Фармація АБС» та володіє 50 % статутного капіталу.

В розумінні п. 1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пов'язаною є особа, яка здійснює контроль над платником податку. Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, витрати платника податку, понесені по орендних платежах, цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни. Звичайною ціною, згідно з пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону, ДПІ у м. Вугледарі був направлений запит до ТОВ «Фармація АБС» про надання пояснень щодо обґрунтування рівня договірних цін в зазначених договорах оренди. Пояснення, які були надані відповідачем, позивач вважає недостатніми для об'єктивного визначення податкових зобов'язань.

Підпунктом 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Згідно з положеннями пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

За результатами вивчення ДПІ у м. Вугледарі договорів з ідентичними (однорідними) послугами у співставних умовах в межах м. Вугледар, було встановлено, що звичайна ціна в десятки разів нижче від орендної плати (витрат платника податку) сплачуваної по цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам.

Відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природним и монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Таким чином, позивачем на підставі пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181) визначені податкові зобов'язання непрямим методом та прийнято рішення про застосування звичайних цін від 19.11.2010р. № 1, яким донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 151 749,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 75 540,10 грн. (з урахуванням змін, внесених рішенням від 20.12.2010р. № 2).

Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час розгляд справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що позивач при визначенні звичайних цін на орендну плату виходив з аналізу договорів на надання послуг оренди. При цьому, позивач розрахував лише середню вартість 1 кв. м нерухомого приміщення, а в оренду передане приміщення для розташування аптеки з основними засобами, устаткуванням, матеріалами та інвентарем. Позивач не проаналізував та не надав належної оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для відповідача (стан приміщення тощо), що суперечить приписам законодавства.

На думку відповідача, порівняльний метод договорів з ідентичними (однорідними) послугами у спів ставних умовах в межах м. Вугледар, обраний позивачем, є помилковим, адже з визначень термінів «ідентичні товари (послуги)» та «однорідні товари (послуги)» випливає, що по відношенню до певного товару «ідентичними» або «однорідними» можуть бути інші товари, а не сам цей товар як такий.

Тим більше, коли йдеться про такий вид послуги, як оренда нерухомості, яка має чітко визначені індивідуальні ознаки. Тобто, у даному випадку не можна змішувати поняття «операції з ідентичними (однорідними) товарами (послугами)» з поняттям «ідентичні операції з одним і тим самим товаром (послугою)».

Тому механічне порівняння умов договорів оренди, якими визначено розмір орендної плати без урахування якості орендованого майна, не ґрунтується на чинному законодавстві, так як такі послуги не є ідентичними чи однорідними з огляду на неоднаковий розмір вказаних приміщень, різне їх місце розташування в будівлі і призначення, різний стан готовності до використання за призначенням, різну балансову вартість на момент передачі в оренду і неоднакові умови оренди.

Зазначає, що непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181, який встановлює перелік таких підстав. Відповідач вважає, що у позивача не було підстав для застосування методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методам для визначення податкових зобов'язань з використанням звичайних цін.

Крім цього, пп. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181 визначено, що методика визначення суми податкових зобов'язань непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. На сьогоднішній день методики, затвердженої законом, не існує. Методика визначення сум податкових зобов'язань непрямими методами була розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002р. № 697, але вона втратила чинність.

Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Вугледарської міської ради Донецької області 12.08.1998р., включене до ЄДРПОУ за номером 30043986, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Вугледарі з 26.08.1998р. (арк. справи 17 – 19, том 1).

У період з 11.10.2010р. по 05.11.2010р. ДПІ у м. Вугледарі здійснена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 24.11.2010р. № 352/23-0/30043986 (арк. справи 32 – 57, том 1).

За результатами перевірки керівником податкового органу 19.11.2010р. прийнято рішення № 1 «Про застосування звичайних цін», яким позивачу донараховано 214 485,40 грн., у т.ч. податку на прибуток – 151 749,00 грн., та штрафні санкції – 62 736,40 грн. внаслідок застосування звичайних цін (арк. справи 21 – 31, том 1).

20.12.2010р. керівником податкового органу прийняте рішення № 2 «Про внесення змін до рішення № 1», у зв'язку із невірним нарахуванням штрафних санкцій в рішенні від 19.11.2010р. № 1. Зокрема, останній абзац рішення № 1 викладено у наступній редакції: підлягає донарахуванню 227 289,10 грн., в тому числі податок на прибуток 151 749 грн. та штрафні санкції 75 540,10 грн.  внаслідок застосування звичайних цін (арк. справи 185, том 1).

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 цього Закону встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Водночас, згідно із пп. 4.3.5. п. 4.3. ст. 4 Закону № 2181, рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як встановлено судом, відповідач оскаржив вищевказані рішення про нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу в судовому порядку.

За наслідками судового оскарження, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі 2а/0570/8898/2011, позовні вимоги задоволені, визнані недійсними рішення ДПІ у м. Вугледарі від 19.11.2010р. № 1 та від 20.12.2010р. № 2 (арк. справи 64 – 69, том 4).

Рішення суду мотивовано, зокрема тим, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає порядок визначення звичайних цін, однак порядок визначення податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, яка на день розгляду справи не передбачена діючим законодавством, тобто відсутня методика нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Визначення податкових зобов'язань за непрямими методами передбачене при наявності чітко визначених підстав, а саме: невстановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством; неведення платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів; не підтвердження розрахунків платником податків, наведених у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, під час документальної перевірки. Відповідно до пп. 4.3.4 п. 4.3 ст. 4 Закону  2181 застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Разом з тим, жодна з визначених Законом № 2181 підстав для визначення зобов'язань за непрямими методами податковим органом суду не доведена.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011р. ДПІ у м. Вугледарі відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2011р., апеляційну скаргу залишено без розгляду (арк. справи 70, 71, том 4).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 254 КАС України, у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Виходячи з даної норми, у зв'язку з тим, що ДПІ у м. Вугледарі було відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження, вважається, що постанова Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі 2а/0570/8898/2011 на день розгляду справи є такою, що набрала законної сили.

Згідно з пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2011р. по справі 2а/0570/8898/2011 має преюдиційне значення для вирішення даної справи. Наслідки судового оскарження рішень про застосування звичайних цін  спростовують доводи позивача про донарахування податку на прибуток в сумі 227 289,10 грн. цими рішеннями у відповідності до норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги податкового органу не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства  України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.    

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Державній податковій інспекції в м. Вугледарі до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС» про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація АБС» сплатити суму 227 289,10 грн., у т.ч. донарахований податок на прибуток 151 749,00 грн., штрафні санкції 75 540,10 грн., нараховані із застосуванням звичайних цін, на відповідний розрахунковий рахунок – відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 грудня 2011 року. Постанова у повному обсязі  складена 23 грудня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                                Абдукадирова К.Е.