Рішення

від 15.09.2008 по справі 17/177

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/177

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, пр. Миру,20,тел. 77-99-18

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

    «15 »вересня 2008 року                                                                               Справа №17/177

За ПОЗОВОМ: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб-експорт”,

     юридична адреса: 40000, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 17,

     поштова адреса: 40030, м. Суми, вул. Гагаріна, 2

До ВІДПОВІДАЧА: Приватного підприємства „Агро-Ресурс”,

     14000, м. Чернігів, вул. Рокосовського, 56а, кв. 35

Про стягнення  48432,37   грн.

                                                                                                                         Суддя Кушнір І.В.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН :

Від Позивача: Турченко С.П. –представник, довіреність №б/н  від 12.05.08р.

Від Відповідача: Федорок І.В. –директор, паспорт.

Юрченко Ю.І. –представник, довіреність №1 від 19.08.2008р.,

Рішення прийняте після відкладень розгляду справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

          Товариством з обмеженою відповідальністю „Хліб-експорт” заявлено позов до Приватного підприємства „Агро-Ресурс” про стягнення 48432,37 грн., в тому числі 36355,00 грн. поворотної фінансової допомоги, 5262,51 грн. процентів за користування позикою, 6169,44 грн. інфляційних збитків, 645,42 грн. - 3% річних.

          Відповідач надав відзив на позов, яким позовні вимоги не визнає в повному обсязі, зазначивши, що 16.01.07р. між сторонами була укладена угода №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої фінансова допомога надається на безповоротній основі, а терміном закінчення  дії договору визначено час підписання даної угоди.

До початку судового засідання 04.09.08р. від представника Позивача надійшло письмове заперечення щодо відзиву на позов, в якому зазначено, що вищезазначеною угодою сторони змінили правовідносини, а саме: відносини позики перетворились у відносини дарування, тому угода №1 від 19.01.07р. про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р. є нікчемною у зв'язку з недотриманням сторонами вимог про нотаріальне посвідчення правочину.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, суд,

В С Т А Н О В И В:

          29.11.2006р. між Позивачем та Відповідачем укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги  № 664  (далі Договір).

          Згідно п.1.1. Договору, Сторона 1 (Позивач) надає Стороні 2 (Відповідачу) фінансову допомогу за умови повернення, а остання зобов'язується повернути фінансову допомогу у визначений даним Договором термін.

          Відповідно до п.2.1. Договору, розмір фінансової допомоги складає 50000,00 грн.

          Згідно п.3.1. Договору, Сторона 1 надає фінансову допомогу протягом трьох банківських днів після підписання Договору.

          Відповідно до п.п.4.1.-4.2. Договору, строк надання фінансової допомоги складає 1 рік та може бути продовжений або зменшений за угодою сторін.

           За умовами п.п.5.1.-5.2. Договору,  після закінчення  строку, зазначеного в п.4.1. даного Договору, Сторона 2 зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів повернути всю суму фінансової допомоги. Фінансова допомога може бути повернута у вигляді грошових коштів, товарів, послуг за угодою сторін.

          Відповідно  до п. 6.1. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до закінчення виконання.

          Згідно з вищезазначеним Договором  Позивач перерахував Відповідачу грошові кошти у розмірі 36355,00 (тридцять шість тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн., що підтверджується банківською випискою  та платіжним дорученням №372 від 29.11.06р.

Зазначені кошти Відповідач повинен був повернути Позивачу протягом п'яти днів після закінчення строку, передбаченого Договором, тобто через один рік після перерахування коштів, а саме не пізніше 03.12.07р. Проте,  грошові кошти Відповідачем не повернено.

           Станом на момент подання позовної заяви заборгованість Відповідача, а саме поворотної фінансової допомоги, складає 36355,00 грн.   

          Як зазначено Відповідачем у відзиві на позовну заяву, дійсно 29.11.2006р. між Позивачем та Відповідачем укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги  № 664. Фактично Позивачем перераховано Відповідачу 36355,00 грн. Проте, 19.01.2007р. між сторонами була укладена угода №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої Сторона 1 надає Стороні 2 фінансову допомогу на безповоротній основі, а договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до підписання сторонами даної угоди.

          Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі,  визначені  родовими ознаками,  а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму  позики)або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики  є  укладеним  з  моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

               Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України

“Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).”

Відповідно до ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України (далі ГКУ):

“Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.”

          Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України:

          “Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.”

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ:

“Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.”

          Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник  зобов'язаний  повернути  позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі  або  речі,  визначені  родовими ознаками,  у  такій  самій кількості,  такого самого роду та такої самої якості,  що були передані йому позикодавцем) у  строк  та  в порядку, що встановлені договором.

             Посилання Відповідача на те, що 16.01.2007р. між сторонами була укладена угода №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої Позивач надає Відповідачу фінансову допомогу на безповоротній основі, а договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до підписання сторонами даної угоди, судом не можуть бути прийняті з наступних підстав.

          Згідно ч.ч.1,2,4 ст.202 Цивільного кодексу України:

«1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

4. Дво-  чи  багатостороннім  правочином є погоджена дія двох або більше сторін.»

Відповідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України:

«1. Зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.»

Згідно ч.ч.1,3,5 ст.626 Цивільного кодексу України:

«1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

3. Договір  є  двостороннім,  якщо  правами  та   обов'язками наділені обидві сторони договору.

5. Договір є відплатним,  якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.»

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України:

«1. Відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості.»

Згідно ст.628 Цивільного кодексу України:

«1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи вищевикладені норми Цивільного кодексу України та зобов`язання, що виникли між сторонами по договору №664 від 29.11.2006р. про надання поворотної фінансової допомоги, суд доходить висновку, що до даних правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми глави 71 Цивільного кодексу України, що стосуються позики.    

До Угоди №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р. не підлягають застосуванню норми глави 71 Цивільного кодексу України, що стосуються позики, оскільки ні дана Глава, ні зокрема ст.ст.1046,1049 Цивільного кодексу України не передбачають можливості надання позикодавцем грошових коштів без наступного їх повернення позичальником.  

Згідно ч.1 ст.717 Цивільного кодексу України:

«1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.»

Відповідно до ч.1 ст.718 Цивільного кодексу України:

«1. Дарунком можуть бути рухомі речі,  в тому числі  гроші  та цінні папери, а також нерухомі речі.»

На підставі викладеного та враховуючи зобов`язання, що виникли між сторонами по Угоді №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої Позивач надає Відповідачу фінансову допомогу на безповоротній основі, суд доходить висновку, що до даних правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми глави 55 Цивільного кодексу України, що стосуються дарування.    

Відповідачем не наведено належного нормативно-правового обґрунтування, що до правовідносин між сторонами щодо надання саме безповоротної фінансової допомоги має застосовуватися інша глава Цивільного кодексу України, яке регулює певний окремий вид зобов`язання.

Посилання Відповідача на зобов`язання послуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно ст.901. Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.  

Проте, у вищевказаній Угоді не йдеться ні про надання послуги, яка саме споживається  в  процесі вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності, ні про її оплату.

Згідно ч.5 ст.719 Цивільного кодексу України:

«5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний  розмір  неоподатковуваного  мінімуму доходів  громадян,  укладається  у  письмовій  формі  і   підлягає нотаріальному посвідченню.»

          Відповідно до п.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання  і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року N15-93:

«Терміни, що використовуються  в  цьому  Декреті,  мають  таке значення:

1) "валютні цінності":

валюта  України  -  грошові  знаки  у   вигляді    банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах,  що  перебувають  в обігу та є законним платіжним  засобом  на  території  України,  а також вилучені з обігу або  такі,  що  вилучаються  з  нього,  але підлягають обмінові на грошові знаки,  які  перебувають  в  обігу, кошти  на  рахунках,  у  внесках   в    банківських    та    інших фінансових установах на території України.»

          Стаття 99 Конституції України, яка визначає гривню в якості грошової одиниці    України, і на яку посилається Відповідач, жодним чином не суперечить вищевказаній статті Декрету (який є чинним і на даний час), що до валюти України відносяться грошові  знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним  засобом  на  території України, якою і є на даний час гривня, а також кошти  на  рахунках,  у  внесках  в банківських  та  інших фінансових установах на території України, які також обліковуються в національній валюті України –гривні.  

Згідно п.22.5. ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року N889-IV:

«22.5. Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі  17 гривень, крім норм адміністративного  та  кримінального   законодавства   у   частині кваліфікації   злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється  на  рівні  податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень  пункту 22.4 цієї статті).»

Таким чином, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 17х50 = 850 грн., укладається  у  письмовій  формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а тому і Угода №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої Позивач надає Відповідачу фінансову допомогу на безповоротній основі в розмірі 50000грн. (фактично надано 36355 грн.), підлягала нотаріальному посвідченню.

Доказів нотаріального посвідчення даної угоди суду не представлено.

Посилання Відповідача на ст.ст.651,653,654 Цивільного кодексу України, що зміна договору вчиняється в тій самій формі, що і основний договір, судом не приймаються, оскільки Угодою №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р. сторони не змінили умови первісного зобов`язання по Договору, а фактично припинили первісне зобов'язання позики шляхом укладення нового зобов'язання дарування, замінивши надану фінансову допомогу з поворотної на безповоротну.   

Зазначений висновок підтверджується і запереченнями Відповідача, в яких він посилається на ч.ч.1,2 ст.604 Цивільного кодексу України, відповідно до яких:

«1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання  новим  зобов'язанням  між тими ж сторонами (новація).»

Тобто і в запереченні Відповідача мова йде про припинення, а не зміну зобов`язання.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.203 Цивільного кодексу України:

«1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства, а також моральним засадам суспільства.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.»

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України:

«1. Правочин є правомірним,  якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Відповідно до ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України:

«1. Правочин  може  вчинятися  усно  або  в  письмовій  формі. Сторони  мають  право  обирати  форму  правочину,  якщо  інше   не встановлено законом.»

Згідно ч.ч.1,2 ст.209 Цивільного кодексу України:

«1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню  лише у випадках,  встановлених законом або  домовленістю  сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно  до  Закону  України  "Про  закупівлю  товарів, робіт і послуг за державні  кошти",  на  вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.»

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України:

«1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.»

Згідно ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України:

«3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.»

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України:

«1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин,  якщо його недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.»

Згідно ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України:

«1. У разі недодержання сторонами вимоги  закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.»

Таким чином, дана норма визначає нікчемність любого договору, щодо якого сторонами недодержано вимоги  закону про нотаріальне посвідчення, незалежно від його виду, а тому не прописання зазначених наслідків в главах Цивільного кодексу України, які регулюють окремі види зобов`язань, не є підставою для не застосування вищевказаної ст.220 Цивільного кодексу України.  

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.216 Цивільного кодексу України:

«1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.»

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що Угода №1 про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої Позивач надає Відповідачу фінансову допомогу на безповоротній основі, в силу закону, а саме ст.ст.203,215,216,220,719 Цивільного кодексу України, є нікчемною та не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю.

          Доказів повернення отриманої поворотної фінансової допомоги в розмірі 36355грн. Відповідач не надав, а тому позов в частині стягнення 36355грн. основного боргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув  суму  позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.  Якщо позичальник своєчасно не повернув  речі,  визначені родовими ознаками,  він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу,  яка нараховується від дня,  коли речі   мали  бути  повернуті,  до  дня  їх  фактичного  повернення позикодавцеві,  незалежно  від  сплати  процентів,  належних  йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

          Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також  три процентів річних з простроченої суми.

На підставі викладеного, Позивач обґрунтовано просить стягнути з Відповідача 3% відсотки річних в сумі 645 грн. 42 коп. та 6169 грн. 44 коп.  інфляційних за період прострочки оплати з 04.12.07р. по 07.07.08р.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець  має  право  на  одержання  від  позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором.  Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного  банку України. У разі   відсутності   іншої   домовленості  сторін  проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

          Договором №664 від 29.11.06р. не встановлено, що позика надається без нарахування процентів. Розмір процентів, які повинен сплатити позичальник, та порядок їх виплати також не визначено, тому Позивач, як позикодавець, має право на отримання від Відповідача, як позичальника, проценти на рівні облікової ставки НБУ за період з 30.11.06р. по 07.07.07р., що складає 5262,51 грн.

          Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги,  як і належних та достатніх доказів, які б спростовували викладені обставини щодо обґрунтованості нарахування процентів,  інфляційних збитків та 3% річних, не надав.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов в частині стягнення 36355грн. поворотної фінансової допомоги, 5262грн. 51коп. процентів за користування позикою, 6169грн. 44коп. інфляційних збитків, 645грн. 42коп. 3% річних підлягає задоволенню.

Враховуючи,  що виникнення даного спору виникло внаслідок неправильних дій Відповідача, відповідно до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу, судові витрати в повному обсязі мають бути покладені на Відповідача.

Позивачем було сплачено 484,32грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Також Позивачем заявлено клопотання про відшкодування 106 грн. інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, які були витрачені на отримання витягів з Єдиного державного реєстру щодо Позивача та Відповідача по справі на виконання ухвали суду від 16.07.08р., що підтверджується відповідними копіями квитанцій.

Суд вважає дані витрати судовими витратами, а саме іншими витратами, пов`язаними з розглядом справи, передбаченими ст.44 Господарського процесуального кодексу України, які також підлягають відшкодуванню Позивачу в розмірі 106 грн.

           Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 631, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.22, 33, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.  Позов задовольнити повністю.

           2. Стягнути з Приватного підприємства „Агро-Ресурс” (14000, м. Чернігів, вул. Рокосовського, 56а, кв. 35, код 33800012, р/р 26008000001754 в банку „Демарк” м. Чернігів, МФО 353575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб-експорт”  (40000, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 17, код 30561082) 36355 грн. поворотної фінансової допомоги, 5262 грн. 51 коп. процентів за користування позикою, 6169 грн. 44 коп. інфляційних збитків, 645 грн. 42 коп. - 3% річних, 484 грн. 32 коп. на відшкодування державного мита, 118 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 106 грн. на відшкодування інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                               І.В. Кушнір

15.09.08