Постанова

від 19.12.2011 по справі 2а-12834/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 19 грудня 2011 року                      № 2а-12834/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Григоровича П.О., секретаря судового засідання Очколяса О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель»   

до                 Державної податкової інспекції у Солом’янському  районі м. Києва

про       скасування  податкового повідомлення –рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артель»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, урахуванням заяви про зміну позовних вимог, до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про скасування  податкового повідомлення –рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив,  що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження товариством зобов’язань з податку на прибуток, данні відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб’єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами. За наведених обставин, представник позивача просить суд скасувати оспорюване податкове повідомлення –рішення.  

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав та вважає, що податкове повідомлення –рішення, яким збільшено суму грошового зобовзяння та застосовані штрафні (фінансові) санкції винесене правомірно, внаслідок порушення позивачем п. 1.23. ст. 1, пп .4.1.6 п. 4.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7  Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств», а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва  районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель»(код ЄДРПОУ 22948538) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2001р. по 30.09.2010р. та складено акт перевірки №2026/23-11/22948538 від 25.02.2011р.

За результатами перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток встановлені порушення пп .4.1.6 п. 4.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7  Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств»,  що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 155 613 грн., в т.ч. по періодам:

4 квартал 2007 року на суму 21 837 грн.;

4 квартал 2008 року на суму –8 642 грн.;

1 квартал 2009 року на суму 5 531 грн.;

2 квартал 2009 року на суму 93 165 грн.;

4 квартал 2009 року на суму 16 508 грн.;

3 квартал 2010 року на суму –9 930 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визнання факту заниження податку на прибуток, на думку податкового органу, є безпідставне віднесення до складу валових витрат суми перерахунку вартості товарів у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні з моменту придбання до моменту оплати за товар по імпортним контрактам в розмірі 797 743,68 грн. та 79 781,00 грн.

При цьому, посилаючись на положення п.п. 7.3.1 - 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Відповідач дійшов висновку, що порядок визначення балансової вартості іноземної валюти для визначення валових витрат, нарахованих в іноземній валюті, такий же, як і для визначення валових доходів, отриманих в іноземній валюті, а саме - платник податку при отриманні імпортних товарів на валові витрати відносить суми, які розраховані шляхом перерахування вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких товарів.

Окрім того, підставою для визнання факту заниження податку на прибуток, серед іншого, є не включення, в порушення п. 1.23 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Позивачем до складу валового доходу у 2 кварталі 2009 року вартості, нібито, безоплатно наданих побутових товарів ТОВ «Трейд-Фокс», щодо якого розпочата ліквідаційна процедура, в розмірі 372 660,00 грн.

З урахуванням строків давності та їх застосування, визначених ст. 102 Податкового кодексу України, сума заниженого податку на прибуток в період, що перевірявся за результатами перевірки визначається у розмірі 133 776,00 грн., тобто за:

4 квартал 2008 року – 8 642 грн.;

1 квартал 2009 року – 5 531 грн.;

2 квартал 2009 року – 93 165 грн.

4 квартал 2009 року – 16 508 грн.;

3 квартал 2010 року   - 9 930 грн.

На підставі висновків перевірки,  ДПІ у Солом’янському  районі м. Києва винесено податкове повідомлення – рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р., яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 167 221,00 грн., в т.ч. 133 776 грн. –основний платіж, 33 445 грн. –штрафні санкції (25 %).

За наслідками процедури адміністративного оскарження, вказане податкове повідомлення - рішення залишено без змін, скарги –без задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки, за перевіряємий період Позивачем було укладено з нерезидентами України зовнішньоекономічні контракти, предметом яких є купівля-продаж побутової техніки. Валютою контрактів є (в залежності від контрагента, товару тощо) долари США, Євро, російські рублі, що обумовлюється у відповідних контрактах.

Умови платежу за деякими контрактами обумовлені сторонами таким чином, що розрахунки за продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів (долари США., Євро або рос. рубль) на розрахунковий рахунок Продавця протягом певного періоду часу (35, 45, 60 днів тощо) від дати надходження товару на митну територію Покупця (Позивача). Всі банківські витрати на території України несе Покупець.

Отже, умовами контрактів в певних випадках передбачена оплата після отримання товару, а не до цього, чи одночасно з його отриманням.

Підпунктом 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент здійснення відповідних операцій) передбачено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податків товарів, а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів.

Отже, даним пунктом визначена дата збільшення валових витрат, але не порядок визначення розміру валових витрат.

Як вбачається з Акту перевірки Позивач відповідно до даної норми включив до складу валових витрат вартість оприбуткованих товарів, але в наступному коригував валові витрати виходячи з фактичних витрат з придбання іноземної валюти для розрахунку з продавцем.

Враховуючи положення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», отримані (нараховані) платником податку доходи в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких доходів, та не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.3.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті, та не підлягають перерахунку у зв’язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Підпункт 7.3.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.

Згідно з пп. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.

З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні валових витрат платника податку за такими імпортними операціями, які здійснював позивач, необхідно враховувати два аспекти:

- дату збільшення валових витрат;

- суму валових витрат, яка визначається у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти.

Правила визначення балансової вартості валюти вказані в п. 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ч. 2 пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу (погашення).

В листі Міністерства фінансів України від 31.07.2009 р. № 31-34000-10-16/20869 "Щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій при розрахунках підприємства з постачальником" зазначено, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, доходи –це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період, а витрати –це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

З урахуванням наведеного, якщо відповідно до законодавства та умов договору грошовий еквівалент зобов’язання підприємства перед постачальником визначено в іноземній валюті, то в бухгалтерському обліку різниця, що виникає при погашенні зобов'язання, визнається іншими операційними доходами (витратами).

Суд звертає увагу, що на момент оприбуткування товару валюта у позивача ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо. Тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п. 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.

Отже, позивач, керуючись нормами пп. 7.3.2, 7.3.4 ст. 7, пп. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають зазначені вище норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування, позивач діяв відповідно до пп. 7.3.2 ст. 7 та пп. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти, здійснене позивачем, відповідає вимогам, пп. 7.3.2, 7.3.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому визнається Окружним адміністративним судом м. Києва правомірним.

Відтак, суд вважає необґрунтованим твердження податкового органу про те, що у випадку здійснення імпорту товарів з їх подальшою оплатою до валових витрат повинна відноситись вартість товару, визначена за курсом НБУ, що діяв на дату оформлення товарів, тобто не за балансовою вартістю валюти, а за митною вартістю валюти, що суперечить чинному податковому законодавству України,.

Також перевіркою встановлено, що згідно з регістрами бухгалтерського обліку ТОВ «Артіль»по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 30.09.2010р. у ТОВ «Артель»рахувалася кредиторська заборгованість перед постачальником ТОВ «Трейд –фокс»в сумі 372 660,00 грн., з урахуванням ПДВ за поставку побутової техніки (газові плити, обігрівач, бойлери тощо).

В акті перевірки встановлено, що згідно бази даних ТОВ «Трейд-фокс»зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 29.09.2008р. та перебуває на обліку як платник податку в ДПІ у Печерському районі м. Києва. ТОВ «Трейд-фокс»з липня 2009 року не подає податкову звітність та не сплачує податки. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 21.07.2009р. Стан платника –ліквідаційна процедура  за рішенням  (постановою) суду.

В акті зазначено, що під час перевірки не надано доказів, які б свідчили про пред’явлення ліквідатором (або іншою уповноваженою особою) ТОВ «Трейд-фокс»до ТОВ «Артель» вимог щодо повернення заборгованості перед ТОВ «Трейд-фокс»в сумі 372 660 грн. А відтак, відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Артель»в порушення вимог 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занизило валовий дохід у 2 кварталі 2009 року на суму 372 660 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час здійснення правовідносин з ТОВ «Трейд-фокс») валовими витратами визначалась сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, серед іншого, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку  - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 11.1 тієї ж статті передбачено, що для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Виходячи з наведеного вище та встановивши, що позивач придбав у ТОВ «Трейд-фокс»в межах поставки товар для його використання у власній господарській діяльності, зважаючи на дату поставки, що випливає з відповідних накладних, позивач за першою подією, яка відбулася (дата оприбуткування платником податку товарів) у 2 кварталі 2009 року відніс на валові витрати суму витрат з придбання такого товару. Відповідно така сума витрат була відображена ТОВ «Артіль»у загальному підсумку в декларації з податку на прибуток підприємства за звітний період «півріччя 2009 року», в рядку 04.1.

Суд не погоджується з доводами податкового органу про безоплатний характер поставки ТОВ «Трейд-фокс»побутової техніки ТОВ «Артіль», оскільки, відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"  безоплатно надані роботи, послуги - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

В даному випадку, як вбачається з установлених судом фактичних обставин справи (рахунки-фактури, накладні) підтверджують зобов’язання позивача здійснити оплату поставленого ТОВ «Трейд-фокс» товару, отже, на думку суду, взаємовідносини сторін носять оплатний характер. Наявність відносно «ТОВ «Трейд-фокс»ліквідаційної процедури та непред’явлення ліквідатором ТОВ «Трейд-фокс»до позивача вимог щодо повернення заборгованості не може слугувати підставою для висновку про безоплатність наданих товарів.

Крім того, з метою всебічного і повного з’ясування обставин, на яких ґрунтується позов, для правильного вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 05.10.2011р. витребував у Державного реєстратора Печерської районної в м. Києві державної адміністрації відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відносно ТОВ «Трейд-фокс»(код за ЄДРПОУ 36186021).

На виконання вимог вищевказаної ухвали суду від 05.10.2010р. суду надано Довідку з ЄДР станом на 14.10.2011р. з якої вбачається, що дійсно, 20.01.2010р. державним реєстратором проведена реєстраційна дія «внесення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з її банкрутством», проте, відсутні відомості щодо здійснення ліквідаційної процедури відносно ТОВ «Трейд-фокс».

Окружний адміністративний суд м. Києва не погоджується з твердженням представника відповідача про визначення заборгованості позивача перед ТОВ «Трейд-фокс»як безповоротної фінансової допомоги. Так, згідно п.п. 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безповоротна фінансова допомога –це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до положень ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом, на час розгляду справи, не встановлено наявності вимоги ТОВ «Трейд-фокс»оплатити поставлений товар, зазначене не заперечувалось і представником відповідача.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).  

В порушення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено в належний спосіб, що заборгованість позивача (платника податку) перед іншою юридичною залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність заниження з боку позивача валового доходу за 2 квартал 2009 року по поставці товарів від ТОВ «Трейд-фокс».

За таких обставин, суд не вбачає наявності в діях позивача ознак порушення вимог податкового законодавства, а  відтак і підстав для збільшення йому грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 133 776 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 33 445 грн. Тому суд вважає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р. є необґрунтованим та прийнятим відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель»підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          1. Адміністративний позов  задовольнити повністю.

2.          2. Скасувати  податкове повідомлення –рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р. Державної податкової інспекції у Солом’янському  районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова  може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                                П.О. Григорович