Постанова

від 14.12.2011 по справі 2а-881/10/0770

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 2а-881/10/0770

рядок статзвіту – 2.11.1

код -  08  

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          14 грудня 2011 року                          14 год. 25 хв.                                             м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Іванчулинця Д.В.,

за участю секретаря судового засідання -  Корчинської В.А.,

за участю сторін та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача –ОСОБА_1 (довіреність від 25.01.2010 року);

представника відповідача –ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області –ОСОБА_2 ( довіреність №8718/10/10 від 02.11.2011 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Аксет-2005" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 14 грудня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано  протягом 19 грудня 2011 року.

Позивач –юридична особа Приватне підприємство “Аксет –2005” звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області, якою просить: 1) прийняти адміністративний позов до провадження суду; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення начальника ДПІ у м. Ужгороді № 0000522301/0 від 09 листопада 2009 року, яким ПП “Аксет –2005” зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в розмірі 11064,00 гривень; 3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення начальника ДПІ у м. Ужгороді № 0004791640/0 від 13 листопада 2009 року, яким ПП “Аксет –2005” зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2009 року в розмірі 8752,00 гривень; 3) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.11.2009 року № 0000522301/0 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2009 року у розмірі 11064,00 грн. а також від 13.11.2009 року № 0004791640/0 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за вересень 2009 року у розмірі 8752,00 грн.

Представник відповідача ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області у судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у додаткових поясненнях ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області від 23.09.2010 року, зокрема пояснивши, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування по ПДВ за за серпень 2009 року у розмірі 11064,00 грн. а також за вересень 2009 року у розмірі 8752,00 грн.

Окрім того, просила врахувати, що за результатами проведеної  перевірки ПП “Аксет –2005” 03.09.2009 року щодо директора ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_4 складено протоколи про адміністративне правопорушення за ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, в результаті чого занижено податкові зобов'язання за липень, серпень 2009 року, відповідальність за що передбачена ч.1 ст. 1631 КпАП України.  В подальшому таких притягнуто до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд  приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту від 03.11.2009 року № 2525/23-4/34022540 (а.с. 9-13) відповідачем було здійснено позапланову виїзну перевірку  ПП “Аксет -2005” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за липень 2009 року.

Перевіркою встановлено, що останнім в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. п. 7.3.1 п.7.3, п. п. 7.4.1 п. 7.4 , п. п. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 с.7  Закону України “Про податок на додану вартість” завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, належного до відшкодування за серпень 2009 року  на суму 11064,00 грн.

Такий висновок податкового органу, було зроблено на підставі встановлення того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості, яка була менша митної вартості з якої сплачено податок на додану вартість при імпорті цих товарів.

Перевіркою підтвержено відображене ПП “Аксет -2005” у декларації за серпень 2009 року бюджетне відшкодування ПДВ у сумі 57,00 грн. та зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового  кредиту на  суму 8752,00 грн. та визначено від'ємне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом, що складає  28,00 грн.

За наслідками розгляду акту перевірки 09.11.2009 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000522301/0 (а.с. 14), яким на підставі “б”, “в”п. п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п. п. 7.7.1, 7.7.2  п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР “Про додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів)  з податку на додану вартість в розмірі 11064,00 грн., правомірність якого і є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Також судом встановлено, що в результаті проведення документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість 10.11.2009 року  працівниками ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області встановлено, що розмір податку, зазначеного платником у декларації за вересень 2009 року, є меншим, ніж зазначено за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником порушено п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” в розмірі 8780,00 грн., на підставі чого складено акт № 2566/15-2.

За наслідками розгляду данного акту перевірки 13.11.2009 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004791640/0 (а.с. 16), яким на підставі “б”, “в”п. п. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п. п. 7.7.1, 7.7.2  п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР “Про додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 8752,00 грн., правомірність якого і є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Матеріалами справи встановлено, що протягом охоплюваних перевірками періодів позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно–технічного призначення суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито, націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ “Про податок на додану вартість”з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

Даний факт відповідачем не заперечується.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає,  що  договірна (контрактна ) вартість реалізованого позивачем товару на території України  була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

Згідно пункту 1.18 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Там же визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 статті 1 цього  ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України “Про ціни та ціноутворення”від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом “звичайних цін”є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті відповідача відсутні будь-які докази  здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірку відповідач дійшов до хибного  висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Так, ч.1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої  наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р.,  згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України “Про ціни та ціноутворення ”, де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”. Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним  законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття “звичайна ціна”, яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття “митна вартість”, яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

А тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість ”, при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Проте, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом “а”підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.

Пунктом 4.3.5 статті 4 того ж Закону є визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як вбачається із змісту актів відповідача, при проведенні перевірок позивача йому були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Окрім того, заперечуючи проти позову відповідач посилається на той факт, що директора “Аксет –2005”  ОСОБА_3 та головного бухгалтера цього підприємства ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі протоколів про адміністративне правопорушення від 03.09.2009 прку.

У відповідності до ч.4 ст. 72 Кодексу адміністартивного судочинства України постанова суду у праві про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом з метою об'єктивного розгляду справи витребувано з Ужгородського міськрайонного суду матеріали адміністративних справ № 3-185/10 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 та № 3-184/10 відносно ОСОБА_5 Як вбачається з зазначених справ постановою Ужгородського міськрайонного суду від 26.01.2010 року ОСОБА_3 на підставі ст. 22 КпАП України звільнено від адміністартивної відповідальності за ст. 163-1 с. 1 КпАП України, обмежившись відносно неї усним зауваженням, провадження по справі закрито. Так само постановою Ужгородського міськрайонного суду від 26.01.2010 року ОСОБА_4 на підставі ст. 22 КпАП України звільнено від адміністартивної відповідальності за ст. 163-1 с. 1 КпАП України, обмежившись відносно неї усним зауваженням, та закрито провадження по справі.

З врахуванням викладеного, суд при розгляді даної справи не може взяти до уваги вищезазначені судові рішення.

Суд констатує, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2009 року № 0000522301/0 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2009 року у розмірі 11064,00 грн. а також від 13.11.2009 року № 0004791640/0 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за вересень 2009 року у розмірі 8752,00 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Понесені позивачем документально підтверджені, у вигляді сплати судового збору (квитанція № 59 від 15.03.2010 року) судові витрати у розмірі 3 (три ) грн. 40 (сорок) коп. слід присудити до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства "Аксет-2005" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення начальника ДПІ у м. Ужгороді № 0000522301/0 від 09 листопада 2009 року, яким ПП “Аксет –2005” зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в розмірі 11064,00 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення начальника ДПІ у м. Ужгороді № 0004791640/0 від 13 листопада 2009 року, яким ПП “Аксет –2005” зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2009 року в розмірі 8752,00 гривень

Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства “Аксет -2005” (88000, м. Ужгород, вул. Гарайди, 8/1, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 34022540) понесені судові витрати у розмірі 3 (три) гривні 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Суддя                                                                                                   Іванчулинець Д.В.