Рішення

від 16.01.2012 по справі 15/17-4629-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-4629-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "16" січня 2012 р.Справа  № 15/17-4629-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                             В.С. Петрова

При секретарі                              Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача -       Стукаленко В.А.,   

від відповідачів:

1) ТОВ „Готель „Одеса” –не з'явився,

2) ДП „Одеський морський торговельний порт” –Клочкова  І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Максімус-Спорт” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Одеса” та Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”  про визнання права користування майном, -

              ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Максімус-Спорт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Одеса” та Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” про визнання права платного користування (оренди) нежитловими приміщеннями загальною площею 1433,48 кв.м на другому поверсі нежитлового приміщення готельного комплексу „Одеса”, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6а, на підставі договору оренди від 09.03.2010 р., укладеного між ТОВ „Максімус-Спорт” та ТОВ „Готель „Одеса”.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

09.09.2010 р. між ТОВ „Готель „Одеса” та ТОВ „Максімус-Спорт” був укладений договір оренди, відповідно до умов якого ТОВ „Максімус-Спорт” отримало у тимчасове платне користування не житлові приміщення загальною площею 1433,48 кв.м, на другому поверсі нежитлового приміщення готельного комплексу „Одеса”, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6а. Зазначений договір оренди укладений на строк до 31 січня 2013 року.

Як вказує позивач, ТОВ „Максімус-Спорт” належним чином виконує взяті на себе обов'язки за договором оренди.

Однак, за ствердженнями позивача, 28.10.2011 р. на адресу ТОВ „Максімус-Спорт”  надійшов лист від ТОВ „Готель „Одеса”, в якому відповідач повідомив, що вважає договір припиненим, у зв'язку з чим буде припинено енергопостачання орендованого об'єкту. При цьому позивач зазначає, що в обґрунтування своїх вимог ТОВ „Готель „Одеса” послалось на відповідні вимоги з боку ДП „Державний морський торговий порт”, на балансі та в повному господарському віданні якого перебуває весь майновий комплекс готелю.

Так, посилаючись на ч. 2 ст. 180 ГК України, ст. 283 ГК України та ст. 284 ГК України, позивач вважає, що вказаний договір між ТОВ „Максімус-Спорт” та ТОВ „Готель „Одеса” є укладеним з огляду на досягнення сторонами згоди за всіма суттєвими умовами вказаного договору оренди, та чинним на теперішній час.

Проте, вказана позиція відповідачів, на думку позивача, є протиправною. Зокрема, позивач вказує, що відповідачами вживаються дії, які порушують права ТОВ „Максімус - Спорт” і направлені на припинення договору оренди та зупинення енергопостачання орендованого об'єкту, що призведе до неможливості цільового використання предмету оренди товариством, а відповідно спричинить йому збитки.

До того ж позивач вказує, що законне право користування майном підлягає захисту в такому ж порядку, як і право власності. При цьому позивач посилається на ст. 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 396 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, позивач просить суд визнати наявність у ТОВ „Максімус-Спорт” права тимчасового платного користування (оренди) нежитловими приміщеннями загальною площею 1433,48 кв.м на другому поверсі нежитлового приміщення готельного комплексу „Одеса”, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6а, на підставі договору оренди від 09.03.2010 р., укладеного між ТОВ „Максімус-Спорт” та ТОВ „Готель „Одеса”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.11.2011 р. порушено провадження у справі № 15/17-4629-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач - ТОВ „Готель „Одеса” відзив на позов не надало, також представник товариства у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином.

Відповідач - ДП „Одеський морський торговельний порт” відзив не позов не надало, при цьому представник підприємства у судовому засіданні наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

09 березня 2010 року між ТОВ „Готель „Одеса” (орендодавець) та ТОВ „Максімус-Спорт” (орендар) було укладено договір оренди (а.с. 10-12), відповідно до п. 1.1 якого  орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нерухомого майна загальною площею 1433,48 кв.м на другому поверсі нежитлового приміщення готельного комплексу „Одеса”, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6а.

Строк дії договору сторонами визначено в п. 1.5. договору, а саме з 09.03.2010 року по 31 січня 2013 року.

Майно, що передається в користування орендарю за цим договором, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 27 квітня 2007 року, а також ДП „Одеський морський торговельний порт” (п. 1.2. цього договору).

Згідно п. 2.1 цього договору орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання цього договору та акту прийому-передачі орендованого майна, який підписується уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

         Орендна плата перераховується орендарем щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється оплата (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4. договору перерахування орендарем орендної плати здійснюється шляхом перерахування орендарем на розрахунковий період орендодавця суми орендної плати, встановленої п. 3.2.

У разі припинення або розірвання договору у строки, передбачені п. 2.3 цього договору, повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 5.7 договору).

Згідно п. 7.2 договору орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованим майном на умовах цього договору, а

також не чинити перешкод у здійсненні орендарем діяльності, яка необхідна для дотримання мети користування майном, визначеної п. 1.4. цього договору (у тому числі не чинити перешкод третім особам, яки є обслуговуючим персоналом, клієнтами, відвідувачами спортивно-оздоровчого комплексу, суборендарями).

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Будь-які зміни до цього договору укладаються сторонами у простій письмовій формі та є невід'ємною частиною цього договору (п. 13.2. цього договору).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Ч. 2, 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як вказує позивач, ним своєчасно та в повному обсязі сплачувалась орендна плату за користування приміщенням, що підтверджується наданими позивачем до позову платіжними дорученнями за період з 04.01.2011 р. по 04.10.2011 р. та рахунками на сплату за період з 01.03.2011 р. по 01.10.2011 р.

Як з'ясовано судом, позивачем був отриманий лист ТОВ „Готель „Одеса” від  28.10.2011 р., в якому відповідач повідомив, що вважає договір припиненим, у зв'язку з чим буде припинено енергопостачання орендованого об'єкту, оскільки ТОВ „Готель „Одеса” не є власником орендованого позивачем майна, весь майновий комплекс готелю перебуває на балансі та в повному господарському віданні ДП „Одеський морський торговельний порт”.

Так, на момент укладення спірного договору оренди орендодавець - ТОВ „Готель-Одеса” відповідно до укладеного між ним та Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт” мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2005 р. по справі № 31/214-05-4062, мало належні права по розпорядженню об'єктом оренди, а саме передачу його в користування (оренду) іншим особам.

В свою чергу позивач, посилаючись на ч. 2 ст. 180 ГК України, ст. 283 ГК України та ст. 284 ГК України, вважає, що вказаний договір оренди між ТОВ „Максімус-Спорт” та ТОВ „Готель „Одеса” є укладеним з огляду на досягнення сторонами згоди за всіма суттєвими умовами вказаного договору оренди, та чинним на теперішній час, тому позиція відповідача щодо припинення договору є протиправною.

Оскільки, на думку позивача, відповідачами вживаються дії, які порушують права ТОВ „Максімус-Спорт” і направлені на припинення договору оренди та зупинення енергопостачання орендованого об'єкту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Між тим відповідно до статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 ГК України).

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, виключення з вказаного правила визначено ст. 782 Цивільного кодексу України, згідно якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.    

Отже, чинним законодавством передбачено право на відмову від договору оренди, яке виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. При цьому слід зазначити, що з моменту одержання відповідачем (наймач) повідомлення позивача як наймодавця про відмову від договору оренди договір вважається розірваним. Проте, орендна плата сплачувалась позивачем належним чином, що не спростовано відповідачами.    

Положеннями статті 783 ЦК України також передбачено випадки, в яких договір оренди може бути припинений (розірваний) на вимогу наймодавця. Зокрема, відповідно до вказаної статті Кодексу наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному трактуванню не підлягає.

При цьому, враховуючи доводи відповідачів, що спірні нежитлові приміщення перебуваються на балансі державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”, відповідно у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положеннями Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

У відповідності з ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Відповідно до ч. 3. ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Разом з тим судом не встановлено жодних передбачених законом підстав, з якими закон пов'язує припинення спірного договором оренди в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця.  Також не встановлено судом порушень умов договору з боку позивача, що могло бути підставою для розірвання спірного договору на вимогу позивача у судовому порядку.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованою відмову відповідача –орендодавця від договірних відносин та припинення електропостачання на орендовані приміщення.  

Тим більш, що відповідно до положень п. 7.4 договору оренди орендодавець дозволив орендарю користуватись системами енергопостачання та іншими комунікаціями. При цьому орендодавець не має права відключати орендаря від мереж енергопостачання, водопостачання, теплопостачання, телекомунікаційних ліній та інших комунальних послуг (п. 7.5 договору).

Ст. 28 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, законне право користування майном підлягає захисту в такому ж порядку, як і для права власності.

Відповідно до частини 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

В свою чергу згідно ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Також відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності та враховуючи те, що відповідачами вчиняються дії, які порушують права позивача як орендаря і направлені на припинення договору оренди та зупинення енергопостачання орендованого об'єкту, що призведе до неможливості цільового використання предмету оренди позивачем,   суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Максимус Спорт" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.  

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Максімус-Спорт” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Одеса” та Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” про визнання права користування майном задовольнити.

2.          Визнати наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю „Максімус-Спорт” (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6а; код ЄДРПОУ 34931745) прав тимчасового платного користування (оренди) нежитловими приміщеннями загальною площею 1433,48 кв.м., на другому поверсі нежитлового приміщення готельного комплексу „Одеса”, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6а на підставі договору оренди від 09 березня 2010 року, укладеного між ТОВ „Максімус-Спорт” (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6а; код ЄДРПОУ 34931745) та ТОВ „Готель „Одеса” (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6а; код ЄДРПОУ 31795692).

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    

                          Суддя                                                                                       Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2012 р.