Постанова

від 15.09.2008 по справі 45/65-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

45/65-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2008 р.                                                           Справа № 45/65-08  

                                                   Колегія суддів у складі:

головуючого судді Олійника В.Ф., судді - Гончар Т.В., судді Пуль О.А.   

при секретарі   Бігун О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Баканьова В.О., (директора),   Баштенко О.А., довіреність № 158 від 02.09.2008 р.,   

відповідача -  Рябініної М.М., довіреність б/н від 01.01.2008 р.,

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»(вх. № 1476 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2008 р. по справі № 45/65-08

за позовом ДП ДАК «Хліб України» «Торгівельно –заготівельне підприємство», м. Харків

до ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат», с. Кулинічі Харківського району Харківської області

про стягнення 134778 грн., -

встановила:

          Позивач  звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 134778 грн. за надані послуги по зберіганню та відвантаженню зерна відповідача, а також просив покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого держмита  у розмірі 1347,78 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. Вимоги обґрунтовані не виконанням  боржником - ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»в повному обсязі зобов'язань по сплаті за послуги по зберіганню та відвантаженню зернової продукції.

           Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2008 р. по справі № 45/65-08 клопотання сторін про продовження строків розгляду справи задоволено і продовжено строк розгляду справи на 1 місяць до 19.06.08р. Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача а користь позивача 134778 грн. коштів. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог, що підтверджені наданими суду належними доказами.

          ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»в апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції, вважає його незаконним і прийнятим  при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

           Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»залишити без задоволення,  посилаючись на те, що вимоги, викладені в  скарзі,  безпідставні та необгрунтовані.

           Розглянувши  матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

          21 вересня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 54 про надання послуг по зберіганню та відвантаженню зерна, який в подальшому рішенням господарського суду Харківської області від 26 листопада 2007 року у справі № 47/417-07, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2008р., було визнано неукладеним.

Після укладення договору 21.09.04р. на відповідача було переоформлено жито від СПД-ФО Щетиніна В.Н. в кількості 1 076 749 кг (згідно заяви останнього, довіреності ЯИИ № 793700 від 21.09.04р.), видана складська квитанція № 367 від 21.09.04р. та 01.10.04 р. від ПП “С-Фактор” –в кількості 290 000 кг. ( згідно заяви останнього, довіреності ЕАЗ №15141 від 01.10.04р. через Вендрова В.В.), видана складська квитанція № 454 від 01.10.04р., 12.10.04 в кількості  191 422 кг (згідно заяви, довіреності ЕАЗ № 151493 від 11.10.04р. через Вендрова В.В.), видана складська квитанція № 500 від 12.10.04р., 19.10.04р. в кількості 112 341 кг (згідно заяви, довіреності ЕАЗ № 151494 від 18.10.04р. через Вендрова В.В.), видана складська квитанція № 519 від 19.10.04р., 10.01.05р. в кількості 73 476 кг (згідно заяви, довіреності ЕАЗ № 151436 від 10.01.05р. через Вендрова В.В.), видана складська квитанція № 643 від 10.01.05р.

Отже, переоформлення зерна від одного власника до іншого, а саме на ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат», було проведено згідно заяв  вищевказаних осіб. Факт переоформлення зерна  від вищезазначених власників іншому власнику - ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»також підтверджувався відповідачем в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Новому власнику зерна - відповідачу були видані складські  квитанції № 367, 454, 500,519 643 на виконання приписів п. 3.1 гл. 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом  Міністерства аграрної політики України від 27.06.03р. № 198 та зареєстрованого в Міністерстві  юстиції України 16.07.03р.  за № 605/7925,  згідно  якого складська квитанція є документом, який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках.

Оригінал першого примірника складської квитанції, згідно з пунктом 3.3 зазначеного Положення, був вручений поклажедавцю, про що свідчать підписи представника відповідача в копії Реєстру на видачу складських квитанцій, (наданій до матеріалів справи), а оригінал другого примірника зберігався зерновим складом.

При витребуванні зерна поклажедавцем позивачу надавались довіреності на отримання зерна (а.с. 9, 12, 15, 18, 21, 46, 49, 62) та поверталися оригінали складських квитанцій ( в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом ), на примірниках яких останнім ставилась відмітка «Погашено». Позивачем були надані для огляду в судовому засіданні оригінали першого і другого примірників складських квитанцій (різного кольору) з відміткою «Погашено».

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд Харківської області виходив з того, що в період з вересня 2004 року по липень 2006 року між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, відповідно до яких позивач взяв на себе зобов'язання по збереженню зернової продукції хлібокомбінату на складах, які за своєю природою є договором зберігання та підпадають під приписи глави 66 Цивільного кодексу України „Зберігання".

Як вірно зазначив суд першої інстанції згідно параграфа 1 глави 66 ЦК України, а саме статей 936, 937 Цивільного кдексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання вважається уладеним у письмовій формі в разі прийняття речі на зберігання з видачею розписки, квитанції або іншого документа підписаного зберігачем.

 Параграфом 2 глави 66 ЦК України визначено окремі види зберігання. Так, статтею 956 ЦК України передбачений такий вид зберігання, як товарний склад. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (стаття 957 ЦК України).             Товарний склад на підтвердження прийняття товару, відповідно до ст. 961 ЦК України, видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

З матеріалів справи видно, що зерновий склад позивача прийняв товар ( рож клас А) на зберігання від ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»саме на товарний склад, посвідчивши це складськими документами, і зобовязавшись, як зазначено в квитанціях, зберігати зерно в строк “ до витребування “та видати ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»за вирахунком втрат.  

Факт витребування та отримання відповідачем товару зі збереження від позивача, як вже встановлено,  підтверджують надані до матеріалів справи  відповідні накази позивача про відпуск жита, довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей відповідачем та товарно-транспортні накладні на відвантаження і перевезення зерна.

Тобто позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем у повному обсязі, надавши  відповідачеві послуги по збереженню зерна, а також повернувши товар у схоронності, про що свідчать складські квитанції на зерно та документи на повернення ( відвантаження) зерна.

Відповідач платіжним дорученням № 1586 від 10.03.2005 року з призначенням платежу «сплата  за зберігання  ржи згідно договору № 54 від 21.09.04р.»перерахував на розрахунковий рахунок позивача 10000,00 грн. за послуги по зберіганню зерна, що підтверджує часткове виконання зобов'язань з боку відповідача  - сплатити за зберігання. При тому, що  зобов'язання по збереженню зерна  позивачем здійснювались до повного його  виконання  ( до витребування відповідачем ).

З огляду на зазначене суд вважав, що позивач надав належні докази для підтвердження   своїх вимог стосовно основної суми в розмірі   134778 грн.

Керуючись ст. ст. 509, 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно яких зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, та ч. 2 ст. 193 ГК України коли кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, а також враховуючи приписи ст. 530 ЦК України, у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час і  ст. 257 ЦК України щодо встановлення загальної позовної давністі тривапістю у три роки та застосування його судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. З ст. 267 ЦК України) ,суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача в сумі 134778,00 грн. обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами та підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

З такими висновками погоджується колегія судів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.          

          В судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти того, що зерно, що знаходилось на збереженні у позивача належало відповідачу на праві власності, а також підтвердив, що це зерно йому було відвантажено, згідно складських квитанцій, хоча договір на зберігання між сторонами про надання вказаних послуг укладено не було. Крім того посилався на те, що не передавав зерно на зберігання позивачу.

Однак, господарськими судами першої і апеляційної інстанцій  встановлено,  що прийняття зерна, яке належало на праві власності відповідачу позивачем на товарний склад, посвідчене складським документом.

У відповідності з ч. 3 ст. 957 ЦК України договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

          Тому письмова форма договору складського зберігання, згідно ч. 3 ст. 957 ЦК України вважається дотриманою, а посилання відповідача на обставини неоформлення  письмово відповідних відносин  між сторонами є безпідставними.

У відповідності з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Отже, разом з переоформленням зерна від одного власника до іншого, посвідченого складським документом у торгового складу виникло зобов'язання зберігати товар, в якому в даному випадку зберігачем є ДП ДАК «Хліб України»«Торгівельно –заготівельне підприємство», а поклажодавцем-ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат».

Договір складського зберігання зерна також визначається в ч. 2 ст. 26 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні»як реальний («за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна»).

Якщо строк зберігання у договорі  зберігання не встановлений  і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач  у відповідності з ч. 2  ст. 938 ЦК України зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Позивач зберігав зерно, яке прийняв на зберігання від відповідача до вимоги його ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат». Отже, зберігання зерна відбувалося до його повернення поклажодавцю-відповідачу.

          Таким чином позивач добросовісно виконав свої зобов'язання. Але відповідач  своєчасно не сплатив послуги по зберіганню та відвантаженню зерна, в результаті чого виникла заборгованість і  правові наслідки, передбачені п. 4 ст. 611 ЦК України.

          В силу п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

          Під збитками в розумінні ст. 224 ГК України слід розуміти витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна та інше.

          Оскільки відповідач добровільно, а також на вимогу кредитора,  своєчасно і в повному обсязі не  виконав свої зобов'язання, тому підстав звільнення відповідача від  зустрічного обов'язку щодо сплати таких витрат немає.

          За таких обставин  колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, підстави для скасування рішення  господарського суду Харківської області від 26.05.2008 р. відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а  рішення господарського  суду  першої інстанції  залишається без змін.

           На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів, -

постановила:

      Апеляційну скаргу ТОВ «Кулинічівський хлібокомбінат»залишити  без задоволення.

      Рішення  господарського суду Харківської області від  26.05.2008 р. по справі № 45/65-08 залишити   без змін.

         Головуючий суддя                                                                   Олійник В.Ф.

                               Суддя                                                                    Гончар Т.В.

                              Суддя                                                                     Пуль О.А.