Рішення

від 13.09.2011 по справі 5020-1252/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-1252/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2011 року справа № 5020-1252/2011

за позовом відділу Державної служби охорони при Управлінні МВС України в                    м. Севастополі

(вул. Ялтинська, 4, м. Севастополь, 99011)

до товариства з обмеженою відповідальністю “Тонус Інвест”

(пр-т. Генерала Острякова, 89 кв. 19, м. Севастополь, 99029)

про  стягнення заборгованості у сумі 395,36 грн.,

                                                                                                                     суддя В.Є. Кравченко

за участю представників сторін :

від  позивача – не з'явився

від  позивача – не з'явився

                                                                  суть спору:

Відділ Державної служби охорони при Управлінні МВС України в м. Севастополі звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Тонус Інвест” про стягнення 3 231,66 грн, у тому числі 2 836,30 грн заборгованості за надані послуги, 22,85 грн інфляційних нарахувань, 173,97 грн пені та штраф за прострочення платежу понад 30 днів на рівні 7% у розмірі 198,54 грн.

Ухвалою суду від 13.09.2011 провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 836,30 грн заборгованості за надані послуги припинено на підставі п. 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з погашенням відповідачем цієї заборгованості.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надав суду клопотання від 12.09.2011, в якому, в обґрунтування здійсненого ним розрахунку суми позову, зокрема, розрахунку суми інфляційних нарахувань, вказав на те, що, викладене у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, на його думку,  суперечить вимогам           статті 625 Цивільного кодексу України в частині визначення періодів нарахувань таких сум місяцями, а не днями та в частині визначення періодів прострочення. Також, позивач додав до цього клопотання копії постанов Вищого господарського суду України, в яких висвітлювались аналогічні питання щодо стягнення інфляційних нарахувань та копію банківської виписки, яка підтверджую здійснене позивачем погашення спірної суми основного боргу.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою відповідача, який повідомлявся  про  час і  місце судових засідань своєчасно, належним чином, з дотриманням вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дотримання  принципу вирішення  спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді  кожної справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь в розгляді  господарської справи, явку свого повноважного представника не забезпечив,  відзив  на позов не надіслав.

На думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, справа підлягає розгляду у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, що узгоджується зі статтею  75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

В С Т А Н О В И В :

27.03.2009 між сторонами був укладений договір № 12-6219/09 спостереження за тривожною сигналізацією термінового виклику нараду охорони, згідно з п. 2.1. якого замовник (відповідач) доручив, а виконавець (позивач) зобов'язався здійснювати допомогою пульту центрального спостереження (надалі - ПЦС) спостереження за сигналізацією, встановленою на об'єктах замовника, перелік та адреси яких зазначені в дислокації (додаток 1 до договору), обслуговування цієї сигналізації, а також терміновий виїзд нараду охорони на об'єкт у випадку надходження на ПЦС сигналу про спрацювання сигналізації для встановлення причин спрацювання.

У відповідності до п. 3.1. договору сума договору визначається сторонами на основі розрахунку (додаток № 1) та протоколу погодження вартості договору (додаток № 4). Ціна складається з суми погодинного спостереження об'єкту та суми технічного обслуговування засобів сигналізації. Розрахунок ціни на спостереження та обслуговування здійснюється згідно методики, затвердженої МВС України та Мінекономіки України по узгодженню з Антимонопольним комітетом.

Оплата за цим договором здійснюється щомісячно до 15-го числа місяця, в якому здійснюються заходи спостереження, шляхом перерахування замовником обумовленої суми коштів на рахунок виконавця (п. 3.3. договору).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Укладений між сторонами у даній справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов цього договору, свої зобов'язання виконав у повному обсязі, відповідач у свою чергу порушив умови договору, у зв'язку з чим за ним станом на 01.08.2011 виникла заборгованість у сумі 2 836,30 грн.

Вищевикладене свідчить про наявність зобов'язання у відповідача перед позивачем.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання  та  інші учасники господарських відносин  повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ухвалою суду від 13.09.2011 провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 836,30 грн заборгованості за надані послуги припинено на підставі п. 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з погашенням відповідачем цієї заборгованості до закінчення  розгляду справи.

Задовольняючи часткову решту заявлених вимог  про стягнення з відповідача 395,36 грн., у тому числі 22,85 грн інфляційних нарахувань, 173,97 грн пені та штраф за прострочення платежу понад 30 днів на рівні 7% у розмірі 198,54 грн, суд виходив  з наступних обставин.

За статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті  20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 184 Господарського  кодексу України, визначено, що  особливістю  укладення господарських договорів є вільне волевиявлення сторін.  

У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України також підкреслено, що сторони вільні  в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного  законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови  як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються  ними як обов'язкові в силу чинного законодавства.

Сторони у  п. 3.6. договору обумовили, що у випадку несвоєчасної оплати за цим договором замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від суми простроченої оплати.

Виходячи з цієї умови договору і встановленого факту порушення  з боку відповідача своєчасності оплати наданих послуг, позивачем  нараховано відповідачу 173,97 грн пені за період з 01.05.2011 по 01.08.2011 наростаючим підсумком та штраф за прострочення платежу (у сумі 2 836,30 грн за період з травня 2011 по 01.08.2011) понад 30 днів на рівні 7% у розмірі    198,54 грн. проте, ці розрахунки здійснені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.

Так, відповідно до статті  251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Частиною першою статтею  252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За умовами пункту 3.3. договору замовник мав розраховуватись за послуги, які надавались виконавцем до 15 числа місяця, в якому надається послуга. Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання лише після настання терміну погашення вказаних коштів, тобто 15 числа місяця і, як наслідок, є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 16 числа кожного відповідного місяця.

Таким чином, пеня може нараховуватись позивачем лише з 16 числа кожного місяця.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з постановою Правління Національного банку України № 377 від 09.08.2010 з 10.08.2010 установлено облікову ставку на рівні 7,75% річних.

Враховуючи наведене, нарахована позивачем пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач, враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства мав нарахувати пеню наступним чином:

Сума боргу, грн.Період простроченняКількість днів прострочення Сума пені, грн.

955,7016.05.2011-15.06.20113112,58

1880,616.06.2011 - 15.07.20113023,96

2836,316.07.2011 - 01.08.20111720,48

Всього:

57,02

Стосовно нарахованого позивачем штрафу суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи вимоги чинного законодавства України, позивач мав нарахувати відповідачеві штраф лише за прострочення оплати заборгованості за травень та червень 2011 року, оскільки передбачене умовами договору (п. 3.6. договору) прострочення оплати понад тридцять днів щодо заборгованості за липень 2011 року настає лише з 15.08.2011. проте, ця дата визначається  за межами заявленого позивачем періоду стягнення, у зв'язку з чим штраф мав бути розрахований наступним чином:

(955,7 + 924,90) х 7% = 131,64 грн.

Враховуючи наведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 57,02 грн. пені та 131,64 грн. штрафу, а в частині стягнення 116,95 грн. пені та 66,90 грн. штрафу суд у позові відмовляє.

Задовольняючи частково позов в частині стягнення інфляційних витрат, суд виходив з наступних мотивів.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком  позивача  інфляційні  витрати складають 22,85 грн. період їх нарахувань визначений позивачем  за травень та червень 2011 року наростаючим підсумком.  

Проте, при здійсненні цього розрахунку, позивачем не враховано вищевказаних положень законодавства та договору щодо настання моменту  прострочення виконання зобов'язання та допущено арифметичні помилки, у зв'язку з чим судом здійснений перерахунок цієї суми, з урахуванням рекомендацій, які містяться у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 наступним чином:

955,70 х 100,4% - 955,70 = 3,82, де:

955,70 грн. –сума боргу відповідача за травень 2011 року;

100,4% - індекс інфляції за червень 2011 року;

3,82 –сума інфляційних нарахувань на борг за вказаний період.

За викладених обставин, стягненню з відповідача підлягає 3,82 грн. інфляційних нарахувань, а в решті заявлених вимог про стягнення 194,72 грн. інфляційних нарахувань суд у позові відмовляє.  

Застосовуючи рекомендації, викладені у листі Верховного Суду України  № 62-97р від 03.04.1997 суд також керувався  вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України в частині визначення періодів нарахувань таких сум та періодів прострочення.

Також, звертає увагу на те,  що згідно повідомлень Державної служби статистики України, які щомісячно оприлюднюються та є офіційним джерелом розміру індексу інфляції, вказаним органом вираховується та оприлюднюється лише щомісячний показник індексу інфляції, а не щоденний. Щоденний показник індексу інфляції не є сталим, внаслідок чого здійснення інфляційних нарахувань іншим чином, ніж передбачено Верховним Судом України у листі № 62-97р від 03.04.1997 є неможливим.

За таких обставин, решта позовних вимог  підлягає задоволенню частково –в частині стягнення 192,48 грн., у тому числі 57,02 грн. пені, 131,64 грн. штрафу та 3,82 грн. інфляційних нарахувань.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно задоволеним вимогам (192,48 грн.)  Оскільки питання розподілу судових витрат ухвалою суду від 13.09.2011 про припинення провадження у справі не вирішувалось, відшкодування судових витрат в частині вимог про стягнення 2 836,30 грн заборгованості за надані послуги суд також  покладає на відповідача.

Державне мито підлягає стягненню у сумі 95,60 грн ( 3028,78 грн ( 192,48 грн + 2836,30 грн) х 102,00 грн / 3231,66 грн). Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню у сумі 221,18 грн (3028,78 грн ( 192,48 грн + 2836,30 грн) х 236,00 грн /3231,66 грн).

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,   суд –

ВИРІШИВ:

           1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Тонус Інвест”                      (пр-т. Генерала Острякова, 89, кв. 19, м. Севастополь, 99029, ідентифікаційний код 36127301,      р/р 26005219228600 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, або з інших рахунків) на користь Відділу Державної служби охорони при Управлінні МВС України в м. Севастополі (вул. Ялтинська, 4, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 14319030, р/р 26007001000740 у КФ АТ «Брокбізнесбанк»м. Сімферополь, МФО 308111, або на інші рахунки) 192,48 грн., у тому числі 57,02 грн. пені, 131,64 грн. штрафу та 3,82 грн. інфляційних нарахувань, а 95,60 грн. державного мита та 221,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.

Суддя                                                                                                                                 В.Є. Кравченко

Рішення, відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України, складено  та підписано 14.09.2011.