Постанова

від 11.06.2008 по справі 2-а-297/2008

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

            Справа № 2-а-297/2008 року

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

11 червня 2008 року    

                                                           Канівський міськрайонний суд

                                                                                               Черкаської області

в складі :

головуючого                           -

судді    Штих К.М.

за участю секретаря              - Десятник О.А.

позивача                                 - ОСОБА_1

представника

відповідача       - Науменко А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Канів

Черкаської області справу за адміністратвиним позовом ОСОБА_1 до Управління

пенсійного фонду України в м. Канів про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про

стягнення недоплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус

та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи» яким передбачено, що до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які

проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю проводиться доплата в

розмірі мінімальної заробітної плати, в порушення цього відповідач виплачував

щомісячно по 5,20 грн. і недоплата за період з 01.01.1998 року по 31.03.2008  рік становить - 25 446,00 грн. яку і просить

стягнути.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись

на доводи викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що

доплата до пенсії в розмірі 5,20 грн. позивачу почала здійснюватись не з

01.01.1998р. як він вказав в позовній заяві, а з 01.08.2006 року по

17.09.2007р. Також пояснив, що міським управлінням Пенсійного фонду України в

м. Каневі щомісячну доплату виплачують в тому обсязі, які були виділені Головному

Управлінню для даної виплати, крім того, вони виконують лише делеговані

повноваження з питань соціального захисту і до їх компетенції не входить

прийняття рішення по визначенню розмірів доплат і компенсацій, тому дана

виплата здійснюється в межах коштів виділених Кабінетом Міністрів України

згідно Постанови № 863 від 26.07.96 року в розмірі по 5,20 грн. щомісячно. В

позові просить відмовити.

Суд заслухавши позивача, представника відповідача,

дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення

адміністративного позову.

В судому засіданні з достовірністю встановлено, що згідно

посвідчення НОМЕР_1від 20.12.1992 року ОСОБА_1 являється постраждалим (4

категорія) та постійно проживає в м. Каневі який віднесено до зони посиленого

радіоекологічного контролю, що не заперечує в судовому засіданні і представник

відповідача.

Згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в м.

Каневі, ОСОБА_1 отримував доплату як непрацюючий пенсіонер, який проживає в

зоні посиленого радіологічного контролю з 01.08.2006 року по 17.09.2007 рік в

сумі, визначеною у відповідності до Постанови Кабміну України „Про

компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” від 26.07.96 р. № 836 (а.с. 16).

Відповідно до ст. 39 Закону України  „Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” пенсії непрацюючим

пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні

посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються на одну мінімальну

заробітну плату, при цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на

момент виплати, згідно ч.4 ст.48 даного Закону.

Розмір мінімальної заробітної плати з 2004 року згідно з

п.п. 5-2 п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України (Закон України від 21.06.2001 р.

№ 2542-ІІІ) визначається законами про державний бюджет на відповідний рік.

Враховуючи те, що мінімальна заробітна плата на момент

проведення позивачу виплат згідно Закону України № 3235-IV від

20.12.2005р. на 2006 р. становила: 01.07.2006

р.-30.11.2006р. - 375 грн.; 01.12.2006 р.-31.12.2006р. - 400грн.;  згідно Закону

України № 489-V від 19.12.2006р. на 2007р. становила: 01.01.2007

р.-31.03.2007р. - 400 грн.; 01.04.2007 р.-30.06.2007р. - 420 грн.;

01.07.2007 р.-31.09.2007р. - 440 грн.; 01.10.2007 р.- 31.12.2007р. - 460

грн.; згідно Закону України № 107- VІ від

28.12.2007р. на 2008р. становить: 01.01.2008 р.-31.03.2008р. - 515 грн.;

то позивачка повинна була отримувати доплату в

розмірі мінімальної заробітної плати у вересні, жовтні, листопаді 2006 року - 375

грн., грудні 2006 року - 400 грн.; січні, лютому, березні 2007 року

- 400 грн., квітні, травні, червні 2007 року - 420 грн., липні,

серпні, вересні - 440 грн., жовтні, листопаді, грудні 2007 р. - 460

грн.; а січні, лютому і березень 2008 р. по 515 грн., оскільки виплати

проводилися УПФУ в м. Каневі по 5,20 грн. із 01.08.2006 року по 17.09.2007

року, а тому недоплата становить за період з 01.08.06 року по 17.09.07 рік

(5680 грн. - 57,20 грн. = 5622,80 грн.) де 5680 грн. сума яка повинна бути

сплачена, 57,20 грн. сума яку вони фактично отримали, 5622,80 грн. і є

недоплатою.

Посилання представника відповідача на те, що Закон

України «Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно чинних Законів і

тому виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується на ч.2 ст.152

Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти або їх окремі

положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А відповідно до

ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства

права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

Згідно ч. 1 ст. 67 Закону України „Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій

підвищуються  Кабінетом міністрів України

відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної

плати.

У відповідності до ст. 71 Закону України  „Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” дія положень цього закону не

може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього

Закону.

            Відповідно

до ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є

парламент - Верховна Рада України.

            Згідно

ст. 92 п. 6 ч. 1 Конституції України, виключно законами України визначаються

основи соціального захисту.

            Отже,

Закон України  „Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу

юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.96 р.

„Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”, а тому суд вважає, що підлягає застосуванню вимога ст. 39 Закону

України  „Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який передбачає

щомісячну доплату в розмірі мінімальної заробітної плати.

            Крім

того, слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році Постановою Кабінету

Міністрів України № 836 від 26.07.96 р. „Про компенсаційні виплати особам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір доплат і компенсацій

протягом тривалих років не змінювався не зважаючи на постійне підвищення

мінімальної зарплати і не відповідає розміру встановленим іншими законами.

Також Закони України „Про розмір мінімальної заробітної плати” не містили обмежень

до застосування ст. 39 Закону України 

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи”.

            Оскільки

ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких

рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності

законів над урядовими нормативними актами при вирішені даного спору підлягає

застосуванню ст. 39 Закону України  „Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент

виплати.

Більше того, згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та

органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні

правосуддя» визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що

нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи

суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці

правовідносини.

Дану позицію також підтримав Вищий Адміністративний Суд у

своїй ухвалі від 30.05.07 року, стосовно позову до Управління Державного

Казначейства України в Житомирській області, Управління праці і соціального

захисту населення в Олевському районі Житомирської області та Управління

Пенсійного Фонду в Олевському районі Житомирської області про стягнення

заборнованості; позову до Управління Пенсійного Фонду в Овруцькому р-ні

Житомирської області та обласного центру з нарахуваня та виплати пенсій і

доплат Головного Управління праці та соціального захисту населення в

Житомирській облдержадміністрації про стягнення невиплачених коштів.

Закони України «Про Державний бюджет» на відповідний рік

до 2006 року не містили обмежень щодо застосування ст. 39 Закону України „ Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” в частині здійснення доплат до пенсій непрацюючим пенсіонерам у

розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, на 2006 рік - п. 37 ст.77

Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-ІУ «Про Державний бюджет на 2006 рік»

та на 2007 рік п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»

було зупинено дію соціальних гарантій.

В рішенні

Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня 2004 року

№7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що Конституційний Суд

України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і

гарантії, право на які передбачене

чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на

забезпечення життєвого рівня який принаймні не може бути нижчим від

прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу

цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів

за ст.22 Конституції України не допускається.

Крім того, рішенням Конституційного суду

України від 22.05.08р. визнано такими, що не відповідають Конституції і є

неконституційними положення ст. 67 р.1 п. 2-4, 6-8, 10-18, пункту 7 п. 19, п.

20-22, 24-34, п. 1-6, 8-12 п. 35, п. 36-100 р. ІІ «Внесення змін до деяких

законодавчих актів України» та п.3 р. ІІІ «Прикінцевих і перехідних положень»

Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін

до деяких законодавчих актів України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про

виконання рішень та застосування практики Європейського суду з

прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ

Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада

2004 року у справі «ОСОБА_2 проти України»,

Європейський суд з прав людини вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних

коштів, тому посилання представника відповідача на

відсутність коштів не може бути підставою

для відмови в задоволенні позову.

Суд 

вважає, помилковим посилання представника відповідача про те, розмір

виплат, передбачених Законом України „ Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, визначений постановою КМУ

від 26.07.1996р. № 836, відповідає вимогам ст.ст. 62, 67цього Закону, оскільки

даною постановою Кабінет Міністрів України значно звужує зміст та обсяг прав

позивача, встановлених цим же Законом.

А тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне

позовні вимоги позивача задовольнити частково, оскільки ним було взято період з

01.01.1998 року, а не 01.08.06р. з часу коли він припинив роботу, що

стверджується довідкою (а.с. 16), та стягнути з відповідача на його користь

недоплачену доплату до пенсії за період часу з 01.08.2006 року по 17.09.2007

рік, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого

радіоекологічного контролю, в сумі 5622,80 гривень.

Від сплати судових витрат сторони звільнені.

          На підставі наведеного та керуючись

ст.ст. 21, 22, 24, 46, 55, 75, 92 Конституції України, ст.ст. 1, 13, 39, 67, 71

Закону України  „Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від

28.02.91 р. №796-ХІІ,  рішеннями Конституційного

Суду України № 20-рп від 01.12.04 року, року

№5-рп/2002 від 20 березня 2002, №7-рп/2004 від 17 березня 2004 року, №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року,

рішенням Конституційного суду України від 22.05.08р., правових позицій Вищого

Адміністративного Суду України, ст.ст. 

6-11, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м.

Канів про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з Управління пенсійного Фонду України в м.

Каневі на користь ОСОБА_1 заборгованості за період з 01.08.06р. по 17.09.07р. в

сумі 5622,80 грн. (п'ять тисяч шістсот двадцять дві гривні 80

коп.).

Від сплати судових витрат сторони звільнені.

На

постанову суду може бути подана заява про апеляційне оскарження до Київського

апеляційного адміністративного суду через Канівський міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня

проголошення постанови.

Апеляційна

скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного

суду через міськрайсуд на протязі двадцяти днів після

подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про

апеляційне оскарження не було подано.

Головуючий                                                                                                  К.М.

Штих