Ухвала

від 12.11.2013 по справі 2а-12834/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12834/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель" до Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Артель" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва, в якому, з урахуванням поданих ним уточнень, просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000662311/0 від 16.03.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва районі було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель» (код ЄДРПОУ 22948538) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2001р. по 30.09.2010р., за результатом якої складено акт перевірки №2026/23-11/22948538 від 25.02.2011р. (далі - Акт перевірки)

За результатами перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток було встановлено порушення позивачем вимог пп .4.1.6 п. 4.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 155 613,00 грн., в т.ч. по періодам:

4 квартал 2007 року на суму 21837 грн.;

4 квартал 2008 року на суму - 8642 грн.;

1 квартал 2009 року на суму 5531 грн.;

2 квартал 2009 року на суму 93165 грн.;

4 квартал 2009 року на суму 16508 грн.;

3 квартал 2010 року на суму - 9930 грн.

За висновками Акту перевірки, підставою для визнання факту заниження податку на прибуток стало безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат суми перерахунку вартості товарів у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні з моменту придбання до моменту оплати за товар по імпортним контрактам в розмірі 797 743,68 грн. та 79 781,00 грн.

З урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Податкового кодексу України, сума заниженого податку на прибуток у період, що перевірявся, становить 133 776,00 грн., а саме:

4 квартал 2008 року - 8642 грн.;

1 квартал 2009 року - 5531 грн.;

2 квартал 2009 року - 93165 грн.

4 квартал 2009 року - 16 508 грн.;

3 квартал 2010 року - 9930 грн.

На підставі Акту перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення - рішення №0000662311/0 від 16.03.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 167 221,00 грн., в т.ч. 133 776 грн. - основний платіж, 33 445 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення - рішення відповідача було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Позивач заперечує правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача №0000662311/0 від 16.03.2011р., у зв'язку з чим просить його скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 4.1.6 цього ж пункту встановлено, що валовий доход включає також доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно із п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, вартість оприбуткованих позивачем товарів була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія - отримання товарів. При цьому, позивачем були внесені коригування у валові витрати виходячи з фактичних витрат з придбання іноземної валюти для розрахунку з продавцем.

Посилаючись на положення п.п. 7.3.1 та п.п. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач дійшов висновку про те, що порядок визначення балансової вартості іноземної валюти для визначення валових витрат, нарахованих в іноземній валюті, такий же, як і для визначення валових доходів, отриманих в іноземній валюті, а саме: платник податку при отриманні імпортних товарів на валові витрати відносить суми, які розраховані шляхом перерахування вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких товарів.

Однак колегія суддів не погоджується з такими твердженнями відповідача виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з нерезидентами України було укладено з зовнішньоекономічні контракти, предметом яких є купівля-продаж побутової техніки. Валютою контрактів є (в залежності від контрагента, товару тощо) долари США, Євро, російські рублі, що обумовлюється у відповідних контрактах.

Умови платежу за деякими контрактами обумовлені сторонами таким чином, що розрахунки за продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів (долари США., Євро або рос. рубль) на розрахунковий рахунок Продавця протягом певного періоду часу (35, 45, 60 днів тощо) від дати надходження товару на митну територію Покупця (позивача). Всі банківські витрати на території України несе Покупець.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), отримані (нараховані) платником податку доходи в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких доходів та не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Згідно п.п. 7.3.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті та не підлягає перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податків товарів, а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів.

Отже, з аналізу вказаних норм Закону слідує, що при визначенні валових витрат платника податку за імпортними операціями необхідно враховувати два аспекти, а саме: дату збільшення валових витрат та суму валових витрат, розмір якої повинен дорівнювати балансовій вартості валюти, перерахованої постачальнику.

Крім того, необхідно також враховувати ту обставину, що на момент оприбуткування товару валюта у платника податку ще відсутня і розрахувати її балансову вартість неможливо, тому і розмір валових витрат відповідно до правил п. 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» можна визначити тільки після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на його придбання.

Так, поняття та порядок визначення балансової вартості іноземної валюти встановлено п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, де зазначено, що у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Судова колегія не погоджується з доводами відповідача проте, що вказаний пункт застосовується лише у випадку передплати чи одночасної сплати за отриманий товар, оскільки вказана норма такого положення не містить, а відповідач своїм трактуванням норми безпідставно звужує сферу її дії.

При цьому, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що положення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки даний пункт визначає порядок формування доходів, отриманих (нарахованих) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, які перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду, в той час як в даному випадку за зовнішньоекономічним контрактом позивач по справі не отримував доходи, а ніс витрати.

Крім того, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено декілька методів визначення балансової вартості валюти, які залежать від її надходження (придбання). Так, при використанні валюти, придбаної на біржі, балансова вартість визначається відповідно до п.п. 7.3.4 Закону - в розмірі суми гривень, сплаченої платником податків у зв'язку з такою купівлею, тобто балансова вартість іноземної валюти у податковому обліку формується на підставі комерційного курсу покупки такої валюти, за яким вона була придбана уповноваженим банком на біржі. Отже, такий курс може бути як нижче, так і вище офіційного курсу, встановленого НБУ для валюти, яка буде придбаватися у день здійснення операції її покупки.

Таким чином, оскільки позивач спеціально придбавав валюту для оплати імпортного товару та поніс відповідні витрати, то судова колегія вважає, що до спірних відносин підлягає застосуванню саме п.п. 7.3.4 вказаного Закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач правомірно, керуючись нормами п.п. 7.3.2, 7.3.4, 11.2.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», збільшив валові витрати на дату фактичного отримання товару відповідно до вантажно-митних декларацій і після придбання валюти в оплату раніше отриманих товарів та визначення її балансової вартості уточнив суму валових витрат, тим самим довівши їх до рівня справжньої балансової вартості валюти.

Аналогічні висновки викладені і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.10.2007р. по справі № К-628/05.

Разом з тим, згідно з п.п. 7.3.6 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

Аналізуючи вищевказану норму чинного законодавства колегія суддів вважає правомірними посилання суду першої інстанції на п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), згідно з яким валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», але спірні витрати до цього переліку не відносяться, тому безпідставно були виключені перевіряючими.

Крім того, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла на момент виникненя спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проте, в даному випадку понесення позивачем витрат з придбання іноземної валюти на МБВБ підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем по суті.

При цьому, в силу п. 5.11 ст. 5 вказаного Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 18.11.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.