Рішення

від 13.12.2011 по справі 29/206

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/206

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

13.12.11 р.                                                                                 Справа № 29/206                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна”, м.Рівне

до Відповідача: Науково-виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м.Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 120 144,00грн., пені у сумі 6 004,80грн.

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.10.2011р. по 09.11.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

         Товариство з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна”, м.Рівне (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Науково-виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м.Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 120 144,00грн., пені у сумі 6 004,80грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем  зобов'язань за договором №ВС-У-214-10 від 24.11.2010р., щодо оплати за поставлений товар.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору №ВС-У-214-10 від 25.11.2010р., додатку до договору, видаткової накладної, довіреності на отримання матеріальних цінностей, претензії, правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна”.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

24.10.2011р. Позивачем через канцелярію суду надано належним чином засвідчені копії наступних документів: правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна”, податкових накладних, виписок з банківського рахунку з доказами здійсненої Відповідачем часткової оплати за поставлений товар.

Заявою від 04.11.2011р. №ВС-2-466 Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог заявивши до стягнення лише суму пені у розмірі 6 004,80грн.

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у заяві від 04.11.2011р. №ВС-2-466, оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення зменшити розмір вимог.  Суд приймає вказане зменшення, оскільки відповідні дії не суперечать законодавству і не порушують чиїх - небудь  охоронюваних законом інтересів.

13.12.2011р. Відповідачем через канцелярію суду надано копію платіжного доручення з доказами оплати у розмірі 120 144,00грн.

Представник Позивача у судове засідання 13.12.2011р. не  з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання 13.12.2011р. не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази,  суд

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна” (Продавець) та Науково-виробничим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон” (Покупець) було укладено договір №ВС-У-214-10, відповідно п.1.1 якого в порядку та на умовах даного Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця електротехнічне обладнання (далі по тексту Обладнання або Продукція), а Покупець в порядку і на умовах даного Договору, зобов'язується  прийняти й оплатити обладнання.

У розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо умов та порядку оплати:

- розрахунки за обладнання здійснюються у наступному порядку:

10% вартості Обладнання – аванс, з врахуванням положень розділу 2 Договору, протягом 3-х календарних днів з дати підписання Договору;

90% вартості Обладнання з врахуванням положень 2 Договору – протягом 40-ка календарних днів з моменту поставки обладнання (п.3.2, 3.2.1, 3.2.2 Договору);

Згідно п.8.2 договору у випадку невиконання Покупцем положень розділу 3 договору в частині термінів платежу, Покупець повинен сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми неоплаченої в термін, за кожен день прострочення, але не більше 3% Загальної вартості Договору.

25 листопада 2010 року між сторонами підписано специфікацію №1 до договору, де встановили найменування обладнання, кількість та суму.

На виконання умов договору Позивачем була здійснена поставка на суму 200 160,00грн., що підтверджується видатковою накладною №НВС-046, яка підписана з боку обох сторін без зауважень.

Відповідачем вказаний товар отримано на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей №362 від 11.02.2011р.

Відповідачем в порушення умов договору була здійснена часткова оплата за поставлений товар у розмірі 80 016,00грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 120 144,00грн.

За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом.  

Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем після подачі позову було погашено заборгованість у повному обсязі, у зв'язку з чим Позивачем відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшено позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:    

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Відповідачем було здійснено порушення термінів та розмірів сплати грошових коштів передбачених розділом 3 договору №ВС-У-214-10 від 24.11.2010р.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб'єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, до таких наслідків зокрема належать: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.8.2 договору у випадку невиконання Покупцем положень розділу 3 договору в частині термінів платежу, Покупець повинен сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не оплаченої в термін, за кожен день прострочення, але не більше 3% Загальної вартості Договору.

Останнє відповідає положенням Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок нарахування пені з урахуванням встановленого обмеження 3% від вартості договору дійшов висновку щодо задоволення пені у розмірі заявленому Позивачем у  сумі 6 004,80грн.

Розглянувши доводи заяви про вжиття забезпечувальних заходів, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника,  який подав позов), має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України обов'язковою умовою вжиття забезпечувальних заходів є існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду. Отже, вимога щодо забезпечення та його вид має кореспондуватися із відповідною позовною вимогою.  

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суду України, зазначаючи в п. 10 Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.94 р. N 02-5/611, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів до забезпечення позовних вимог через його юридичну неспроможність та доказову недоведеність.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна”, м.Рівне до Науково-виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м.Донецьк про стягнення пені у сумі 6 004,80грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Науково-виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон” (83052, м.Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, ЄДРПОУ 20357313, р/р 26004198047901 в Донбаській філії ВАТ „Кредитпромбанк”, м.Донецьк, МФО 335593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна” (33001, м.Рівне, вул. Біла, 16, ЄДРПОУ 33334990, р/р 260020135158 в Рівненському відділенні №2 АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) пеню у розмірі 6 004,80грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Науково-виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон” (83052, м.Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, ЄДРПОУ 20357313, р/р 26004198047901 в Донбаській філії ВАТ „Кредитпромбанк”, м.Донецьк, МФО 335593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз – Україна” (33001, м.Рівне, вул. Біла, 16, ЄДРПОУ 33334990, р/р 260020135158 в Рівненському відділенні №2 АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 60,05грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 11,23 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засідання 13.12.11р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги – після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя                                                               Риженко Т.М.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

                                                  Повний текст рішення складено та підписано 19.12.11р.

Вик. Тума О.В.(тел.305-61-06)